Справа №22Ц-882/2007                                 Головуючий в 1 інстанції Верещак A.M.

Категорія 01, 39, 40                                        Доповідач в 2 інстанції Юровська Г.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Юровської Г.В.,

суддів: Яворського М.А., Суханової Є.М.,

при секретарі Зозулі Н.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1до Білоцерківської центральної районної лікарні, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_2, про зобов'язання поновити на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів

встановила:

У квітні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з вказаним позовом, вимоги якого обґрунтовував тим, що з листопада 2003 року працював в Білоцерківській ЦРЛ на посаді зубного техніка ортопедичного відділення.

Наказом головного лікаря Шраменка В.М. №28-К від 13 березня 2006 року його було звільнено з роботи на підставі п.4 ч.І ст.40 КЗпП України у зв'язку з відсутністю його на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

Посилався на те, що 24 лютого 2006 року він був відсутнім на роботі лише півтори години, залишив її о 10 годині ЗО хвилин з дозволу завідуючого ортопедичним відділенням ОСОБА_3. у зв'язку з необхідністю звернення до лікаря, прийом якого був призначений ОСОБА_1. на 12 годину 00 хвилин. З огляду на це, наказ про звільнення з роботи позивач вважав незаконним, просив суд зобов'язати адміністрацію Білоцерківської ЦРЛ поновити його на роботі на посаді зубного техніка ортопедичного відділення та

2

стягнути на його користь 407 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 13 червня 2006 року у задоволенні заявленого позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов про поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Посилається на те, що, вирішуючи спір, суд неналежним чином оцінив показання свідків та доданих до матеріалів справи письмових доказів.

Зокрема, не звернув увагу на показання свідків ОСОБА_4. та ОСОБА_5., зі змісту яких вбачалось, що станом на 8 годину 50 хвилин позивач перебував на роботі у ливарному цеху, який члени комісії не перевіряли.

їм ОСОБА_3., ОСОБА_6. та ОСОБА_7. пояснювали, що апелянт був на роботі. З цього приводу службова перевірка не проводилась.

Висновки суду не відповідають на показаннях свідка ОСОБА_8., який у судовому засіданні пояснив, що разом з ОСОБА_1. до головного лікаря Шраменка В.М. його викликали лише об 11 годині, а не об 9 годині, як помилково виклав суд у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

В порушення ст.212 ЦПК України при оцінці показань інших свідків суд не усунув суперечності відносно відомостей про час, з якого позивач був відсутнім на роботі, керувався матеріалами перевірки, яка в дійсності не проводилась.

Не звернув увагу, що відсутність ОСОБА_1на роботі була зумовлена поважною причиною - необхідністю отримання ним консультації лікаря.

Свої заперечення на наведені доводи апеляційної скарги інші учасники процесу не заявляли.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що наказом головного лікаря Білоцерківської ЦРЛ №125-к від 3 листопада 2003 року ОСОБА_1. був прийнятий на роботу в лікарню на посаду зубного техніка ортопедичного відділення.

3

Наказом головного лікаря Бориспільської ЦРЛ №28-к від ІЗ березня 2006 року його було звільнено з роботи на підставі п.4 ч.І ст.40 КЗпП України.

За правилами п.4 ч.І ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі прогулу працівника (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Позивач в порушення ч.І ст.60 ЦПК України не довів суду відсутність прогулу або поважність причини своєї відсутності на робочому місці 24 лютого 2006 року.

Показання свідків ОСОБА_4. та ОСОБА_5., на які посилався ОСОБА_1. в обґрунтування своїх доводів, спростовуються, актом від 24 лютого 2006 року по Білоцерківській ЦРЛ „Про результати несподіваної перевірки відпрацьованого робочого часу", доповідною завідуючого ортопедичним відділенням ОСОБА_3. та показаннями свідків ОСОБА_3., ОСОБА_9., ОСОБА_8. та ОСОБА_6., у відповідності до яких 24 лютого 2006 року о 8 годині 50 хвилин ОСОБА_1. залишив роботу, і до кінця робочого дня, тобто, до 12-ої години на ній не з'явився.

Документи щодо консультації лікаря (а.с.9) не свідчать про неможливість ОСОБА_1. 24 лютого 2006 року виконувати покладені на нього трудові обов'язки, а тому прийом у лікаря, у зв'язку з яким він самовільно залишив роботу, не може вважатись поважною причиною.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновком про законність звільнення ОСОБА_1з роботи з підстав п.4 ч.І ст.40 КЗпП України, відмову у задоволенні заявленого ним позову вважає обгрунтованою.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню, рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.ЗОЗ, 304, п.1 ч.І ст.307, ст.ст.308, 313-315, 317 та 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2006 року залишити без змін.

4

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий

Судді