Справа № 22ц/1/2008 Головуючий у 1 інстанції Гансецька І.А.
Категорія 23 Доповідач Головчук С.В.
УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2008 року Апеляційний суд Житомирської області в складі:
головуючого Головчук С.В.
суддів Миніч Т.І., Забродського М.І.
при секретарі Прищепі О.А.
з участю сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист права власності шляхом виселення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) „Житомирголовпостач", ОСОБА_1 про захист житлових прав, визнання договору недійсним
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 03 жовтня 2005 року,
встановив:
у лютому 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про захист права власності шляхом виселення відповідачів ОСОБА_2. Вона зазначала, що відповідно до договору купівлі-продажу від 16.12.2004 року їй на праві власності належить кімната НОМЕР_1 в гуртожитку по АДРЕСА_1. В даній квартирі проживає сім'я відповідачів, яка добровільно відмовляється звільнити жиле приміщення, чим порушує її права.
У червні 2005 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом про визнання права на проживання у кімнаті гуртожитку та визнання недійсним договору купівлі-продажу кімнати у гуртожитку, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ „Житомирголовпостач" 16.12.2004 року. Вона вказувала, що їй як працівнику цього товариства було надано на сім'ю з чотирьох осіб кімнату НОМЕР_1 в АДРЕСА_1. В товаристві вона пропрацювала більше 10 років, а тому не підлягає виселенню без надання іншого житла. Проте при укладенні оспорюваної угоди ВАТ „Житомирголовпостач" не повідомив покупця про права її сім'ї на зазначену кімнату, реєстрацію в ній, а ОСОБА_1 кімната передана не була. Вважає, що договір купівлі-продажу має бути визнаний недійсним на підставі ст.215 ЦК України як такий, що суперечить вимогам закону та порушує права членів її сім'ї. Крім того, просила визнати за нею та неповнолітніми дітьми право постійного проживання в спірній кімнаті.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 03 жовтня 2005 року задоволено позов ОСОБА_1 Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з кімнати НОМЕР_1 по АДРЕСА_1. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення її позовних вимог і відмову в позові ОСОБА_1 Зазначає, що рішення суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Суд не звернув уваги на те, що після створення ВАТ „Житомирголовпостач" та отримання свідоцтва про право власності на будинок гуртожитку, статус цього будинку не змінився. Таким чином продаж кімнати в гуртожитку без вирішення питання про надання її сім'ї іншого житла порушує їхні права. При укладенні зазначеної угоди не були дотримані вимоги ст.ст.655,662,659 ЦК України.
Розглянувши справу в межах, визначених ст.3ОЗ ЦПК, перевіривши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи видно, що 16 грудня 2004 року між ОСОБА_1 та ВАТ „Житомирголовпостач" було укладено договір купівлі-продажу кімнати НОМЕР_1 у гуртожитку по АДРЕСА_1 (а.с.4).
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суд виходив з того, що зазначений гуртожиток в цілому належав ВАТ „Житомирголовпостач", тому товариство мало право на свій розсуд розпоряджатись належним йому майном. Підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним відсутні. Проте з таким висновком погодитись неможливо.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 у період роботи у ВАТ „Житомирголовпостач" на підставі ордеру №320 від 5.07.1996 року на сім'ю з чотирьох осіб вселилась в кімнату НОМЕР_1 згаданого гуртожитку. Кімната в гуртожитку була надана сім'ї ОСОБА_2 у встановленому законом порядку, її право на проживання в кімнаті не оспорюється, вимоги про виселення ВАТ „Житомирголовпостач" не заявляло.
ОСОБА_2 пропрацювала у вказаному товаристві більше 10 років. Отже, відповідно до вимог ч.3 ст.132 ЖК України відповідачів ОСОБА_2 може бути виселено лише з наданням іншого жилого приміщення, яке має відповідати вимогам, передбаченим ч.2 ст.114 ЖК України.
Як зазначалось на час укладення оспорюваної угоди статус гуртожитку не змінився, відповідне рішення міської ради про зміну статусу гуртожитку на жилий будинок не приймалось.
Із змісту договору купівлі-продажу видно, що продавець повідомляв покупця про відсутність перешкод у користуванні кімнатою та не вказував про права третіх осіб. В п.5.3 договору зазначалось, що у вказаній кімнаті не проживають та не зареєстровані треті особи.
Згідно із ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тобто правочин є дією особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Але не є таким правочин, за яким реальність настання правових наслідків поставлено в залежність від поведінки учасників чи інших обставин.
З огляду на викладене слідує, що набуваючи право власності на кімнату у гуртожитку, яка правомірно була зайнята відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_1 як правонаступник ВАТ „Житомирголовпостач" не могла реалізувати своє право проживати в цій кімнаті. Після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_2 не звільнили кімнату, а позивач лише отримала правовстановлючі документи.
Крім того, зазначеною угодою порушувались права неповнолітніх дітей на проживання у кімнаті гуртожитку.
Враховуючи викладене, рішення суду 1 інстанції підлягає скасуванню, по справі можливо ухвалити нове рішення про задоволення вимог ОСОБА_2 та визнати недійсним договір купівлі-продажу від 16.12.2004 року. Вимоги ОСОБА_1 про захист права власності шляхом виселення відповідачів ОСОБА_2 в зв'язку з наведеним задоволенню не підлягають.
Позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права на постійне проживання безпідставні, оскільки право на проживання у кімнаті гуртожитку вони набули у встановленому порядку та не визнані такими, що втратили це право. Тому зазначені вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст.203,215 ЦК України, ст.ст . 209, 303, 307,309,313,314 ЦПК України, суд
вирішив :
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 3 жовтня 2005 року скасувати, ухваливши нове. Відмовити в позові ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист права власності шляхом виселення.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 16 грудня 2004 року кімнати НОМЕР_1 в гуртожитку по АДРЕСА_1, укладений між ВАТ „Житомирголовпостач" та ОСОБА_1, повернути сторони у попередній стан.
В позові ОСОБА_2 про визнання права на постійне проживання відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з часу проголошення.