ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2006                                                                                   Справа № 3/97  

 Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Головка В.Г.  (доповідач),

суддів Лисенко О.М., Чус О.В.

при секретарі:  Ревковій Г.О.

за участю представників сторін:

від позивача –не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений

від відповідача –Алєксєєнко А.І., довіреність від 6.03.2006

від третьої особи - не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Концерн "Регіони України" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від  29.05.2006р.  у справі №3/97

за позовом   акціонерного комерційного банку "Прем"єрбанк", м.Дніпропетровськ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертранс", м.Дніпропетровськ

3-я особа - закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "Концерн "Регіони України", м.Дніпропетровськ

про  визнання угоди недійсною  

          ВСТАНОВИВ:

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2006р.  у справі №3/97 (суддя Юзіков С.Г.) позов акціонерного комерційного банку "Прем"єрбанк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертранс" за участю третьої особи-      закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Концерн "Регіони     України" про  визнання угоди недійсною задоволено.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, третя особа звернулась до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення  скасувати  як прийняте при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, посилаючись на наступне:

- суд всупереч ст.1077 Цивільного кодексу України, згідно якої факторинг– фінансування під відступлення права грошової вимоги, зробив помилковий висновок, що      в угоді про уступку вимоги №8 від 15.07.2004р. не передбачено кредитування   (фінансування за плату) нового кредитора,  її не можна відносити до факторингових операцій. За договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту за плату, а   клієнт відступає своє право грошової вимоги до третьої особи, тобто факторинг –це насамперед кредит (фінансування за плату у вигляді процентів), де в якості забезпечення кредиту виступає відступлення права вимоги клієнтом до третьої особи;

- суд помилився зазначивши в рішенні, що згідно положень ст.1 ЗУ „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” договір про відступлення права вимоги відноситься до фінансових послуг, бо зазначена стаття закону зовсім не містить такої інформації. Навпаки п.5 ст.1  ЗУ „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” визначено, що фінансова послуга –операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб”, а у зв’язку з тим, що оскаржувана угода про відступ права вимоги не здійснювалась в інтересах третіх осіб, її      не можна назвати факторингом або фінансовою послугою;

- судом не враховано, що судова практика також робить висновок про те, що     уступка права грошової вимоги не є факторингом, не прийнято до уваги постанови ВГС України від 21.10.2003р. у справі №35/261 та від 22.04.2004р. у справі №23/714

           - судом не досліджені та неприйняті до уваги положення „Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України” тощо.

           У відзиві на апеляційну скаргу позивач та відповідач просять рішення суду   залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

           Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим   розглянути скаргу у їх відсутність за наявними в матеріалах справи документами.

           Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги і відзивів на неї, суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга  не підлягає задоволенню.    

           Із матеріалів справи вбачається, що між Позивачем (Первинним Кредитором) та Відповідачем (Новим кредитором) 15.07.2004р. укладено угоду №8 про відступ права вимоги  (далі Угода), відповідно до умов якої (пункт 1.1) Первинний Кредитор зобов'язався відступити, а Новий кредитор зобов'язався прийняти право вимоги до Третьої особи (Боржника), яке виникло з кредитного договору № 41-в від 25.04.2003р. про надання кредиту Третій особі для оплати зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу газу у сумі 35000 доларів США строком до 31.01.2004р. з оплатою за користування кредитом 16 процентів річних, укладеного між Первинним Кредитором та Боржником (а.с.6-9).

Абзацом другим п. 1.1 Угоди сторонами обумовлено, що право вимоги складають всі права Первинного Кредитора, а саме: з погашення кредиту в сумі 35 000 доларів США, сплати відсотків у сумі 2 566,67 доларів США,що за курсом НБУ(1 долар США=5,3181грн.)в гривневому еквіваленті становить 199783,31 грн., пені, штрафів та інших виплат, передбачених названим договором.

Пунктом 1.2 Угоди сторони погодили, що в розрахунок за уступку вимоги, відповідно до цієї угоди, Новий Кредитор, здійснює оплату на користь Первинного Кредитора на суму заборгованості за кредитом і процентами, в строк до 05.08.2004 р.

Пунктом 2.1 Угоди сторони встановили, що Первинний Кредитор зобов'язаний передати за актом приймання-передачі Новому Кредитору в строк не більше 5 банківських днів з моменту оплати оригінали наступних документів: договір кредиту № 41-в від 25.04.2003р. зі всіма додатковими угодами до нього; у разі реорганізації Боржника на  момент підписання договору - документи, які підтверджують проведення реорганізації з вказівкою правонаступника; інші документи, які підтверджують наявність дебіторської заборгованості Боржника перед Кредитором (акти звірки станом на дату розрахунків, листи, угоди, рішення і накази судових органів); копію повідомлення і докази про вручення повідомлення Боржникові про проведенні уступки права вимоги тощо.

Відповідно до ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Отже, оскільки за вказаною угодою про відступлення права вимоги Позивачем на платній основі (за умови повного та строкового фінансування зі сторони Відповідача) відступається Відповідачеві певна грошова вимога, яка у свою чергу виникла із зобов'язань за договором кредитування, така угода представляє собою не звичайну зміну сторони в зобов'язанні, врегульовану главою 47 Цивільного кодексу України, а факторинг, правила здійснення якого викладені у главі 73 Цивільного кодексу України.

За ч.2 ст.10 Цивільного кодексу України, якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Правила встановлені у главі 47 Цивільного кодексу України (зокрема у статтях 512-519) щодо умов та порядку заміни кредитора у зобов'язанні не суперечать правилу встановленому у пункті „а" ст. 2 Конвенції Організації Об'єднаних Націй „Про відступлення дебіторської заборгованості" від 12.12.2001р., згідно з яким відступлення означає передачу за домовленістю однією особою іншій особі договірного права (...) на платіж грошової суми, належної з третьої особи, та не суперечать положенням пункту 2 розділу В доповнення до додатку V „Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (ратифіковану Законом України №237/94-ВР  від 10.11.1994р.), якими встановлено, що до банківських та інших фінансових послуг відносяться в тому числі всі види кредитування, включаючи факторинг.

Одночасно національне законодавство України містить спеціальні норми, які регулюють особливості відступлення права грошової вимоги, зокрема за договором факторингу (глава 73 ЦК України), які в силу положень ст. 4 і 6 ЦК України та правил застосування загального та спеціального законів, підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли між Позивачем і Відповідачем внаслідок укладення спірної Угоди.

Згідно ч.3 ст.1079 ЦК України фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа-суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг", договір про відступлення права вимоги відноситься до фінансових послуг, тому при його вчиненні необхідно дотримуватися вимог Закону "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг".

Стаття 5 Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг" дозволяє надавати такі послуги лише фінансовим установам (банкам).

Відповідач,як Новий кредитор,фактично набуваючи за оскаржуваною Угодою прав та обов'язків фактора - не є банком або фінансовою установою, що підтверджується його статутними документами, а також відсутністю цієї особи у Державному реєстрі фінансових установ.

Крім того, 12.02.2004р. комісією з питань нагляду та регулювання діяльності банків при управлінні Національного банку України в Дніпропетровській області прийнято рішення №110, пунктом шість якого заборонено АКБ "Прем'єрбанк" відчуження активів без погодження з управлінням НБУ в Дніпропетровській області.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про Національний банк України" однією із функцій Національного банку України є здійснення банківського регулювання та нагляду.

Згідно ст.1 Закону України „Про Національний банк України" банківський нагляд - це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

Відповідно до ст. 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України здійснює банківський нагляд і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.

Статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено право Національного банку України, у разі порушення банками банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, адекватно вчиненому порушенню застосовувати заходи впливу та визначено переліки заходів впливу, до яких, зокрема, відноситься обмеження окремих видів здійснюваних банком операцій.

Згідно з п.2.1 Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України, затвердженої постановою НБУ від 07.12.2004р. № 598, під терміном активи розуміються ресурси, контрольовані банком у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому. Аналогічний зміст термін "активи" має й у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відступлення права вимоги за кредитним договором № 41-в від 25.04.2003р., а саме: з погашення кредиту в сумі 35 000 доларів США., сплати відсотків у сумі 2 566,67 доларів США, що за курсом НБУ (1 долар США=5,3181 грн.) в гривневому еквіваленті становить 199 783,31 грн., пені, штрафів й інших виплат, передбачених названим договором, свідчить саме про відчуження активів, здійснене без погодження з управлінням Національного банку України в Дніпропетровській області.

Таким чином, вищезазначена угода про відступ права вимоги не відповідає вимогам статі 1079 Цивільного кодексу України та статей 1 і 5 Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг".

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням навіть одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути за вимогою однієї з сторін визнано судом недійсним.

Отже Угода укладена Позивачем, обсяг цивільної дієздатності якого був обмежений державним органом, що діяв на підставі закону, зокрема ст.73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та Відповідачем, обсяг цивільної правоздатності якого був обмежений положеннями ст.1079 Цивільного кодексу України, порушує вимоги чинного законодавства, тому як правильно зазначив суд є недійсною в цілому з моменту її укладення відповідно до положень частин 1 і 2 ст.203, ст.215 і 217 ЦК України та ст.207 ГК України.

Доводи апеляційної скарги, що відступ права вимоги не можна віднести до факторингових операцій в розумінні ст.1079 Цивільного кодексу України, у тому числі з посиланням на рішення Вищого господарського суду України, є безпідставними, оскільки  не стосуються обставин даної справи.

Більш того, ніякі платежі за цією угодою не відбулися, що підтвердив представник відповідача в судовому засідання, надавши відповідні документи.

Враховуючи викладене, підстав для скасування рішення суду відповідно до ст.104 Господарського процесуального кодексу України не вбачається.

Керуючись ст.99, 101, 103 та 105  Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2006р.  у справі №3/97 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий                                                                                В.Г.Головко

Судді                                                                                            О.М.Лисенко

                                                                                                                 О.В.Чус