ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

             Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів :

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського  суду Запорізької області від 09.02.2006, залишеним без змін постановою  Запорізького  апеляційного  господарського суду від 28.04.2006, позов задоволено у зв'язку з  обґрунтованістю позовних вимог.

Приватний підприємець ОСОБА_2 в поданій касаційній скарзі просить  рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає помилковим застосування судом ст.26 та ч.2 ст.17  Закону України “Про оренду  державного та комунального майна” щодо  неприйняття листа про продовження терміну дії договору на п'ять років, як прийнятого в порушення цих норм Закону. Апеляційним судом встановлено, що заява-лист від 20.04.2005р. про внесення  змін до договору в частині зміни строку була до закінчення договору, та до того, як було направлено листа про його припинення .

Позивач є власником майна, але апеляційним судом також встановлено, що майно було передано орендодавцю, до підписання спірної угоди. Отже, суд в порушення ст.ст.1,2 ГПК України  не врахував, що позов подано неналежною особою, позаяк суд повинен розглядати спір в межах підстав позовних вимог,  в яких позивач  вказав, що звертається до суду з негаторним  позовом. У відзиві на апеляційну скаргу  позивач вказав, що він звертався з  позовом відповідно до ч.2 ст.48 Закону України “Про власність” про усунення перешкод в користуванні та відповідно до матеріалів справи не є користувачем.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами  попередніх інстанцій  та заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає  відхиленню, а оскаржувані рішення та  постанова -залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне  рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що строк дії  договору оренди від 23.10.2004 НОМЕР_1 закінчився 14.10.2005р., третя особа  (орендодавець) листом №НОМЕР_2 та №НОМЕР_3  повідомив відповідача про припинення договору оренди НОМЕР_1, заперечив проти  продовження дії договору та вказав  на необхідність повернути орендоване  приміщення за актом прийому-передачі. Зазначені листи отримані  відповідачем, тобто його було належним  чином повідомлено про припинення договору оренди (а.с. 15-16). Обов'язок орендаря повернути об'єкт оренди після закінчення дії договору оренди закріплено також у ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

              Таким чином на момент звернення Мелітопольської міської ради з позовом до суду, приватний підприємець ОСОБА_2без будь-яких правових підстав продовжувала займати спірне приміщення, відмовляючись його звільнити. Як свідчать матеріали справи, спірне приміщення належить Мелітопольській міській раді на праві комунальної власності (а.с.34,35, 52). Продовжуючи безпідставно знаходитися у спірному приміщенні їдальні, розташованої в АДРЕСА_1, що належить позивачу на праві власності (комунальної), відповідач ПП ОСОБА_2 порушує право власності позивача, якого він не позбавлений, на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому майном.

Твердження відповідача про те, що сторонами були внесені зміни до Договору оренди, а саме, дію договору оренди НОМЕР_1 було продовжено на 5 років, з посиланням, як на доказ продовження договору, на заяву ПП ОСОБА_2 від 20.04.2005 року, адресовану начальнику Управління комунальної власності Мелітопольської міської ради з резолюцією директора НВК №16, судом   до уваги не  прийнято з наступних підстав.

Статтею 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначено, що договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Як свідчать матеріали справи, договір був укладено на визначений сторонами термін - на один рік - до 14.10.2005 року. Виходячи зі змісту ст.17 зазначеного вище Закону можливе продовження терміну договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах у разі відсутності заперечень з боку орендодавця щодо продовження дії договору протягом одного місяця після закінчення терміну його дії. Матеріалами справи підтверджено, що орендодавець у встановленому законом порядку заперечив проти продовження договору оренди на новий термін. Тому зазначена вище заява відповідача не може вважатися доказом продовження дії договору оренди встановленим законом способом. Крім того, заяву адресовано не стороні за договором, а іншій особі.

Колегія погоджується з висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та ко мунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Тобто, норма зазначеної статті має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те, що відповідна вимога про припинення договору оренди має нази ватися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди.

Враховуючи наведене судом апеляційної  інстанції на підставі ретельної  правової оцінки умов укладеного між відповідачем та третьою особою  договору оренди нежилого  приміщення від 23.10.2004 НОМЕР_2та змісту листа орендодавця №НОМЕР_3 (а.с. 16)  з достовірністю встановлено, а відповідачем не спростовано обставини направлення орендарю заяви про припинення договору оренди у формі листа №НОМЕР_3 в межах місячного строку, передбаченого ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що, в свою чергу, вказує на наявність достатніх правових підстав для звільнення орендарем займаного приміщення.

Наведеної правової позиції дотримується  також  Верховний  Суд  України  при перегляді в касаційному порядку судових рішень у справах, пов'язаних зі звільненням нежилих приміщень, що належать до державної та комунальної власності (постанови ВСУ від 22.03.2005 у справі №1/135-20/51, від 24.05.2005 у справі №36/237, від 27.12.2005 у справі №3/84).

Оскільки відповідно до ст.ст.2,3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди, а відповідач доказів укладення договору оренди на новий строк на спірне приміщення не надав, договір оренди НОМЕР_1припинив свою дію, а тому у відповідача відсутні підстави для подальшого перебування у цьому приміщенні.

Касаційна інстанція враховує те, що лист №НОМЕР_2 не може вважатися заявою про припинення договору оренди в розумінні ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна",  оскільки надісланий до закінчення терміну дії договору оренди від 23.10.2004,  однак, це не впливає на законність і обґрунтованість оскаржуваного  рішення з огляду на наявність  іншого листа орендодавця про припинення договору оренди  (від 14.10.2005  №НОМЕР_4), направленого відповідачу в межах встановленого місячного строку  (з 14.10.2005р. по 14.11.2005р.).

Колегія погоджується  з висновком суду  апеляційної інстанції про те, що заява відповідача від 20.04.2005 (а.с.26) не може вважатися доказом внесення змін до договору оренди НОМЕР_1шляхом продовження  його дії на 5 років, оскільки цю заяву (пропозицію) адресовано не орендодавцю як стороні  за договором, а виконавчому органу Мелітопольської  міської ради -Управлінню комунальної власності, у зв'язку з чим  резолюція директора НВК №16 “Дитячий садок -школа -ВУЗ” на заяві  від 20.04.2005 не  породжує юридичних наслідків для сторін договору.

Відповідно до ст.654 Цивільного кодексу України  зміна або розірвання  договору  вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом  чи не випливає із звичаїв  ділового обороту.

Однак, з матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та відповідачем не доведено укладення  з орендодавцем додаткової угоди до договору  оренди НОМЕР_1, якою б вносилися зміни до п.10.1 договору шляхом визначення 6-річного строку його дії, а тому  заява орендаря від 20.04.2005 про продовження дії договору оренди  на 5 років не може вважатися  доказом внесення змін до договору в порядку, передбаченому ст.654 Цивільного кодексу України  та п.10.3 договору.

Не приймаються до уваги твердження скаржника про пред'явлення негаторного позову неналежним  позивачем, оскільки чинне  процесуальне законодавство  на відміну від можливого визнання  неналежним  відповідача та його заміни (ст.24 ГПК України) не передбачає можливість визнання  неналежним  позивача. Адже, виходячи зі змісту  ст.1 Господарського процесуального кодексу України  позивачем може бути будь-яка юридична особа, яка вважає свої права або охоронювані законом інтереси  порушеними.

Окрім того, як встановлено судом першої інстанції, Мелітопольська  міська рада є власником займаного відповідачем приміщення, а тому відповідно до ст.391 Цивільного кодексу України і ч.2 ст.48 Закону України “Про власність” має право вимагати  усунення перешкод у здійсненні  ним права користування та розпорядження своїм майном. Незважаючи на  припинення договору оренди від 23.10.2004 НОМЕР_1у зв'язку із закінченням терміну  його дії відповідач без достатніх на те підстав продовжує займати  приміщення  і такими діями чинить  перешкоди власнику  розпоряджатися  належним йому майном, зокрема, передати його в оренду іншій особі за результатами проведеного 27.10.2005р. конкурсу (а.с. 2).

Безпредметними визнаються посилання  скаржника на п.5.7 договору, що у випадку його припинення  визначає обов'язок орендаря  повернути  орендоване майно тільки орендодавцю, в обґрунтування необхідності  пред'явлення позову  у даній справі орендодавцем, а не власником майна, оскільки  Мелітопольською міською радою не  заявлялася вимога про повернення орендованого майна.

Зважаючи на вищенаведене колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови. 

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111⁵, 111⁷, 111⁹-111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Запорізького апеляційного  господарського суду від 28.04.2006 у справі №22/10 залишити без змін, а касаційну  скаргу приватного підприємця ОСОБА_2 -без задоволення.

Головуючий, суддя                     В.Овечкін

Судді:                                                                                                                                            Є.Чернов

                                                                                                                                    В.Цвігун