№ 2-а-325/10

П О С Т А Н О В А

іменем України

25 січня 2010 року                                                                                                           м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Овдієнка В.В.

    при секретарі Заводовському П.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації Харківської області про зобов’язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації Харківської області, в якій просив визнати протиправною відмову відповідача у виплаті в повному обсязі щорічної одноразової грошової допомоги до Дня Перемоги, зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити йому недоплачену одноразову грошову допомогу до Дня Перемоги в розмірі 7950 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 роки) він безпосередньо приймав участь у бойових діях, нагороджений бойовими медалями, після чого все життя пропрацював на благо Вітчизни. На нього розповсюджується дія Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».

У зв’язку з тим, що його військові документи були загублені, з 24.09.2004 року він мав статус учасника Великої Вітчизняної війни.

Після відновлення необхідних документів 04.09.2008 року його статус відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» було змінено на статус інваліда ІІ групи Великої Вітчизняної війни.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» (в редакції від 25.12.1998 року) щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни – розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Таким чином, починаючи з 05 травня 2005 року по 05 травня 2008 року (включно) він набув право отримувати щорічну грошову допомогу у розмірі 3 (трьох) мінімальних пенсій за віком.

           У  зв’язку зі станом свого здоров’я, він зміг отримати Посвідчення інваліда ІІ групи Великої Вітчизняної війни лише 04 вересня 2008 року.

           Відповідно до статті 17-1 вищезазначеного закону «разова грошова допомога не виплачується в разі набуття громадянином статусу згідно із ст. 7 цього Закону після 05 травня відповідного року, в якому здійснюється допомога»

Відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 12.05.1994 року «посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.»  

Відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» (в редакції від 25.12.1998 року) щ орічно до 5  травня  інвалідам  війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи – десять мінімальних пенсій за віком; II групи – вісім мінімальних пенсій за віком; III групи – сім мінімальних пенсій за віком.

    Тому, згідно вимог вище зазначених нормативних актів, 05 травня 2009 року він набув право отримати разову грошову допомогу у розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком.

    Згідно з ч. 1 статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» обов’язок по нарахуванню та виплаті належних йому коштів покладено на територіальні управління  праці та соціального захисту населення.

Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України» (на відповідні роки) прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становить: з 01.01.2005 року – 332,00 грн.; з 01.01.2006 року – 350,00 грн.; з 01.01.2007 року – 380,00 грн.; з 01.01.2008 року – 470,00 грн.; з 01.01.2009 року – 498,00 грн.

    Однак, всупереч положенням Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» та ч. 3 статті 22 Конституції України, з 2005 року по 2008 рік він отримував по 50,00 грн., а 05.05.2009 року він отримав лише 430,00 гривень.

          Таким чином, сума недоплаченої грошової допомоги як учаснику війни складає на 05.05.2005 року – 946,00 грн.; на 05.05.2006 року – 1000,00 грн.; на 05.05.2007 року – 1090,00 грн.; на 05.05.2008 року – 1360,00 грн.; Всього – 4396 грн.

Сума недоплаченої грошової допомоги у 2009 році склала 3554,00 гривні.

            Таким чином, загальна сума несплаченої грошової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» складає 7950,00 гривень.

На всі його запити й намагання отримати гарантовані державою кошти відповідач йому відмовив і зазначив, що ці кошти не передбачено Законами України «Про державний бюджет» на відповідні роки.

Він вважає таку відмову відповідача незаконною і протиправною.

Дійсно, законами України Про державний бюджет України неодноразово вносилися зміни до ЗУ « Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту». Однак, в ідповідно до ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» «права та пільги для ветеранів війни та членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.

Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим законом, є недійсними».  

Відповідно до ст. 22 Конституції України «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод громадян».

Таким чином, його право на отримання одноразової грошової допомоги в зазначеному законом розмірі гарантовано державою і не підлягає зменшенню, оскільки це заборонено ст. 22 Конституції України та Законом України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».

Відмова відповідача від здійснення перерахунку та виплати належних йому коштів призвела до порушення і значного зменшення обсягу прав, гарантованих Законом України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».

Посилання відповідача на Закони України «Про державний бюджет України» відповідних років та Постанови Кабінету Міністрів є безпідставними й необґрунтованими.

    Такою є й позиція Конституційного суду України, який в Рішенні № 20-рп/2004 від 01.12.2004 року та в Рішенні № 6-рп/2007 року від 09.07.2007 року зазначив:

     « 3.1. У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22)…

      Зупинення дії законів є способом тимчасового припинення їх дії в часі та/або за колом осіб і має здійснюватися відповідно до вимог Конституції України... Систематичне зупинення законами про Державний бюджет України дії чинних законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій фактично скасовує їх дію…

    Отже, відповідно до ч. 3 ст. 22, ст. 64 Конституції України пр аво громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

     3.2. Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержувати ся органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.»

      На підставі вказаних висновків Конституційний Суд України визнав неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет» відповідних років про звуження соціальних  гарантій громадян, та зазначив, що п. 5 Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. п. 6 Рішення Конституційного суду є обов’язковим до виконання на всій території України, остаточним і не може бути оскаржене.

  Крім того,  у Рiшеннi вiд 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 у справi про соцiальнi гарантiї громадян та у Рiшеннi вiд 22 травня 2008 року   № 10-рп/2008 у справi щодо предмета та змiсту закону про Державний бюджет України Конституційний Суд України зазначив, що: «ОСОБА_2 про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України – він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби , зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України» (абзац шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення  № 6-рп/2007); «Законом про Держбюджет не можна вносити змiни до iнших законiв, зупиняти їх дiю чи скасовувати їх, оскiльки з об’єктивних причин це створює протирiччя у законодавствi, i як наслiдок – скасування та обмеження прав i свобод людини i громадянина. У разi необхiдностi зупинення дiї законiв, внесення до них змiн i доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремi закони» (абз. 3, 4 п.п. 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення  № 10-рп/2008).

Таким чином, Конституційний Суд України своїми рішеннями підтвердив факти порушення чинного законодавства в частині правильності визначення розміру щорічної одноразової допомоги учасникам війни та інвалідам війни.

Незважаючи на всі його доводи, відповідач відмовився надати йому гарантовану державну допомогу у належному розмірі, тому він змушений звернутися до суду за захистом своїх прав і законних інтересів. Вважав, що сума недоплати щорічної державної допомоги, яка утворилася в 2005, 2006, 2007, 2008, 2009 роках внаслідок неправомірних дій відповідача, повинна бути відшкодована в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, «завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України».

Відповідно до ст. 55 Конституції України «Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб» .

    Таким чином, беручи до уваги вище викладене, відмова у виплаті йому одноразової грошової допомоги відповідно до положень ЗУ «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» є протиправною та такою, що суперечить Конституції та законам України.

    При вирішенні питання про застосування строку позовної давності просив прийняти до уваги, що соціальні гарантії, і зокрема щорічна одноразова допомога до Дня Перемоги, передбачена вище вказаним законом, встановлені довічно і визначена як компенсація державою важкого життєвого шляху громадян України, який збігся з роками Другої світової війни.   ОСОБА_2  покликаний забезпечувати  створення  належних  умов  для  життєзабезпечення інвалідів та ветеранів війни, сприяти формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Тобто правовідносини між ним і відповідачем носять постійний характер, порушення його прав триває і строк позовної давності до цих відносин на його думку не може бути застосованим.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_3 подали заяви, в яких наполягали на задоволенні позову, просили розглянути справу за їх відсутністю у порядку письмового провадження.

Представник відповідача начальник управління праці та соціального захисту населення Зміївської РДА ОСОБА_4 позов не визнала і подала письмові заперечення, в яких зазначила наступне:

Провадження у справі відкрито відповідно до Кодексу адміністративного судочинства.

Згідно із п. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Управління праці та соціального захисту населення наполягає   на тому що позовні вимоги необхідно розглядати тільки в обсязі зазначеного річного строку, так як рішення Конституційного Судом України від 9 липня 2007 року було висвітлено у пресі і було доступне усім громадянам України. Строк звернення з позовом закінчився в грудні 2008 року.

Виплата разової грошової допомоги відповідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року №3551-ХП, та згідно із ст. 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

ОСОБА_1 до 02.09.2008 року мав статус учасника Великої Вітчизняної війни, що підтверджується копією посвідчення серії ДІ №269973, яка мається в матеріалах справи. В зв'язку з цим виплата разової грошової допомоги у 2005-2008 роках йому проводилась як учаснику Великої Вітчизняної війни.

Відповідно до п. 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» було встановлено, що у 2005 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» здійснювалася учасникам війни у розмірі 50 гривень.

Конституційним судом України у 2005 році не розглядалось питання неконституційності положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік».

Щодо виплати разової грошової допомоги у 2006 році, то відповідно до п. 18 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2006 рік, дію ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни; а відповідно до статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було встановлено, що у 2006 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється учасникам війни у розмірі 50 гривень.

Конституційним судом України у 2006 році не розглядалось питання не конституційності положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».

Виплата щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік позивачу була нарахована та виплачена у відповідності до Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік». П. 13 ст. 71 розділу VI «Особливі положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом на 2007 рік зупинена дія ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни, а відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було установлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється учасникам війни у розмірі 55 гривень.

Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року положення ст. 29 та п. 13 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було визнано неконституційним, але в п. 3 цього Рішення Положення ст. 29 та п. 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Позивачу зазначена допомога за 2007 рік у сумі 55 грн. була виплачена у квітні 2007   року до винесення рішення Конституційного суду України від 09.07.2007р., тобто відповідно до діючого на той час законодавства.

Виплата щорічної разової грошової допомоги за 2008 рік позивачу була нарахована та виплачена у відповідності до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року №183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань».

П. 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», були внесені зміни до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» стосовно того, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

П. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183 «Про розміри разової грошової допомоги», що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань» було встановлено що учасникам війни у 2008 році виплата  разової   грошової   допомоги,   передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у розмірі 65 гривень.

Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008р. п. 20 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" був визнаний неконституційними, але в п. 5 цього Рішення, зазначено, що Положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 22.05.2008 року.

Позивачу дана допомога була виплачена у квітні 2008   року в сумі 65 гривень до винесення рішення Конституційного суду України від 22.05.2008р., тобто відповідно до діючого на той час законодавства.

Виплата щорічної разової грошової допомоги здійснюється щороку та має разовий характер, таким чином право особи на їх отримання та обов'язок управління праці та соціального захисту населення здійснити такі виплати припиняються з моменту виплати певних сум, розмір яких визначається на час їх здійснення, розміри допомоги інвалідам Великої Вітчизняної війни були встановлені певними нормами Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Щодо виплати щорічної разової грошової допомоги за 2009 рік то відповідно до статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» було надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

П. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 р. №211   «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" було встановлено що інвалідам війни II групи у 2009 році виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у розмірі 430 гривень.

Ст. 26 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік та», яка затверджувала бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 2008 рік у розрізі відповідних виконавців за бюджетними програмами, згідно із додатком 3 до цього Закону. Відповідно до додатка 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» по коду програмної класифікації видатків державного бюджету 2501150 на 2009 рік по Україні були передбачені кошти в розмірі 402995,6 тис. грн. Згідно із паспортом бюджетної програми на 2009 рік затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 26 березня 2009 року № 116/468 по коду програмної класифікації видатків державного бюджету 2501150 виходячи із обсягу бюджетного призначення в розмірі 402995,6 тис. грн., розмір щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни II групи становить 430 грн.

В зв'язку з тим, що ОСОБА_1 з 02.09.2008 року було встановлену II групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серія ХАР-06 №047693, яка мається в матеріалах справи, позивачу, як інваліду II групи у квітні 2009 року щорічна разова допомога була виплачена в сумі 430 гривень.

Конституція України не містить норм, які б встановлювали ієрархічну залежність одних законів від інших. Прийняті Верховною Радою України закони є актами рівної юридичної сили.

Єдиний закон України, який Конституція України виокремлює серед інших, це закон про Державний бюджет України. Згідно з Конституцією України цей закон приймається щорічно та має визначений термін дії. Відповідно до ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове призначення цих видатків.   Закон про Державний бюджет України є правовим актом, зміст якого чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Такий закон затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання Держаного бюджету України протягом бюджетного періоду.

Ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України встановлено, що при здійснені бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовується лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього кодексу та закону про Державний бюджет України. Будь які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати Державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Додатковим аргументом на користь наведених доводів є також норма п. 8 ст. 7 Бюджетного кодексу України щодо цільового використання бюджетних коштів, тобто виключно на ті цілі, які визначені бюджетними призначеннями. Відповідно до ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь які платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності бюджетного призначення. До того ж ч. 8 ст. 51 Бюджетного кодексу України, передбачено, що Державне казначейство України здійснює платежі за дорученням розпорядників коштів у разі відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, а бюджетне асигнування на виплату щорічної разової грошової допомоги для учасників війни було встановлено у 2005 році у розмірі 50 грн., у 2006 році -50 грн., у 2007 році - 55 грн., у 2008 році - 65 грн., у 2009 році для інвалідів війни II групи - 430 грн.

З урахуванням вищевикладеного, управління праці та соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації діяло в межах повноважень, передбачених законодавством. Вважала, що позовні вимоги ОСОБА_1М не підлягають задоволенню.

Представник відповідача ОСОБА_5 подала заяву про проведення судового розгляду справи за відсутністю представника відповідача к порядку письмового провадження.

У відповідністю з ч. 3 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.

    Оскільки всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд дійшов висновку про необхідність розглянути справу за відсутністю сторін у порядку письмового провадження, на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:

    Позивач ОСОБА_1, перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Зміївської РДА: з 21.12.2004 року мав статус учасника Великої Вітчизняної війни, що підтверджується посвідчення серії ДІ №269973; з 4 вересня 2008 року – інваліда війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії Є № 099300, виданого управлінням праці та соціального захисту населення Зміївської РДА. (а. с. 9, 10).

З довідки   управління праці та соціального захисту населення Зміївської РДА № 01-81/6900 від 12.10.2009 року вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Зміївської РДА з 2000 року і отримував щорічну разову допомогу до 5 травня відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2005 рік» у квітні 2005 року – 50 грн., до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» у квітні 2006 року – 50 грн., до Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» у квітні 2007 року – 55 грн., до Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», постанови КМУ «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» від 12.03.2008 року у квітні 2008 року – 65 грн.; відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік» та постанови КМУ «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» від 18.03.2009 року №211 у квітні 2009 року – 430 грн. (а. с. 22).

Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції Закону від 25.12.1998 року №367-ХІV, щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни – у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» було встановлено, що у 2005 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» здійснювалася: інвалідам війни I групи - 400 гривень, інвалідам війни II групи - 330 гривень, інвалідам війни III групи - 270 гривень, учасникам бойових дій - 250 гривень, особам,  які  мають  особливі  заслуги перед Батьківщиною, - 400 гривень, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 130 гривень, учасникам війни - 50 гривень.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було встановлено, що у 2006 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» здійснювалася:   інвалідам війни I групи - 400 гривень, інвалідам війни II групи - 330 гривень, інвалідам війни III групи - 270 гривень, учасникам бойових дій - 250 гривень, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 400 гривень, членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами, - 130 гривень, учасникам війни - 50 гривень.

Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Конституційним судом України у 2005-2006 роках не розглядались питання  конституційності положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», якими скасовано дію ч. 4 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо розміру разової грошової допомоги учасникам війни відповідно на 2005-2006 роки.

За таких обставин, дії відповідача щодо виплати позивачеві у 2005-2006 роках щорічної разової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірах, визначених відповідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» є правомірними та вчиненими на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені діючим законодавством України.

Відповідно до ст. 29, п. 13 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було встановлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» здійснювалася:   інвалідам  I  групи - 450 гривень, інвалідам II групи - 360  гривень, інвалідам III групи - 300 гривень; учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися  у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 280 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 450 гривень; членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни та  дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, - 150 гривень; учасникам війни та  колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших  учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 55 гривень; зупинено дію частини п’ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та частини третьої статей 6-1, 6-2, 6-3, 6-4 Закону України “Про жертви нацистських переслідувань” в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 за № 6-рп/2007, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п. п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення ст. 29 та п. 13 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Відповідно до п. 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України »  були внесені зміни до ст. ст. 12, 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» стосовно того, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

П. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року № 183 «Про розміри разової грошової допомоги», що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань» було встановлено що учасникам війни у 2008 році виплата разової грошової   допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у розмірі 65 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 за № 10-рп/2008, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п. п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), п. 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України »  визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) .

Рішення Конституційного Суду України у цій справі мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дат ухвалення рішень Конституційним Судом України, дії управління праці та соціального захисту населення Зміївської РДА щодо виплати позивачеві у квітні 2007 року та квітні 2008 року щорічної одноразової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірах, визначених на 2007 рік відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», а на 2008 рік – відповідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», є правомірними та вчиненими на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені діючим законодавством України. Враховуючи разовий характер цих виплат, в момент їх здійснення ОСОБА_1 реалізував своє право на отримання щорічної одноразової допомоги за відповідний рік, і як наслідок, у відповідача припинився обов’язок щодо їх виплати.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції Закону від 25.12.1998 року №367-ХІV, щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи – десять мінімальних пенсій за віком; II групи – вісім мінімальних пенсій за віком; III групи – сім мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» було надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Згідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 року №211   «Про розміри разової грошової допомоги», що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" було встановлено що інвалідам війни II групи у 2009 році виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у розмірі 430 гривень.

Конституційним судом України у 2009 році не розглядались питання неконституційності положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік».

За таких обставин, дії відповідача щодо виплати позивачеві у 2009 році щорічної разової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі визначеному у порядку, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» є правомірними, та такими, що вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені діючим законодавством України.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідністю з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи із фактично встановлених обставин справи щодо нарахування та виплати позивачеві у 2005-2009 роках щорічної одноразової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та системного аналізу наведених норм законодавства, відсутні підстави вважати, що зазначені виплати були здійснені з порушенням вимог законодавства, що діяло на час їх здійснення, тому позовні вимоги ОСОБА_1, що стосуються зазначених виплат, задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ч. 2 ст. 19, ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст. ст. 13, 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року №4-зп, Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, ст. ст. 2, 8-14, 71, 122, 159-163 КАС України, суд

постановив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Зміївської районної державної адміністрації Харківської області про визнання протиправною відмови у виплаті в повному обсязі щорічної одноразової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; про зобов’язання здійснити нарахування та виплату недоплаченої за 2005-2009 роки щорічної одноразової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», – відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Зміївський районний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 186 КАС України.

Головуючий: