Справа № 22ц - 1833/2006 р.

Головуючий у 1-й інстанції Калініченко Г.В. Доповідач в 2-й інстанції Даценко Л.М.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10   липня   2006   року   колегія   суддів   судової   палати   в   цивільних   справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Даценко Л.М.

суддів Голуб С.А., Касьяненко Л.І.,

при секретарі Козак І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 березня 2006 р. у справі за позовом ОСОБА_1до Фермерського господарства „Ніна", третя особа Верем"яцька сільська рада Обухівського району Київської області про визнання, угоди про оренду земельної ділянки недійсною, -

встановила:

В січні 2006 р. ОСОБА_1звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому посилалася на те, що 14 квітня 2004 р. вона уклала з відповідачем угоду про оренду земельної ділянки (паю), яка належить їй на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 2 грудня 2003 р.

Відповідно до умов даного договору вона зобов"язана передати орендареві земельну ділянку, отриману нею при виході з СТДВ „Верем"я", а орендар - прийняти земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та інші потреби.

Зазначена угода суперечить вимогам ч.2 ст. 14 Закону України „Про оренду землі" щодо істотних умов договору, а саме: в даній угоді не зазначені об"єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки), орендна плата (розмір, індексація, форма платежу), термін та порядок внесення і перегляду, цільове призначення, умови використання і збереження якості землі, умови повернення земельної ділянки орендодавцеві, зазначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об"єкта оренди, відповідальність сторін.

Всі ці умови відсутні в угоді від 14.04.2004 р., чим порушені її права як власника земельної ділянки та як орендодавця. Відсутність в угоді істотних умов договору привело до порушення її прав, а саме: нецільового використання її земельної ділянки.

Крім того, в порушення ст. 13 зазначеного Закону при укладенні угоди не було дотримано вимоги про її нотаріальне посвідчення.

Просила визнати недійсною угоду про оренду земельної ділянки (паю) укладеною між сторонами 14.04.2004 р. відповідно до вимог ч.З ст. 14 Закону України „Про оренду землі".

В ході судового розгляду позивачка уточнила позовні вимоги і просила визнати недійсною нікчемною зазначену угоду про оренду земельної ділянки (паю) і застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з поверненням їй земельної ділянки відповідно до вимог ст. 215 ЦК України.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 березня 2006 р. в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1просить скасувати зазначене рішення суду і ухвалити нове, яким задовольнити її позов, посилаючись на неповне з"ясування судом обставин, що мають значення  для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін та їх представників, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наведених нижче підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачка на час укладення угоди мала відповідний обсяг цивільної дієздатності, сама проявила своє волевиявлення шляхом підписання даної угоди, яка була спрямована на отримання нею намолоченого зерна та коштів, а тому відсутні підстави для визнання зазначеної угоди недійсною.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ч.1 та ч.2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п"ятою і шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Судом встановлено, що 14 квітня 2004 р. позивачка уклала з відповідачем угоду про оренду земельної ділянки (паю), (а.с.4)

Судом встановлено, що позивачка на час укладення угоди мала відповідний обсяг цивільної дієздатності, сама проявила своє волевиявлення шляхом підписання даної угоди, яка була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені угодою.

Посилання позивачки на те, що зазначена угода не містить істотних умов договору оренди земельної ділянки, являються безпідставними, оскільки в даній угоді дотримані такі істотні умови договору оренди землі ділянки, передбачені ч.2 ст. 14 Закону України „Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 р., як: об"єкт оренди, термін договору оренди, орендна плата, цільове призначення, умови використання і збереження якості землі.

Що стосується відсутності в даній угоді умов повернення земельної ділянки орендодавцеві, зазначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об"єкта оренди, та відповідальність сторін, то суд дійшов правильного висновку, що сторони відступили від зазначених положень закону відповідно до вимог ч.З ст.6 ЦК України.    

Крім того, позивачка всупереч вимогам ст. З ЦПК України не зазначила за захистом яких саме своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів вона звернулася до суду.

Посилання в позові на те, що нецільове використання відповідачем її земельної ділянки призвело до порушення її прав, не може бути прийняте до уваги, оскільки відповідно до п.1.2 угоди орендар приймає зазначену земельну ділянку в користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та на інші потреби.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, і підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 березня 2006 р. залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.