Судове рішення #771179
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

16 травня  2007 року                                                                                                    М.Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

Головуючого: Яремка В.В.

Суддів: Заводян К.І., Чміля І.Х.

Секретаря Скрипник С.І. з участю представника позивача Єфтемія Р.Ф., відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_1 та третьої особи - Савосюк Н.П., розглянувши апеляційну скаргу спільного підприємства українсько-чеського товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеркомплект» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 лютого 2007 року у справі за позовом спільного підприємства українсько-чеського товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеркомплект» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації (далі - ЧКОБТІ), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів - Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича, про визнання права власності на квартиру, визнання договору дарування, купівлі-продажу, реєстраційного посвідчення недійсними, виселення , -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2005 року спільне підприємство українсько-чеське товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеркомплект» (далі - СП ТОВ «Інтеркомплект») звернулося до суду з даним позовом.

Позивач зазначав, що в липні 1996 року СП ТОВ «Інтеркомплект» придбало у власність квартиру АДРЕСА_1, яка складається з двох жилих кімнат.

6 серпня 1996 року між СП ТОВ «Інтеркомплект» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір дарування цієї квартири.

Згідно п.1 цього договору право власності на квартиру у відповідача виникало з моменту звільнення ним квартири АДРЕСА_2 та переходу її у власність позивача, згідно договору міни від 20 грудня 1994 року, укладеного між Чернівецьким державним університетом ім. Ю. Федьковича та позивачем.

Однак, рішенням господарського суду Чернівецької області від 11 березня 2002 року вказаний договір міни було визнано недійсним.

Зазначаючи, що оскільки передбачена п.1 договору дарування умова, з якою пов'язувався перехід права власності на квартиру до відповідача, є такою, що завідомо не могла настати, внаслідок чого спірний договір дарування не міг створити для сторін реальні правові наслідки у вигляді передачі відповідачу у власність квартири, яка

справа 22ц-327                                                                                                                         Головуючий у 1-й інстанції

категорія 11/13                                                                                                                                          Кирилюк Л.К.

Доповідач Яремко В.В.

 

залишається у власності позивача, а також посилаючись на те, що спірний договір дарування суперечить положенням ст. 717 ЦК України, в момент укладення договору сторони не додержали вимог, які встановленні ч. 1 та 5 ст.203 ЦК України, позивач просив визнати договір дарування недійсним, визнати за ним право власності на спірну квартиру та виселити з неї відповідача ОСОБА_1.

В подальшому позивач заявив додаткові позовні вимоги в т.ч. і до відповідачів ОСОБА_2, ЧКОБТІ (а.с.59-62, 86).

Зазначав, що 12 липня 2005 року відповідач ОСОБА_1, після подання до нього позовної заяви про визнання договору дарування недійсним, продав спірну квартиру за 27800 грн. відповідачці ОСОБА_2 за договорм купівлі-продажу.

Вказуючи, що оскільки за договором дарування ОСОБА_1 не набув права власності на спірну квартиру, реєстрація квартири на його ім'я є протиправною, квартиру він відчужив під час наявності спору, просив визнати недійсним вказаний договір купівлі-продажу та реєстраційне посвідчення, зобов'язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 все отримане за договором, виселити з квартири відповідачку ОСОБА_2.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 лютого 2007 року в позові відмовлено за безпідставністю.

В апеляційній скарзі СП ТОВ «Інтеркомплект» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушенням норм матеріального права.

Вважає, що суд неправильно визначив дату початку перебігу позовної давності як 6 жовтня 1996 року замість 13 травня 2005 року, судом не враховано норми матеріального права, які дають підстави для задоволення позовних вимог - ст..ст.203, 215, 236, 658, 717 ЦК України, ч. 2 ст. 48 Закону України « Про власність».

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги.

Відповідачі та їх представник апеляційної скарги не визнали.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи в частині часу та обставин укладення спірних угод, реєстрації права власності за відповідачем ОСОБА_1. Цього фактично не заперечує апелянт.

Позовні вимоги позивача про визнання договору дарування спірної квартири від 6 серпня 1996 року недійсним заявлені з двох підстав: з тих мотивів, що після укладення договору внаслідок визнання господарським судом недійсним іншого договору умова, викладена у п. 1 договору дарування не може і не могла настати, а також з тих мотивів, що договір не відповідає вимогам ст.. 717 ЦК України, відповідно до якої за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно(дарунок) у власність.

Однак, з таких підстав позовні вимоги про визнання договору дарування недійсним не можуть бути задоволені.

Так, на час укладення вказаного договору сторони у ньому узгодили певні умови, в т.ч. зазначені у ст. 1 договору і перешкод для укладення договору сторони не вбачали.

Доводи апелянта про подальше виникнення обставин, які унеможливлюють виконання умов договору, чи невиконання умов договору однією із сторін договору не можуть бути підставою для визнання угоди недійсною. За певних умов такі обставини можуть бути підставою для розірвання договору, а не для визнання його недійсним.

Не відповідають фактичним обставинам справи і доводи апелянта про те, що передбачена п. 1 договору відповідна умова набуття дарувальником права на іншу нерухомість завідомо не могла настати і договір дарування не міг створити для сторін реальних правових наслідків. Насправді, неаслідки у вигляді передачі майна обдарованому реально настали.

Колегія суддів не може погодитися і з доводами апелянта про наявність підстав для визнання договору дарування недійсним відповідно до ст.. 717 ЦК України.

Позивачем ні в позовній заяві , ні в апеляційній скарзі не конкретизовано в чому саме полягає невідповідність договору вимогам ст.. 717 ЦК України.

 

Якщо апелянт має на увазі наявність ознак платності договору, то це саме по собі не може бути підставою для визнання договору дарування недійсним.

Як вбачається зі змісту договору, сторонами у ньому є СП «Полонина ЛТД» та відповідач ОСОБА_1. Договір не містить жодних положень за якими ОСОБА_1 проведено певну оплату  за спірну квартиру.

Відповідно до ч. 2 ст. 717 ЦК України договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Позивач не вказував на удаваність договору дарування та не зазначав, який насправді правочин було вчинено сторонами.

Апелянт також як на підставу визнання згаданого правочину недійсним посилається на п.п.1, 5 ст.203 ЦК України, однак вказані норми містять лише загальні вимоги до змісту та мети правочинів.

Відповідно до п.9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Спірний договір дарування укладено до 1 січня 2004 року, тому вимоги позивача про визнання його недійсним на підставі ст..ст.203, 717 ЦК України 2003 року є необгрунтованими.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору дарування.

Відмовивши у задоволенні первісної вимоги про визнання договору дарування недійсним, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив і у задоволенні інших вимог позивача - про виселення, визнання реєстраційного посвідчення та договору купівлі-продажу спірної квартири недійсними, оскільки вказані вимоги є похідними від первісної вимоги.

В апеляційній скарзі апелянт наводить міркування про помилковість висновків суду першої інстанції щодо позовної давності.

Однак, такі висновки суду не вплинули на правильність по суті вирішення справи, оскільки в позові СП ТОВ «Інтеркомплект» відмовлено не за спливом позовної давності, а за безпідставністю.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст.209,218, 307,308 ЦПК України, колегія суддів ,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу спільного підприємства українсько-чеського товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеркомплект» відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 лютого 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація