У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
18.12.09 Справа №14/88-пн-09
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В. судді Мойсеєнко Т. В. , Коробка Н.Д. , Шевченко Т. М.
при секретарі судового засідання Савченко Ю.В.
за участю представників сторін:
від прокуратури – не з’явився;
від позивача – не з’явився;
від відповідача – Пономарьов В.І., довіреність б/н від 14.08.2009р.;
третьої особи - не з’явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 14/88-пн-09 та апеляційну скаргу Херсонської обласної автошколи Всеукраїнської спілки автомобілістів, м.Херсон
на рішення господарського суду Херсонської області від 02.06.2009р. у справі № 14/88-пн-09
за позовом Прокурора Дніпровського району м.Херсона в інтересах держави в особі Харківського національного автомобільно – дорожнього університету, м.Харків в особі Херсонського факультету Харківського національного автомобільно – дорожнього університету при Херсонському національному технічному університеті, м.Херсон
до відповідача Херсонської обласної автошколи Всеукраїнської спілки автомобілістів, м.Херсон
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватного підприємця ОСОБА_3, м.Херсон
про вилучення майна та стягнення 20 000грн. моральної шкоди
Встановив:
Рішенням господарського суду Херсонської області від 02.06.2009р. у справі №14/88-пн-09 (суддя Гридасов Ю.В.) позов задоволено частково. Вилучено у Херсонської обласної автошколи Всеукраїнської спілки автомобілістів на користь Харківського національного автомобільно – дорожнього університету, м.Харків в особі Херсонського факультету Харківського національного автомобільно – дорожнього університету при Херсонському національному технічному університеті рухоме майно, яке відображено у рішенні суду. В задоволені іншої частини позову відмовлено. Судові витрати у справі покладено на відповідача.
Рішення суду прийнято з посилання на ст. 387, ч.2 та ч.3 ст.386 ЦК України та мотивовано тим, що витребуване майно вибуло з володіння позивача і знаходиться в незаконному володінні у відповідача згідно акту від 05.03.2009р. В решті позову було відмовлено у зв’язку з безпідставністю, а також недоведеністю з боку позивача обставин, які б порушували майнові права позивача.
Відповідач не погодився з прийнятим у справі судовим актом і подав апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції і в позові відмовити. Заявник апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції не надав правової оцінки доказам, які надані відповідачем під час розгляду справи у суді, що є порушенням вимог ст.43, п.п.2, 3 ч.1 ст.84 ГПК України. Невірно застосував суд до спірних відносин норми матеріального права. Відповідач стверджує, що Харківський національний автомобільно – дорожній університет є самостійним господарюючим суб’єктом, а тому не він, не Херсонський факультет не може визнаватись органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, тобто прокурором пред’явлено позов не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб’єкта господарської діяльності, що є порушенням ч.1 статті 2 ГПК України. Заявник апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції невірно застосовано стаття 344 ЦК України, адже у мотивувальній частині рішення суду в розріз з клопотанням відповідача робиться посилання на статтю 344 ГК України. В той же час, суд робить висновок про неможливість застосування набувальної давності з огляду на недобросовісність та протиправність заволодіння автошколою майном факультету з 03.03.2009р. Скаржник вказує, що оскільки відсутні суперечки відносно певного майна, то суд повинен був розмежувати майно з приводу якого відсутні суперечки та майно, що стало предметом суперечок. Судом не прийняті до уваги подані автошколою докази належності спірного майна автошколі. Апелянт наголошує, що листи про ввезення спірного майна, на які посилається університет у підтвердження своїх доводів, не є належними доказами ввезення майна на територію автошколи, бо не визначають той перелік, що вказаний у позові. Бухгалтерські документи, що надані позивачем не є правоустановчими документами. У письмових поясненнях позивач вказує на те, що у постанові від 11.03.2009р. про відмову в порушенні кримінальної справи зазначено, що у позивача відсутні будь – які документи, які б засвідчували право власності на майно. Крім того, суд першої інстанції безпідставно послався на те, що відповідач порушив умови п.7.1 договору оренди від 01.07.2002р. та в односторонньому порядку з власної ініціативи 03.03.2009р. розірвав договір оренди з позивачем, так як названий договір був розірваний з ініціативи позивача.
Прокурор Дніпровського району м.Херсона у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що твердження заявника апеляційної скарги про безпідставність позову прокурора є необґрунтованими, так як відповідно до Статуту Харківського національного автомобільно – дорожнього університету, він заснований на державній формі власності і підпорядкований Міністерству освіти та науки України. Згідно п.17 Статуту структурними підрозділами університету можуть бути факультети. Відповідно до Положення про факультет він не є юридичною особою, а тому і майно факультету є державною власністю. Прокурор зазначає, що відповідачем не надано суду конкретного переліку майна відносно якого відсутні суперечки, а також того, яке він вважає належить йому. В той же час відповідач відмовлявся від будь – яких переговорів з представниками університету і навіть заборонив охороні пускати їх на територію автошколи. ХНАДУ має свою бібліотеку, що підтверджується бухгалтерськими документами про взяття на облік бібліотечних фондів, зокрема, запис в договорі про повну матеріальну відповідальність від 01.10.2006р., а тому доводи відповідача про те, що з матеріалів справи не вбачається наявність університетської бібліотеки в орендованих приміщеннях є безпідставними. Посилання скаржника про незаконне вивезення майна автошколи факультетом у грудні 2008р. є недоведеним, оскільки відповідачем не було надано жодних доказів про те, яке саме майно вивозилось та коли. На підставі викладеного, прокурор просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Третьою особою відзиву на апеляційну скаргу суду апеляційної інстанції не надано. Уповноважений представник третьої особи у судове засідання не з’явився, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
17.12.2009р. на адресу Запорізького апеляційного господарського суду надійшло клопотання від позивача, в якому останній просить відкласти розгляд справи у зв’язку з поганими погодними умовами. Дане клопотання колегією суддів залишено без задоволення, оскільки позивач є юридичною особою та не був позбавлений можливості відповідно до статті 28 ГПК України звернутися за юридичною допомогою до фахівців у галузі права, які знаходяться за місцем розташування суду.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 27.07.2009р. у справі № 14/88-ПН-09 апеляційна скарга відповідача була прийнята та призначена до розгляду.
Розгляд даної справи неодноразово відкладався судом, у зв’язку з витребуванням певних доказів від сторін.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2219 від 28.10.2009р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів головуючого судді Мойсеєнко Т.В., суддів Коробка Н.Д., Шевченко Т.М.
За клопотанням відповідача судовий процес вівся із застосування засобів технічної фіксації судового процесу та за його згодою у судовому засіданні, яке відбулося 18.12.2009р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, Херсонський факультет Харківського національного автомобільно-дорожнього університету при Херсонському національному технічному університеті створений наказом ректора ХДАДТУ № 32 від 26.04.2001року і є відокремленим підрозділом Харківського національного автомобільно - дорожнього університету без права юридичної особи.
Згідно Статуту Харківського національного автомобільно - дорожнього університету, останній є юридичною особою і є правонаступником ХДАДТУ з державною формою власності.
Згідно довіреності від 24.12.2007р., виданої ректором Харківського національного автомобільно - дорожнього університету Туренко A.M., Херсонський факультет Харківського національного автомобільно–дорожнього університету при Херсонському національному технічному університеті, в особі його декана, уповноважений від імені Університету укладати, змінювати, доповнювати, розривати господарські та інші договори, представляти і захищати інтереси Університету у відносинах із судовими органами.
01.07.2002р. між Херсонською обласною автошколою Всеукраїнського союзу автомобілістів (надалі за текстом –орендодавець або відповідач) і Херсонським факультетом Харківського національного автомобільно - дорожнього університету при Херсонському національному технічному університеті (надалі за текстом - ХФ ХНАДУ при ХНТУ, орендар за договором – позивач у справі), укладений договір оренди, (надалі за текстом - Договір оренди) нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Херсон, Бериславське шосе, 3, для організації учбового процесу студентів орендаря.
Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець з 01.07.02р. за актами приймання-передачі передав у тимчасове користування орендарю такі нежитлові приміщення, що розташовані у м. Херсоні по вул. Бериславське шосе,3: опалювані учбові приміщення на 4-му поверсі будівлі, загальною площею 270кв.м; неопалювані приміщення в боксах, розташованих на території орендодавця загальною площею 232кв.м; а в подальшому передав опалювані приміщення на 2-му поверсі учбового корпусу, площею 72 кв.м.
Пунктом 1.4 договору передбачено, що за погодженням сторін орендодавець надає орендарю для проведення учбових занять додаткові учбові аудиторії.
Згідно додатку до договору оренди нежитлових приміщень від 01.07.02р. укладеного14.11.2006р. у перелік приміщень, що орендуються внесено аудиторію площею 67 кв.м, розташовану на першому поверсі учбового корпусу на умовах сумісного користування з орендодавцем.
У відповідності з п. 2.5. Договору оренди, орендар має право розміщувати на орендованих площах своє технологічне і учбове обладнання.
Керуючись зазначеним пунктом Договору, орендар розмістив в орендованих приміщеннях технологічне і учбове обладнання для здійснення учбового процесу.
Листами № 035 від 27 серпня 2002 року, № 002 від 10 січня 2003 року, № 066 від 01 грудня 2003 року орендар повідомив орендодавця про те, що обладнання, згідно із списком, розміщене в учбових лабораторіях, боксах та в орендованих приміщеннях на 1-му, 2-му і 4-му поверхах навчального корпусу автошколи ВСА. Орендодавець листами № 18/1 від 30 серпня 2002 року, № 2 від 14 січня 2003 року, № 42 від 04 грудня 2003 року не заперечував проти цього і запевнив, що у випадку необхідності зазначене майно буде повернено орендарю без перешкод.
Також шляхом обміну листами № 105 від 18.10.02р.(позивача)(а.с10,т.1) та №36/1 від 22.10.02р.(відповідача)(а.с.11,т.1) сторони узгодили, що подальше ввезення до орендованих приміщень учбового обладнання, як того, що належить позивачу, так і орендованого ним у третіх осіб, буде здійснюватись без обов’язкового повідомлення про це орендодавця.
30.12.2008р. орендодавець листом № 145 вимагав від орендаря звільнити орендовані приміщення до 15.01.2009р.з посиланням на порушення умов договору оренди. Листом № 25 від 02.03.2009р. орендодавець повторно вимагав звільнити орендовані приміщення у зв’язку з відмовою від договору оренди і припиненням договірних відносин. У відповідь на ці вимоги орендодавця орендар відповів, що змушений залишити орендовані приміщення 03.03.2009р. та запропонував орендодавцю уповноважити на участь у роботі комісії з передачі орендованих об’єктів своїх представників. Орендар також у листі від 02.03.09р. № 024 вказав, що передача орендованих приміщень автошколі починається 03.03.09р., з цього моменту орендар припиняє користуватися ними, тому дія договору оренди з 03.03.09р. припиняється. Також орендар просив не чинити перешкод у вивезенні належного йому майна, завезеного ним у орендовані приміщення під час оренди.
Проте, як пояснили представники позивача, 3 березня 2009 року відповідач, зачинив двері в орендованих учбових аудиторіях, боксах і не дозволив вивезти учбове обладнання та інше майно, завезене позивачем у орендовані приміщення під час оренди.
Таким чином, відповідач без відповідних правових підстав, утримує спірне майно, яке має статус державної власності і перебуває у віданні (управлінні) позивача згідно Статуту ХНАДУ, а також майно, що належить позивачу на правах оренди, за договором оренди від 01.01.2005р., укладеним з третьою особою у справі з додатковими угодами, згідно з наведеним переліком майна, яке відображено в оскаржуваному рішенні суду і правовстановлюючих документів.
Матеріалами справи встановлено, що ХФ ХНАДУ при ХНТУ не має змоги використовувати зазначене спірне майно, в практичних заняттях зі студентами університету з метою здійснення статутної діяльності.
Доказом того, що витребуване майно вибуло з володіння позивача і знаходиться в незаконному володінні у відповідача є акт від 05 березня 2009 року, який підписаний представниками позивача і представником незацікавленої сторони - підприємця ОСОБА_5 Відповідач від підпису Акту відмовився, про що свідчить Акт відмови від підпису від 05 березня 2009 року. У судовому засіданні у суді першої та апеляційної інстанції, у відзиві на позовну заяву представники відповідача не заперечували тієї обставини, що спірне майно знаходиться у приміщеннях та на території відповідача по вул. Бериславське шосе 3 у м.Херсоні.
Позивач неодноразово направляв відповідачу вимоги про повернення відповідачем, належного позивачу майна, що залишилось у приміщеннях автошколи, розташованих по вул. Бериславське шосе, 3 у м. Херсон, про що свідчать листи № 018 від 19.02.09р. та № 044 від 27.03.09р. та докази їх направлення (а.с.124,125,т.1)
Факт перебування спірного майна у володінні відповідача підтверджується матеріалами справи, зокрема, постановою від 16.04.2009р. про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом незаконних дій з боку посадових осіб ХООВСА щодо привласнення державного майна (а.с.109,т.1), в якій зазначено, що при виході працівників міліції на місце було встановлено, що вказане позивачем майно досі знаходиться у приміщеннях ХООВСА. Перелік майна, який зазначений у позові, співпадає з переліком майна доданого до заяви позивача (а.с.110-123,т.1), направленої до ВМ ХМВ УМВС України у Харківській області, за результатами перевірки якої було винесено постанову від 16.04.09р. про відмову у порушенні кримінальної справи. Знаходження спірного майна у відповідача підтверджується також двостороннє складеною таблицею наявності спірного майна (а.с. 151-157, т.7), письмовими поясненнями матеріально-відповідальних осіб позивача Гончара М.В., Савчука В.П., Бойка М.О., про те, що спірне майно станом на 01.03.09р. знаходилось у приміщеннях автошколи.
Факт того, що спірне майно належить позивачу на праві власності підтверджується наявними у справі матеріалами, зокрема, накладними на кожну одиницю майна; платіжними документами на оплату кожної одиниці майна; договорами з постачальниками; інвентаризаційними описами майна, що знаходилось на території автошколи, за 03.11.2008р.,06.11,2008р.,07.11.08р.; бухгалтерськими журналами по рахунках 104, 106/1,113/6,113/7,121,103, інвентаризаційними картками обліку, договорами про повну матеріальну відповідальність. Право позивача на орендоване у третьої особи майно, що зазначене у позовній заяві, підтверджується наявними у справі договором оренди від 01.01.2005р., актом приймання-передачі від 01.01.05р., накладними на придбання третьою особою цього майна, письмовими поясненнями третьої особи (а.с.1-162, т.8).
Наразі ввезення позивачем у орендовані приміщення автошколи майна, переліченого у позові, та факт належності цього майна позивачу також підтверджується усними та письмовими поясненнями колишнього директора автошколи Шипиліна Г.Г.(який працював на цій посаді у період з 01.07.200ор. по 06.08.2006р)(а.с.113,т.7;а.с.28,т.9) і головного бухгалтера автошколи Петровської Г.І. (яка працювала на цій посаді у період з 08.01.97р. по 17.07.06р.) (а.с.119,т.9). Останні зазначили, що орендовані приміщення автошколи передавались в оренду пустими і потребували ремонту, про що свідчать акти приймання-передачі приміщень, акти виконаних робіт та кошториси № 7-1-2, ніякого свого майна автошкола не передавала позивачу разом з приміщеннями, а також зазначили, що автошкола ніякого відношення до майна, вказаного у позові, не має і на бухгалтерському обліку вказане майно у відповідача не перебувало. Також колишній головний бухгалтер пояснила, що за накладними, на які посилається відповідач у підтвердження своїх доводів про належність частини спірного майна йому, а саме: № 114 від 21.02.2000р.,№166 від 04.08.2000р., № 00577 від 05.10.1999р., № 00735 від 22.09.2000р., № 00923 від 12.12.01р., автошкола товар не купувала і ніяких відносин з постачальниками, вказаними у цих накладних, не мала. Накладні № 00577 від 05.10.99р., № 000735 від 22.09.00р.,№ 00932 від 12.12.01р. заповнені за допомогою програми 1С-Бухгалтерія, яка на той момент ще не була введена. Крім того, всі ці накладні не підтверджуються первинними бухгалтерськими документами. Макет ЗІЛ-130 не є власністю авто школи. Накладні на придбання макету і оплата за нього у відповідача відсутні. На суму 12873грн. у бухгалтерському обліку значиться зовсім інша річ-автотреножер.
Також в матеріалах справи наявні річні баланси автошколи за 1999р., 2000р., 2001р., які отримані на запит прокурора від Херсонського обласного управління статистики, з яких вбачається, що сума основних засобів не збільшувалась на суму придбаних основних засобів за накладними, на які посилається відповідач, що спростовують доводи останнього про придбання ним спірного майна, вказаного у позові.
Інших доказів належності відповідачу спірного майна на праві власності чи наявності правових підстав у нього для володіння вказаним майном відповідачем не надано.
Таким чином, внаслідок протиправних дій відповідача позивач позбавлений можливості володіти, користуватися і розпоряджатися закріпленим за ним на праві повного господарського відання державним майном та орендованим ним майном, що позначається на його виробничій діяльності.
Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Захист речових прав на чуже майно, зокрема право орендаря на орендоване майно, у відповідності до ст. 396 ЦК України, здійснюється з використанням тих способів, за допомогою яких захищається право власності відповідно до норм глави 29 ЦК України.
Крім того, ч.3 ст. 136 ГК України встановлено, що відносно захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.
Відповідно до ч. 4 ст. 147 Господарського кодексу України право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу, зокрема шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання.
Надані відповідачем письмові докази його права власності на частину спірного рухомого майна не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки доказів того, що вони пов'язані саме зі спірним майном немає.
За таких обставин, оскільки докази повернення відповідачем позивачу майна вказаного у позові, яке належить останньому, сторонами не надано суду, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про вилучення у відповідача рухомого майна, яке має статус державної власності і перебуває у віданні (управлінні) позивача згідно до положень Статуту ХНАДУ та майна, яке перебуває у позивача в оренді, загальною вартістю 319065грн.90коп.
Вимоги позивача в частині вилучення особистих речей співробітників позивача та стягнення 20000грн.00коп. моральної шкоди не можуть бути задоволенні з таких обставин.
Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Власник права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Майно співробітників факультету належить цим співробітникам, а не позивачу тому вказані особи повинні самостійно реалізувати своє право на захист належного їм права власності.
Відповідно до ч.1 ст.23 та ч.1 ст.1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування моральної шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1)протиправної поведінки;
2)моральної шкоди (фізичні та душевні страждання, приниження честі і гідності фізичної особи, ділової репутації юридичної особи);
3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та моральною шкодою;
4)вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Прокурор у позовній заяві вказує на те, що протиправними діями відповідача порушено немайнове право позивача на проведення повноцінного учбового процесу, внаслідок цих дій, позивач не зміг повністю реалізувати своє право на проведення занять. Відповідач не допускав викладачів і студентів до проведення занять, закривав учбові корпуси і лабораторії. Заняття по його вині зривались, що призводило до приниження ділової репутації ХФ ХНАДУ при ХНТУ, що може позначитись на кількості набору студентів до університету. Про недопущення викладачів і студентів до проведення занять свідчать акти щодо перешкоджання проведення занять в орендованих приміщеннях. Також у володінні відповідача залишились методичні вказівки та білети до іспитів для студентів, що не дає можливості якісно проводити учбовий процес і підготовку студентів до іспитів. Дії відповідача були спрямовані на те, щоб розірвати Договір оренди в односторонньому порядку і забрати майно, яке належить позивачу, а також принизити ділову репутацію університету. У зв’язку з чим, на думку прокурора, своїми незаконними діями відповідач завдав позивачу моральної шкоди.
Колегія суддів зазначає, що суд правомірно відмовив у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки прокурор і позивач в супереч ст.ст. 33, 34 ГПК України не надали належних доказів нанесення моральної шкоди позивачу, а також спричинення моральної шкоди саме на суму заявлену до стягнення.
Прокурором та позивачем, відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, не доведено факту поширення, у тому числі через засоби масової інформації, відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать ділову репутацію позивача або завдають шкоди його інтересам (стаття 200, 201 Цивільного кодексу України, стаття 49 Закону України "Про інформацію", порушення авторського права і суміжних прав позивача (пункт 3 статті 44 Закону України "Про авторське право і суміжні права").
Доводи заявника спростовуються вищенаведеним та наступним.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що прокурор не вправі був звертатися з позовом до суду саме в інтересах університету спростовуються тим, що відповідно до Статуту Харківського національного автомобільно – дорожнього університету останній заснований на державній формі власності і підпорядкований Міністерству освіти та науки України, який є органом державної виконавчої влади. Згідно п.17 Статуту структурними підрозділами університету можуть бути факультети.
Пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.
Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина друга статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року зазначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 вказано, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Прокурор відповідно до частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, належним чином обґрунтував свої вимоги, у тому числі стосовно пред'явлення позову в інтересах держави, тому доводи апеляційної скарги щодо відсутності у прокурора доказів необхідності захисту державних інтересів суперечать матеріалам справи та чинному законодавству.
Доводи стосовно того, що факультетом не було прийнято жодних належних дій по припиненню дії договору оренди приміщень автошколи не приймаються до уваги, оскільки оренда приміщень не стосується правовідносин витребування майна з незаконного володіння і не є правовою підставою для неповернення безпідставного утриманого спірного майна.
Помилковим є посилання заявника на те, що підтвердженням права власності є ліцензійна справа, оскільки дана справа не визначена за законом правовстановлюючим документом.
Також з матеріалів справи слідує, що ХНАДУ має свою бібліотеку, що підтверджується бухгалтерськими документами про взяття на облік бібліотечних фондів, зокрема, запис в договорі про повну матеріальну відповідальність від 01.10.2006р., а тому доводи відповідача про те, що з матеріалів справи не вбачається наявність університетської бібліотеки в орендованих приміщеннях є безпідставними. Крім того, представники відповідача у судовому засіданні визнали той факт, що в орендованих приміщеннях була розміщена бібліотека позивача.
Посилання скаржника про незаконне вивезення майна автошколи факультетом у грудні 2008р. безпідставне, оскільки відповідачем не було надано жодних доказів про те, яке майно вивозилось за межі автошколи. З пояснень представників сторін, майно вказане в акті від 31.10.08р. майно було перенесено з аудиторії, розташованої на 1 поверсі в інше орендоване приміщення, що підтверджується двостороннє підписаною таблицею наявності спірного майна.
Доводи заявника апеляційної скарги про те, що за результатами санітарно – епідеміологічного стану орендованих приміщень заборонено провадження навчального процесу не приймається колегією суддів до уваги, так як немає ніякого відношення до предмету спору щодо витребування майна з чужого незаконного володіння.
Таким чином, з фактичних обставин справи, з урахуванням наведених норм права, вбачається, що відповідачем, не доведено, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень та доводів, вказаних у апеляційній скарзі, а саме, законність володіння чи користування спірним майном.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976р. за № 11 «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Зазначені обставини досліджені судом першої інстанції на підставі наданих в судове засідання сторонами доказів. Порушення або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права не вбачається, підстави для скасування рішення місцевого господарського суду відсутні.
Судові витрати у справі, відповідно до статті 49 ГПК України за розгляд справи у Запорізькому апеляційному господарському суді, слід віднести на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Херсонської обласної автошколи Всеукраїнської спілки автомобілістів, м.Херсон залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Херсонської області від 02.06.2009р. у справі №14/88-пн-09 залишити без змін.
Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В.
судді Мойсеєнко Т. В.
Коробка Н.Д. Шевченко Т. М.