Справа №816

Категорія 26

Головуючий у 1 інстанції Букрєєва І.А.

Доповідач Лук’янова С.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2009 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лоленко А, В.

суддів Лук’янової С.В., Солодовник О.Ф.

при секретарі Косюга Т.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Єнакієве на рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 21 листопада 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Єнакієве про відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд

ВСТАНОВИВ:

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 21 листопада 2008 року і ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову через порушення судом норм матеріального і процесуального права.

На момент розгляду справи були відсутні норми Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі Закон), які передбачають право потерпілих на відшкодування моральної шкоди; тому суд не мав правових підстав для стягнення з відділення Фонду суми у відшкодування позивачу моральної шкоди.

Відсутній висновок МСЕК у підтвердження спричинення позивачу моральної шкоди і суд не задовольнив клопотання представника позивача про призначення МСЕК для підтвердження спричинення позивачу моральної шкоди.

Позивач не надав доказів, на підставі яких можна зробити висновок про спричинення йому моральної шкоди. Надані позивачем ксерокопії документів підтверджують лише факт отримання позивачем професійного захворювання, які були використані відділенням Фонду при нарахуванні позивачу щомісячних страхових виплат; ці докази не можливо вважати доказами понесення позивачем моральних страждань.

Позивач був повідомлений про шкідливі умови праці і наслідки їх дії на його організм. Ст. 237-1 КЗпП України покладає на власника підприємства відшкодувати моральну шкоду. У порушення вимог ст. 233 КЗпП України суд не застосував тримісячний строк для звернення до суду. Позивач пропустив і строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України. Суд не з’ясував всі обставини справи, дав невірну оцінку доказам, невірно оцінив глибину фізичних та душевних страждань позивача (а.с. 56-59).

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги; позивач не визнав апеляційну скаргу і просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 21 листопада 2008 року з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 15 тисяч гривень.

Цим рішенням встановлено, що позивач працював на підприємстві вугільної промисловості; при виконанні трудових обов’язків отримав травму у зв’язку з якою 26 вересня 2003 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату професійної працездатності у розмірі 10%, а 12 серпня 2004 року МСЕК вперше встановила йому втрату 40% професійної працездатності через професійне захворювання.

Внаслідок стійкої втрати професійної працездатності позивач позбавлений можливості щодо реалізації своїх звичок і бажань; ушкодження здоров’я призвело до негативних наслідків морального характеру, що потребує додаткових зусиль для організації його життя.

Визначаючи розмір суми у відшкодування моральної шкоди, суд керувався засадами розумності, виваженості і справедливості; характер і обсяг фізичних і душевних страждань, які зазнав і продовжує зазнавати позивач; неможливість відновлення професійної працездатності, важкість вимушених змін в житті позивача, характер додаткових зусиль для організації його життя (а.с. 50-52).

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає через наступне.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що здоров’ю позивача шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду, наявність якої у зв’язку із виробничою травмою, отриманою 30 червня 2003 року, та професійним захворюванням: хронічна вертеброгенна попереко-кресцова радікулопатія позивачу вперше МСЕК була встановлена відповідно 26 вересня 2003 року у розмірі 10% і 12 серпня 2004 року в розмірі 40% (а.с. 16,11-12,17,15). Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов’язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу випливає із ст. 34 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", редакція якої була чинною на час виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди, і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004.

Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності у розмірі 10% через трудове каліцтво і 40% через професійне захворювання.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції доказів підтверджують факт спричинення позивачу моральної шкоди трудовим каліцтвом, отриманим 30 червня 2003 року, у зв’язку з чим 26 вересня 2003 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 10% професійної працездатності, та професійним захворюванням, у зв’язку з яким 12 серпня 2004 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 40% професійної працездатності. Вказані обставини спростовують довід апеляційної скарги про відсутність належних доказів в обгрунтування позову.

Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що на момент розгляду справи були відсутні норми Закону, які передбачають право потерпілих на відшкодування моральної шкоди, тому суд не мав правових підстав для стягнення з відділення Фонду суми у відшкодування позивачу моральної шкоди через наступне. Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло відповідно 26 вересня 2003 року і 12 серпня 2004 року; редакція Закону, чинна на час виникнення у позивача права на відшкодування відповідачем моральної шкоди, передбачала обов’язок відповідача зазначену шкоду відшкодувати позивачу.

Довід апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції вимог ст. ст. 233,237-1 КЗпП України не заслуговує на увагу, оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і не перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням здоров’я при виконанні трудових обов’язків, з 1 квітня 2001 року і на час виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди регулюються спеціальним Законом, тому саме відповідач у справі є належним відповідачем при відшкодуванні моральної шкоди, спричиненої позивачу ушкодженням здоров’я при виконанні трудових обов’язків.

Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції керувався засадами розумності, виваженості і справедливості; врахував характер і обсяг фізичних і душевних страждань, які зазнав і продовжує зазнавати позивач; неможливість відновлення професійної працездатності, важкість вимушених змін в житті позивача, характер додаткових зусиль для організації його життя. Сукупність цих обставин дозволила суду визначити у відшкодування позивачу моральної шкоди суму 15 тисяч гривень. Саме ця сума відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та принципам розумності, виваженості і справедливості. Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни суми, стягнутої рішенням суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Тому рішення суду першої інстанції є законним і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 303,307 ч. 1 п.1,308,313,315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Єнакієве відхилити.

Рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 21 листопада 2008 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.