У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
02.02.10 Справа №6/355д/09
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Хуторной В.М. судді Хуторной В.М. , Кричмаржевський В.А. , Шевченко Т. М.
при секретарі Савченко Ю.В.
За участю представників сторін: від позивача – Котькорло О.А., довіреність № 824 від 05.02.09 р.; від відповідача – ОСОБА_2, довіреність серії ВМІ № 029069 від 06.10.09 р.;
Розглянувши матеріали апеляційної скарги Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції на рішення господарського суду Запорізької області від 03.12.2009 р. по справі № 6/355д/09
за позовом: Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, м. Запоріжжя (скорочено Шевченківський ВДВС);
до відповідача: Приватного підприємця ОСОБА_4, м. Запоріжжя (скорочено ПП ОСОБА_4);
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» в особі Дніпропетровського регіонального департаменту АКІБ «УкрСиббанк», м. Дніпропетровськ (скорочено Дніпропетровський РД АКІБ «УкрСиббанк»);
про визнання недійсним договору та спонукання повернути майно
ВСТАНОВИВ:
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 211 від 02.02.2010 р. справу № 6/355д/09 передано для розгляду колегії суддів у складі: Хуторной В.М. (головуючий, доповідач), Кричмаржевський В.А., Шевченко Т.М., якою справа прийнята до провадження.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.12.2009 р. по справі № 6/355д/09 (суддя Місюра Л.С.) у задоволенні позову відмолено.
Рішення господарського суду мотивовано тим, що пункти 2.4.2, 2.4.4 та 3.1.2 договору зберігання № 203/17 не суперечать п. 1 ч. 4 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 4.15.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, на момент вчинення вказаного правочину – 15.12.2005 року, сторони мали намір на створення правових наслідків вказаного правочину. Отже, господарськицй суд дійшов висновку, що підстави для визнання договору недійсним з обставин, вказаних позивачем, відсутні, відповідно немає підстав і для повернення майна позивачу.
Не погоджуючись частково з рішенням господарського суду, Шевченківський ВДВС, позивач у справі, звернувся з апеляційною скаргою до Запорізького апеляційного господарського суду в якій зазначає, що спірне рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник скарги наполягає на невідповідності пунктів 2.4.2, 2.4.4 та 3.1.2 договору зберігання № 203/17 п. 1 ч. 4 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 4.15.1 Інструкції про проведення виконавчих дій. Вважає оспорюваний договір фіктивним за ст. 234 ЦК України. Відповідач не мав наміру досягти мети договору – забезпечити зберігання описаного та арештованого майна, що підтверджується чисельними фактами порушення умов договору зберігання № 203/17: зокрема, щодо зміни місця зберігання майна без повідомлення Шевченківського ВДВС, недопущення позивача для контролю за цілісністю майна та умовами його зберігання, не повернення арештованого майна для реалізації на першу вимогу державного виконавця, чим було зірвано призначений на 04.09.09 р. аукціон з реалізації вказаного майна.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі, просить її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.
ПП ОСОБА_4, відповідач по справі, відзиву на апеляційну скаргу не надав, представник в судовому засіданні висловився проти задоволення апеляційної скарги.
Дніпропетровський РД АКІБ «УкрСиббанк», третя особа по справі, повідомлений про місце, день та час розгляду справи, в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на апеляційну скаргу не надав.
За клопотанням представників сторін, судовий процес здійснювався без фіксації технічними засобами, за його згодою в судовому засіданні 02.02.2010 р. оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови.
Відповідно до ст. 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Згідно ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Сутність спору:
15.12.2005р. між позивачем та відповідачем був укладений договір про відповідальне зберігання арештованого майна, на яке звернено стягнення органом державної виконавчої служби, та про надання послуг, які пов’язані з його зберіганням № 203/17 (далі – договір зберігання № 203/17).
На підставі вказаного договору (п. 1.1), позивач передав відповідачеві на відповідальне зберігання арештоване майно відповідно до акту опису й арешту майна серії АА № 868527 від 20.04.05 р. (обладнання діагностики автомобілів) з метою забезпечення зберігання описаного майна до його реалізації та подальшого розпорядження цим майном відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до п. 1.2 договору зберігання № 203/17, майно, вилучене на підставі виконавчого напису № 432 від 03.02.05 р., нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу, про звернення стягнення на заставлене майно ОСОБА_8 на користь ДФ АКІБ «УкрСиббанк» на суму 574453,12 грн.
За пунктами 1.3 - 1.5 договору зберігання № 203/17, склад та найменування майна відповідають акту опису й арешту майна АА № 868527 від 20.04.05 р. і є власністю ОСОБА_8, згідно звіту про незалежну оцінку вартості арештованого майна від 30.08.05 р., його ринкова вартість становить 391860 грн., майно знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. 8 Березня, 190.
Строк дії договору зберігання № 203/17 становить 1 рік з моменту його підписання (п. 5.1), з можливістю автоматичного подовження на один календарний рік, у разі відсутності повідомлення про його припинення.
Передання об’єктів договору зберігання № 203/17 підтверджується актом передачі арештованого майна на відповідальне зберігання від 15.12.05 р. (а. с. 18 –19).
Підставами для визнання недійсним оспорюваного правочину, позивачем визначено ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 та ст. 234 ЦК України. Також Шевченківським ВДВС заявлено вимогу про зобов’язання повернути арештоване майна, передане на зберігання відповідачеві.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У частині 1 статті 203 ЦК України зазначається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання, одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно ст. 955 ЦК України, положення параграфу 1 цієї глави застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом.
Відповідно до ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-ХІV (далі Закон про виконавче провадження), з грошової суми (в тому числі одержаної від реалізації майна боржника), яка стягнута державним виконавцем з боржника, в першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій, в другу чергу компенсуються витрати Державної виконавчої служби на здійснення виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб, у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір. Виконавчий збір стягується пропорційно фактично задоволеним вимогам стягувача. Розподіл грошових сум у черговості, вказаній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення. Сума, що залишилася після повного виконання рішення, використовується на сплату штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. Сума, що залишилася після сплати штрафів, повертається боржникові.
Пунктом 2.4.4 договору зберігання № 203/17 передбачено обов’язок Державної виконавчої служби провести розрахунок зі зберігачем по виплаті винагороди та відшкодуванню витрат, відповідно до наданого зберігачем розрахунку та копій документів щодо понесених ним витрат, пов'язаних із збереженням арештованого майна, - протягом місяця за умови реалізації арештованого майна та надходження на депозитний рахунок ДВС грошових коштів за продане майно від торгуючої, організації.
За умовами пунктів 2.4.2 та 3.1.2 договору зберігання № 203/17, винагорода та витрати зберігача, що підлягають відшкодуванню, сплачуються ДВС на відповідний рахунок зберігача у термін, зазначений п. 2.4.2 договору зберігання № 203/17, на підставі виставленого рахунку щодо понесених зберігачем витрат пов'язаних із збереженням арештованого майна. В п. 2.4.2 договору зберігання № 203/17 встановлено обов’язок Державної виконавчої служби відшкодувати зберігачу витрати, пов'язані з виконанням цього договору у термін не більше чотирьох банківських днів з моменту підписання акту про виконання робіт (послуг).
Проаналізувавши наведені умови договору зберігання № 203/17, та співставивши їх з положеннями Закону про виконавче провадження, колегія суддів приходить до висновку про відсутність невідповідності положень договору нормам Закону.
Пункт 2.4.2 не встановлює момент підписання акту про виконання робіт (надання послуг зберігання), тому не виключає можливість його підписання і після реалізації арештованого майна та надходження на депозитний рахунок ДВС грошових коштів за продане майно від торгуючої, організації.
Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено, що зі змісту статті 45 Закону про виконавче провадження випливає, що витрати виконавчого провадження формуються не тільки від сум, виручених від реалізації майна боржника, але й з інших джерел.
Таким чином, підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину за ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України – відсутні.
Щодо застосування ст. 234 ЦК України, яка визначає правові наслідки фіктивного правочину.
Згідно ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин може визнаватися недійсним внаслідок того, що він не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, вказаних в ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. Внутрішня воля сторін при укладенні такого правочину не відповідає її зовнішньому прояву.
За п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний право чин. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий причин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Сторонами договору зберігання № 203/17 було передано майно на зберігання за актом приймання-передачі від 15.12.05 р., отже воля сторін при укладенні такого правочину відповідала її зовнішньому прояву у вигляді вчинення дій щодо передання майна поклажодавцем зберігачеві.
Невиконання договору зберігання № 203/17 відповідачем може бути підставою для його розірвання та застосування інших правових наслідків, аніж визнання недійсним.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з оскаржуваним судовим рішенням в частині відмови у поверненні спірного майна поклажодавцеві - Шевченківському ВДВС.
Відповідно до ч. 1 ст. 949 ЦК України, зберігач зобов'язаний за першою вимогою поклажодавця повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Згідно ч. 1 ст. 953 ЦК України, зберігач зобов’язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Аналогічна умова міститься і в п. 2.5.8 договору зберігання № 203/17.
Листом Шевченківського ВДВС від 06.07.2009 року за № 10593, листом позивача від 13.07.2009 року за № 10869, вимогою державного виконавця від 14.08.2009 року № 12991 про призначення передачі арештованого майна на 17.08.2009 року, отриманою відповідачем згідно його підпису, підтверджується зверненням поклажодавця до зберігача ПП ОСОБА_4 з вимогою повернути речі, передані на зберігання.
Доказів такого повернення суду не надано, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.
З огляду на вказане, рішення господарського суду Запорізької області підлягає зміні.
Виходячи із задоволення позовної вимоги немайнового характеру (про зобов’язання виконати умови договору) судові витрати покладаються на відповідача пропорційно.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції задовольнити частково. Рішення господарського суду Запорізької області від 03.12.2009 р. по справі № 6/355д/09 змінити. Резолютивну частину рішення господарського суду Запорізької області від 03.12.2009 р. по справі № 6/355д/09 викласти в наступній редакції:
«Позов задовольнити частково.
Зобов’язати Приватного підприємця ОСОБА_4 повернути Шевченківському відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, передане за договором № 203/17 про відповідальне зберігання арештованого майна, на яке звернено стягнення органом державної виконавчої служби, та про надання послуг, які пов’язані з його зберіганням, майно за наступним переліком: роликовий тестер гальмів для універсальної мережі, двошвидкісний 2,5 – 5 км/год, без монітора і клавіатури - 2 шт; ваги гіперстатичні 7,5 т на колесо, точність 0,5% - 2 шт.; обладнання для ями - 2 шт.; набір для калібрування вагів та вантажу - 2 шт.; набір для АРF 163 для калібрування легкових автомобілів на двошвидкісному тестері гальмів - 2 шт.; набір для калібрування двошвидкісного тестера гальмів універсальний; набір для калібрування тестера гальмів для вантажівок - 2 шт.; самоблокуючі двигуни для полегшення виходу з валів (встановлюються на заводі) – 2 шт.; вібромайданчик для легкових та вантажних автомобілів (з поглибленням) - 2 шт.; цифровий тестер передніх фар на колесах - 2 шт.; платформа увода колеса для легкової лінії - 1 шт.; тестер амортизаторів та ваги для легкової лінії - 1 шт.; двигуни з самогальмуванням, для полегшення виходу з валів серії «М» - 1 шт.; монітор роликового тестеру гальмів без комп'ютера та клавіатури - 1 шт.; гідравлічний вібромайданчик (з поглибленням) –1 шт.; система калібрування для легкових ліній –1 шт.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_4 (69013, АДРЕСА_1, код ЄДР НОМЕР_1, рахунок № НОМЕР_2 в Дирекції АБ «Діамант» м. Запоріжжя) на користь Державного бюджету України (рахунок 31119095700007, банк отримувач ГУДКУ у Запорізькій області, отримувач УДК Орджонікідзевського району, код банку 813015, код ЄДР 34677145) 85 державного мита за подання позову, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 42,50 грн. державного мита за апеляційний перегляд справи. Видати наказ».
Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.
Головуючий суддя Хуторной В.М.
судді Хуторной В.М.
Кричмаржевський В.А. Шевченко Т. М.