КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.06.2007 № 20/99
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шипка В.В.
суддів:
За участю представників:
від позивача - не зявились
від відповідача - Донченко О. Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне підприємство "Дарницький вагоноремонтний завод"
на рішення Господарського суду м.Києва від 03.04.2007
у справі № 20/99
за позовом Науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Донікс"
до Державне підприємство "Дарницький вагоноремонтний завод"
про стягнення 62666,68 грн.
ВСТАНОВИВ:
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2007р. у справі № 20/99 позов задоволено.
Відповідач звернувся з апеляційною скаргою на вказане рішення, в якій просить його скасувати частково. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що рішення суду є необґрунтованим та незаконним, прийняте за неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права; період прострочення виконання зобов’язання відповідачем складає з 23.11.2005р. по 22.02.2007р.; в зазначений період в проваджені Господарського суду міста Києва знаходилась справа № 24/342-б про визнання відповідача банкрутом, в межах якої було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; протягом дії мораторію не нараховуються штрафні санкції; відповідач надав належні докази на підтвердження дії мораторію, а саме ухвалу від 27.09.2004р. по справі № 24/342-б; задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій з відповідача є незаконним.
В додаткових поясненнях відповідач зауважив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2002р. у справі № 24/342-б було порушено провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; ухвалою суду від 25.04.2003р. у вказаній справі затверджено мирову угоду із заявником по справі; 27.09.2004р. своєю ухвалою у справі № 24/342-б Господарський суд міста Києва розірвав мирову угоду та поновив провадження у справі про банкрутство; при поновленні провадження у справі про банкрутство мораторій вводиться автоматично, без обов’язкового зазначення про це в ухвалі.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав.
Апеляційним господарським судом встановлено, що 07.11.2005р. між ДП “Дарницький вагоноремонтний завод” (покупець) та НВТ “Донікс” (постачальник) було укладено договір поставки № 05-184/11/05/07/01, відповідно до п. п. 1.1., 4.5., 5.3., 6.4., 6.5., 12.6. якого постачальник зобов’язується поставити та передати у власність, а покупець прийняти й оплатити продукцію, кількість і ціни якої вказується у специфікації № 1; сума даного договору на момент його підписання складає 77 900 грн. 00 коп., крім того ПДВ 20 %, - 15 580 грн. 00 коп., що разом становить 93 480 грн. 00 коп.; датою поставки продукції вважається дата отримання продукції вантажоодержувачем. На отриману продукцію вантажоодержувач повинен видати постачальнику довіреність; оплата за поставлену продукцію по даному договору проводиться покупцем в сумі вартості кожної поставленої партії продукції у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно з п. 5.2., на протязі 5 банківських днів після дати надходження вантажу на адресу ДП “Дарницький вагоноремонтний завод” у м. Києві; датою оплати вважається дата відправлення банком покупця коштів за банківськими реквізитами постачальника; термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання до 31.12.2005р., в частині поставок продукції, а в частині оплати – до її повного виконання.
22.02.2007р. НВТ “Донікс” звернулось з позовом до ДП “Дарницький вагоноремонтний завод” про стягнення 52 828 грн. 00 коп. боргу, 2 038 грн. 73 коп. три відсотки річних, 7 799 грн. 95 коп. збитків від інфляції (розрахунок суми боргу і періоди стягнення – на а. с. 7). В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що між сторонами було укладено договір поставки № 05-184/11/05/07/01 від 07.11.2005р.; позивачем було передано продукцію відповідачу на суму 102 828 грн. 00 коп.; 26.01.2006р. відповідач частково розрахувався за поставлену продукцію: в сумі 50 000 грн.; борг відповідача разом з інфляційними витратами та трьома відсотками річних складає 62 666 грн. 68 коп.
У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд відмовити в позові в частині стягнення штрафних санкцій: а саме: збитків від інфляції і 35 річних, - з таких підстав: ухвалою Господарського суду від 27.09.2004р. у справі № 24/342-б було поновлено провадження у справі про банкрутство відповідача; одночасно з винесенням вказаної ухвали відновилася дія мораторію на задоволення вимог кредиторів; відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” під час дії мораторію не нараховується неустойка; оскільки штрафні санкції нараховані позивачем в період дії мораторію, вони не підлягають задоволенню.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2007р. у справі № 20/99 позов задоволено повністю.
Апеляційний господарський суд, вислухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, однак рішення місцевого господарського суду повинно бути змінено в зв’язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Таким чином за своєю правовою природою договір № 05-184/11/05/07/01 від 07.11.2005р. є договором поставки.
На виконання умов цього договору позивачем по накладним № 564/3-2 від 15.11.2005р. та № 642-1/з від 19.12.2005р. було поставлено 11 000 т проволоки СВ 08ХМ 2.0 мм на загальну суму 102 828 грн. 00 коп. Факт належного виконання позивачем обов’язків за договором відповідачем не оспорювався.
Відповідачем 26.01.2006р. частково проведено оплату продукції, а саме: в розмірі 50 000 грн. 00 коп.
Отже борг відповідача за договором № 05-184/11/05/07/01 від 07.11.2005р. становить 52 828 грн. 00 коп.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про стягнення з відповідача 52 828 грн. 00 коп. заборгованості.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування 3 % річних позивачем проведені вірно. Отже місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2 038 грн. 73 коп. трьох відсотків річних.
Задовольняючи позов в частині стягнення інфляційних збитків, суд першої інстанції, не перевірив правильність розрахунків позивача.
При визначенні розміру інфляційних збитків апеляційний господарський суд виходив із наступного розрахунку:
- сума заборгованості: 46 740 грн. 00 коп.; період нарахування інфляційних збитків грудень 2005р., індекс інфляції - 100,9, розмір інфляційних збитків 420 грн. 66 коп.;
- сума заборгованості: 102 828 грн. 00 коп.; період нарахування інфляційних збитків січень 2006р.; індекс інфляції – 101,2, розмір інфляційних збитків 1234 грн. 00 коп.;
- сума заборгованості: 52 828 грн. 00 коп.; період нарахування інфляційних збитків лютий 2006р.-лютий 2007р.; індекс інфляції 111,52, розмір інфляційних збитків 6084 грн. 61 коп.
Загальна сума інфляційних збитків, що підлягають стягненню з відповідача, становить 7 739 грн. 27 коп., тому в цій частині рішення господарського суду першої інстанції підлягає зміні.
Твердження апелянта про незаконність нарахування відповідачу 3% річних та збитків від інфляції в зв’язку з дією мораторію не приймаються апеляційним господарським судом до уваги, виходячи із наступного.
У відповідності до статті 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (надалі Про банкрутство) під терміном „грошове зобов’язання” розуміється зобов’язання боржника сплатити кредитору відповідну грошову суму згідно цивільно-правовому договору і з інших підстав, які передбачені цивільним законодавством України.
Спір по даній справі виник з приводу несплати відповідачем коштів за поставлену продукцію за договором поставки.
Відповідно, вказаний борг за отриману продукцію є грошовим зобов’язанням відповідача перед позивачем.
Згідно вказаної статті грошове зобов’язання складається також з грошової суми, яку боржник повинен заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, передбачених цивільним законодавством.
Такі підстави передбачені, зокрема, ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом
Саме з такими вимогами на підставі вказаної норми ЦК України позивач звернувся до відповідача в даній справі.
Враховуючи викладене, грошовими вимогами є грошова сума з врахуванням встановленого індексу інфляції і 3% річних.
Таким чином відповідно до положень абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону про банкрутство сума боргу з врахуванням індексу інфляції і 3% річних як плата за користування коштами підлягають стягненню, оскільки дія мораторію на ці вимоги не розповсюджується.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 96, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, апеляційний господарський суд -
Головуючий суддя
Судді
21.06.07 (відправлено)