Справа № 22ц  4733-  - 09                                Головуючий в суді 1 інстанції Журавський В.В.

Категорія 01, 19, 27                                                   Доповідач в суді 2 інстанції Дьоміна О.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого: судді Дьоміній О.О.,

суддів: Малорода О.І., Березовенко Р.В.,

при секретарі: Мацевичі О.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні  в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня          2009 року про визнання неподаною та повернення позовної заяви ОСОБА_3 до закритого акціонерного товариства «Кредит Європа Банк», третя особа  - ОСОБА_5 про внесення змін до Кредитного договору.

       Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

встановила :  

02.09. 2009 р. позивачка звернулась до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що на цей час істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладанні Кредитного договору, в якому просила зобов’язати відповідача внести зміни до п. 1.1 Кредитного договору  №  ХР-20 від 12.10.2007 року, а саме щодо зазначення ціни Договору тільки в гривні по курсу НБУ на момент укладення договору.

Також просила зобов’язати відповідача зробити перерахунок сплачених нею коштів в іноземній валюті в гривню, виходячи з офіційного курсу НБУ на момент підписання договору, розробивши новий графік погашення кредитів і процентів за їх користування.

  Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду, Київської області від 07 вересня   2009 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просила ухвалу судді скасувати, посилаючись на неповне з'ясування обставин,  що мають значення для справи, та порушення застосування норм процесуального  права.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

 Позивачка в апеляцій ній скарзі зазначила, що Закон України «Про захист прав споживача» регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виготівниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації державного захисту їх прав.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред’являтись також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.  

 Тому вважала, що висновок судді про те, що в даному випадку не застосовується підсудність, передбачена ч.5 ст. 110 ЦПК України, щодо можливості звернення споживача за своїм місцем проживання є незаконними.

 Однак, доводи апеляційної скарги не можна вважати обґрунтованими, оскільки вони спростовуються Договором про надання експрес-кредиту від 12 жовтня 2007 р., укладеного між сторонами, п.1.12 якого було визначено підсудність спорів за договором за місцем знаходження Кредитора (а.с. 9), що свідчить про наявність договірної підсудності, відповідно вимог ст. 112 ЦПК України.  

Зважаючи на наведене, апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 307, 312 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 –  відхилити.

Ухвалу судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 вересня   2009 року – залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту її проголошення.

Головуючий:

Судді :

Суддя, визнаючи позовну заяву неподаною та повертаючи її позивачці зазначив, що вона подана з порушенням підсудності, оскільки позови до юридичних осіб пред»являються за їх місцем знаходження.

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» N 5 від 12.04.      1996 р., ( Із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України  N 15 від 25.05.98 ) передбачає, що важливою гарантією здійснення прав споживачів є їх судовий захист.

 П.2. вказаної постанови роз'яснено судам, що Закон поширюється на зазначені в ньому відносини, які виникли після введення його в дію. До правовідносин, які виникли до введення Закону в дію, він застосовується лише щодо тих прав і обов'язків, які виникли вже після введення його в дію.

Оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

Тому висновок судді про те, що в даному випадку не застосовується підсудність, передбачена ч.5 ст. 110 ЦПК України, щодо можливості звернення споживача за своїм місцем проживання, так як дані правовідносини не підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вони пов’язані з поверненням грошових коштів по Кредитному договору, а тому підпадають під дію  ст.625 ЦК України, так як дані правовідносини виникли між сторонами з приводу зміни умов Кредитного договору, тому ніяким чином не порушують права позивачки, як споживача не можна вважати законними та  обгрунтованими.

Зважаючи на наведене, ухвала судді підлягає скасуванню з передачею питання на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.  

Керуючись ст.ст. 307, 312 ЦПК України, колегія суддів

Вивчення практики розгляду судами справ даної категорії показало, що вони вирішуються в основному правильно. Поряд з цим є випадки неоднакового застосування чинного законодавства, деякі суди допускаються помилок при визначенні підвідомчості та підсудності справ, неповно з'ясовують їх дійсні обставини, не реагують окремими ухвалами на причини правопорушень, вирішують справи невиправдано тривалий час.

Враховуючи, що у судах виникли питання щодо застосування Закону України "Про захист прав споживачів", які потребують роз'яснень, та з метою забезпечення ефективності цього захисту Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судів на необхідність розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів у точній відповідності із законом та в установлені для цього строки.

При вирішенні цих справ суди мають виходити насамперед із положень Закону "Про захист прав споживачів" (далі - Закон), прийнятого 12 травня 1991 р. і введеного в дію з 1 жовтня 1991 р., який відповідно до Закону від 15 грудня 1993 р. діє в новій редакції з 15 січня 1994 р.

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону, є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

На відносини по виготовленню та продажу товарів, виконанню робіт і наданню послуг громадянином, який не є підприємцем, а також на випадки придбання товарів, користування послугами громадянином лише для підприємницької діяльності або підприємствами, установами, організаціями дія цього Закону не поширюється.