Справа №480

Категорія 53

Головуючий у 1 інстанції Величко О.В.

Доповідач Лук’янова С.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2009 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лоленко А.В.

суддів Лук’янової С.В., Солодовник О.Ф.

при секретарі Косюга Т.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 листопада 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного відкритого акціонерного товариства «Трест Красноармійськшахтобуд» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, вихідної допомоги та моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивача і представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд

ВСТАНОВИВ:

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 листопада 2008 року і ухвалення у справі нового рішення про стягнення з відповідача на його користь заборгованості по заробітній платі - 1791 грн. 60 коп., компенсації за затримку заробітної плати у розмірі, який буде визначений на час ухвалення рішення апеляційного суду, вихідну допомогу - 3808 грн. 29 коп., моральну шкоду - 2000 грн., судові витрати - 32 грн. через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права.

Він звільнився з роботи у зв’язку з порушенням його прав: відповідач довгий час не виплачував йому заробітну плату. Коли він сказав начальнику про своє звільнення з причини порушення його прав, начальник відповів, що не прийме у нього таку заяву. Тому він був змушений написати заяву про звільнення за власним бажанням без вказівки про причину звільнення. Начальник погодився звільнити його без відпрацювання його два тижні.

Порушення відповідачем законодавства про працю підтверджується також тим, що на момент звільнення він не мав іншої пропозиції для працевлаштування і до теперішнього часу не працевлаштувався.

Все це підтверджує той факт, що його, як і інших працівників, умовили не писати заяву про звільнення з причини порушення відповідачем законодавства про працю.

В його трудовій книжці вказано, що він звільнений за ст. 38 КЗпП України, але не вказана причина звільнення.

В протоколі засідання трудового арбітражу вказано, що немає вини відповідача у затримці виплати заробітної плати, але одночасно встановлено, що є вина власника підприємства, а саме державних органів, оскільки із Державного бюджету не у повному обсязі виділялися кошти для виплати заробітної плати. Ст. 55 Конституції кожному гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади

Немає законного обгрунтування, яке б звільняло Державу чи відповідний державний орган (у даному випадку Міністерство вугільної промисловості) від зобов’язань по сплаті платежів, виплата яких передбачена у разі порушення законодавства про працю (а.с. 127-128).

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги; представник відповідача не визнав апеляційну скаргу і просив залишити без змін рішення суду першої інстанції; позивач не з’явився в судове засідання апеляційного суду, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 листопада 2008 року частково задоволений позов і з відповідача на користь позивача стягнута заборгованість по заробітній платі в сумі 1791 грн. 60 коп.; у задоволенні позову в іншій частині відмовлено; з відповідача на користь держави стягнутий судовий збір - 51 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 30 грн.

Цим рішенням встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 1 березня 2004 року по 8 лютого 2008 року, працюючи електрозварником третього розряду.

Заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за жовтень 2006 року, листопад 2007 року і лютий 2008 року складає 1791 грн. 60 коп.

Суд прийшов до висновку про задоволення позову в цій частині і стягнення з відповідача на користь позивача 1791 грн. 60 коп., оскільки ці вимоги грунтуються на законі.

Фінансування відповідача відбувається із Державного бюджету України; у зв’язку з недостатнім фінансуванням на підприємстві виник трудовий спір, з приводу якого працівники підприємства зверталися до Національної служби посередництва та примирення, до Кабінету Міністрів України, Верховної Ради, міністерства. Заборгованість по заробітній платі на підприємстві виникла не з вини підприємства, яке проявляло належну дбайливість щодо належного фінансування підприємства.

Суд прийшов до висновку, що заборгованість по заробітній платі виникла внаслідок недостатнього і нерівномірного фінансування відповідача з Державного бюджету України і вина відповідача у несвоєчасній виплаті заробітної плати і затримку розрахунку при звільненні відсутня, тому позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в порядку ст. 117 КЗпП України задоволенню не підлягає.

Суд прийшов до висновку про те, що не підлягає задоволенню позов і в частині стягнення вихідної допомоги у розмірі середньої заробітної плати за три місяці, оскільки із заяви позивача про звільнення з роботи вбачається, що позивач просив його звільнити з роботи за власним бажанням, а не за власним бажанням внаслідок порушення відповідачем законодавства про працю.

Суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову і в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки можливість такого відшкодування також пов’язана з наявністю вини відповідача, яка є відсутньою (а.с. 120-121).

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає через наступне.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову лише в частині стягнення заборгованості по заробітній платі і про відсутність підстав для задоволення позову в іншій частині.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 1 березня 2004 року по 8 лютого 2008 року, працюючи електрозварником третього розряду; заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за жовтень 2006 року, листопад 2007 року і лютий 2008 року складає 1791 грн. 60 коп. і, оскільки ці вимоги грунтуються на законі, стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 1791 грн. 60 коп.

Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В заяві позивача про звільнення вказано, що він бажає звільнитися з роботи за власним бажанням, а не за власним бажанням у зв’язку з порушенням відповідачем законодавства про працю (а.с, 44). Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги позивача про те, що його умовили не писати в заяві про звільнення з роботи за власним бажанням у зв’язку з порушенням законодавства про працю, оскільки остаточне рішення про причину звільнення приймав позивач і причину свого звільнення саме він зазначив у заяві про звільнення з роботи. Засідання трудового арбітражу, вирішення питання про наступний страйк не є безумовними доказами того, що позивач бажав звільнитися з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Не є підставою для звільнення позивача за ч. 3 ст. 38 КЗпП України і той факт, що позивач звільнений у день подання заяви, а не через два тижні, оскільки всі наступні дії позивача підтверджують, що він погодився із його звільненням у день подачі ним заяви про звільнення.

Тому апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення вихідної допомоги при звільненні за власним бажанням через порушення законодавства про працю відповідає вимогам законодавства і зроблений внаслідок аналізу наданих сторонами доказів.

Згідно вимогам ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Надані сторонами і досліджені судом першої інстанції докази дозволили останньому зробити висновок про відсутність вини відповідача у невиплаті належних при звільненні позивачу сум і відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки в порядку ст. 117 КЗпП України. Доводи апеляційної скарги не спростовують цього висновку суду. Апеляційний суд вважає, що і в цій частині рішення суду є законним і обґрунтованим.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 (з відповідними змінами і доповненнями) до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діями заподіювана та вини останнього в її заподіянні; особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини; відповідальність заподіювана шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Внаслідок аналізу сукупності належних доказів суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди через відсутність вини відповідача у спричиненні позивачу такої шкоди. Апеляційний суд вважає, що цей висновок суду першої інстанції також відповідає вимогам законодавства.

Суд першої інстанції розглянув позовні вимоги в межах заявлених позивачем і на підставі наданих сторонами доказів.

Враховуючи викладене в сукупності, апеляційний суд прийшов до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Тому рішення суду першої інстанції є законним і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 303,307 ч. 1 п.1,308,315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 листопада 2008 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.