Справа №22-ц-4186/08                                               Головуючий суду 1 інстанції - Смирнов В.В.

Категорія:     Доповідач - Авалян Н.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

18   грудня   2008   року     колегія   суддів  судової  палати  у  цивільних   справах

Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого    -    судді Авалян Н.М.    

суддів    -   Парінової І.К., Медведєва A.M.

при секретарі - Черних А.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні   в залі судових засідань Апеляційного

 суду   Луганської   області      апеляційну   скаргу   ВАТ   "Краснодонвугілля"   на   рішення

Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 17 вересня 2008 року по

справі   за   позовом   ОСОБА_2  до   ВАТ   "Краснодонвугілля"      про

 нарахування  та  стягнення матеріальної підтримки  внаслідок  втрати  працездатності  на

виробництві, -

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2008 року позивач звернувся до суду з позовом, в обгрунтування якого вказав, що 01.08.2007р. в результаті нещасного випадку на виробництві позивач отримав травму, з приводу якої проходив стаціонарні та амбулаторні курси лікування загальною тривалістю понад 10 місяців. Відповідно до умов колективного договору в зв*язку з тимчасовою непрацездатністю терміном від 2-х до 4-х місяців позивач має право на отримання від роботодавця матеріальної підтримки в розмірі 3-х середньомісячних заробітків, яка корегується на ступінь вири постраждалого. Однак, у виплаті вказаної матеріальної підтримки позивачу було відмовлено на тій підставі, що тимчасова непрацездатність позивача по первинному курсу лікування тривала менше одного місяця. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 10 795,98 грн. з розрахунку: 3 598,66 грн. (середньомісячна заробітна плата) х З місяці, (а.с. 1)

Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що відповідно до умов колективного договору матеріальна підтримка виплачується постраждалому працівнику, виходячи з  тривалості тимчасової непрацездатності. Позивач проходив декілька курсів лікування, однак перший курс лікування позивача тривав з 01.08.2007р. по 23.08.2007р., тобто менше місяця, тому відповідно до п.12.3 колективного договору йому було відмовлено у виплаті матеріальної підтримки. Крім того, позивачем пропущений передбачений ст.233 КЗпП України 3-місячний строк на звернення до суду з позовом. (а.с.63-64)

Оскаржуваним рішенням суд першої інстанції частково задовольнив позов, стягнувши з відповідача на користь позивача матеріальну допомогу в розмірі 10 256,18 грн. (а.с.87)

В апеляції відповідач вказав, що з рішенням суду не згоден, вважає його таким, що не відповідає вимогам закону, постановленим з порушенням норм процесуального права, тому просить рішення скасувати і постановити нове, яким у задоэоленні позовних вимог позивачу відмовити в зв*язку з необґрунтованістю позовних вимог та пропуском строку позовної давності. (а.с. 92~94)

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, підтверджується наявними у справі доказами і сторонами не заперечується, що з 24.05.1999р. позивач працює на шахті „Самсонівська-Західна", яка є структурним підрозділом ВАТ „Краснодонвугілля". В липні 2007 року позивач був відряджений для роботи на шахту „Молодогвардійська", яка також є структурним підрозділом ВАТ „Краснодонвугілля". Знаходячись на роботі, 01.08.2007р. позивач отримав виробничу травму. За фактом нещасного випадку 05.08.2007р. був складений акт форми Н-1. (ас.35-37,21)

З приводу отриманої виробничої травми позивач проходив стаціонарний курс лікування з 01.08.2007р. по 23.08.2007р. з встановленим йому діагнозом „забій м*яких тканин голови, забій, частковий розрив зв*язочного апарату нижньогрудинного відділу хребта", після чого повинен був приступити до роботи на легку працю з 24.08.2007р. (а.с.22)

З 24.08.2007р. позивачу була надана відпустка, в період якої він пройшов медичне обстеження в Інституті травматології і ортопедії Академії медичних наук України. За результатами обстеження йому був встановлений діагноз „компресійний перелом тіла Т-10 хребта, посттравматичний остеохондроз міжхребтових дисків, хронічна попереко-крестцова радікулопатія". (а.с. 16,17)

Після встановлення вказаного діагнозу позивач проходив курси стаціонарного та амбулаторного лікування в періоди : з 17.10.2007р. по 20.11.2007р.. з 21.11.2007р. по 24.12.2007р., з 25.12.2007р. по 24.01.2008р., з 25.01.2008р. по 22.02.2008р., з 23.02.2008р. по 13.03.2008р., з 14.03.2008р. по 31.03.2008р., з 01.04.2008р. по 13.04.2008р.. з 14.04.2008р. по 16.04.2008р. (ах.73)

Позивач звернувся до відповідача з проханням виплатити йому передбаченої п.12.7 колективного договору матеріальної підтримки в розмірі 3-х середньомісячних заробітків в зв*язку з тимчасовою непрацездатністю терміном від 2-х до 4-х місяців.

Рішенням комісії по охороні праці від 24.12.2007р була встановлена 5-відсоткова вина позивача в нещасному випадку та постановлено відмовити позивачу у виплаті матеріальної підтримки, передбаченої п.12.7 колективного договору, оскільки за першим лікарняним листом позивач був непрацездатним менше місяця, (а.с.3-7)

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на отримання матеріальної підтримки в зв*язку з тимчасовою непрацездатністю від 2-х до 4-х місяців передбачене п.12.7 розділу „Соціальні гарантії" колективного договору, укладеного 28.02.2007р. між адміністрацією та трудовим колективом ВАТ „Краснодонвугілля". Визначаючи розмір матеріальної підтримки, суд врахував 5-відсоткову ступінь вини позивача у настанні нещасного випадку, яка була встановлена комісією з питань охорони праці та яка позивачем не оспорюється та на 5% зменшив розмір матеріальної підтримки .

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції як такими, що відповідають обставинам справи, а також п.12.7 розділу колективного договору, законодавству України та конституційним положенням про соціальний захист.  Відповідно до п.12.7 розділу „Соціальні гарантії" колективного договору у випадку втрати здоров*я на виробництві з моменту складання акта про нещасний випадок форми Н-1 при травмуванні постраждалому надається підприємством матеріальна підтримка за рахунок власних коштів в зв*язку з тимчасовою непрацездатністю терміном від 1-го до 2-х місяців включно - 1,5 середньомісячних заробітка; терміном від 2-х до 4-х місяців включно - З середньомісячних заробітка. Матеріальна допомога корегується на ступінь вини постраждалого, встановленої комісією по охороні праці. (а.с.8)

Відповідно до ст.46 ч.1 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.9 ч.2 ЗаконуУкраїни „Про охорону праці" у разі ушкодження здоров'я працівників роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

Відповідно до ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст.18 КЗпП України, ст.ст.5, 9 ч.1 Закону України „Про колективні договори та угоди" положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

Апеляційний суд вважає, що відповідач невірно тлумачить положення, закріплене п.12.7 розділу „Соціальні гарантії" колективного договору.

Відповідно до вказаного пункту колективного договору для застосування вказаного положення необхідне настання таких фактів: втрата здоров*я на виробництві в зв*язку з травмуванням, складання про це відповідного акту про нещасний випадок та тимчасова непрацездатність в зв*язку з отриманою травмою тривалістю не менше одного місяця.

Як встановлено судом, в зв*язку з отриманою 01.08.2007р. виробничою травмою позивач неодноразово проходив курси амбулаторного та стаціонарного лікування, в зв*язку з чим його тимчасова непрацездатність тривала понад чотири місяці.

За таких обставин підстав для відмови у виконанні взятого колективним договором зобов*язання у відповідача не було.

Посилання відповідача на те, що перший курс лікування позивача тривав менше місяця, в даному випадку не має значення, оскільки всі подальші курси лікування позивача були пов*язані саме з отриманою ним 01.08.2007р. травмою.

Що стосується посилань апелянта на незастосування судом першої інстанції строку позовної давності, то колегія суддів також знаходить їх безпідставними з наступних причин. Відповідно до ст.233 ч.1 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний строк обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатись про порушення його права.

Відповідач помилково пов*язує перебіг строку позовної давності з датою прийняття комісією по охороні праці рішення про відмову у виплаті матеріальної підтримки від 24.12.2007р.

Вказане рішення приймалось в період тимчасової непрацездатності позивача, без його участі у засіданні, дані про дату ознайомлення позивача з вказаним рішенням відсутні.

Крім того, вказане рішення має рекомендаційний характер згідно з п.3.6 Положення про комісію (а.с. 70), тобто не є обов*язковим для адміністрації відповідача при вирішенні питання про виплату або відмову у виплаті, а остаточне рішення приймається безпосередньо адміністрацією відповідача.

Як вбачається з протоколу судового засідання, в судовому засіданні представник позивача пояснила, що адміністрація шахти, приймаючи лікарняні листи позивача за весь період його лікування, офіційно не відмовляла у виплаті позивачу матеріальної підтримки. (а. с. 82-зворот).

Як вбачається з матеріалів справи, офіційно відповідач не повідомляв позивача про відмову провести виплату матеріальної підтримки відповідно до п.12.7 колективного договору.

До квітня 2008 року позивач був непрацездатним;  в період з жовтня 2007 року до     квітня 2008 року його лікування було безперервним.

За таких обставин судом першої інстанції правомірно не прийняв до уваги доводи представника відповідача про порушення позивачем строку позовної давності.

Судовою колегією встановлено, що судом першої інстанції згідно вимог ст.ст. 212, 213 ЦПК України вірно було встановлено обставини по справі, повно, всебічно та об*єктивно досліджені надані сторонами докази, і на підставі вказаного, з додержанням процесуальних норм, вірно встановлено правовідносини, що склалися між сторонами, та зроблено висновки про права та обов*язки сторін.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ВАТ „Краснодонвугілля" відхилити.

Рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 17 вересня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції - Верховного Суду України.