Справа № 2-а-6522/2009р./19
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 грудня 2009 року місто Маріуполь
Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого - судді Чаку Є.В.,
при секретарі Євчевій М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради про визнання неправомірною відмову у виплаті коштів у розмірах, встановлених законом, та про зобов’язання донарахувати та здійснити виплату недоотриманої суми коштів на оздоровлення за 2002-2005, 2007-2008 роки,-
В С Т А Н О В И В:
27 липня 2009 року позивач ОСОБА_1, звернулася до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради про визнання незаконною відмову відповідача у виплаті коштів на оздоровлення за 2002-2005, 2007-2008 роки, встановлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов’язання донарахувати та здійснити виплату суми недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2002-2005, 2007-2008 роки в розмірі 8 553,20 гривень. В обґрунтування заявлених вимог вказала на те, що має статус громадянина, постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, має IІ групу інвалідності. Відповідно до ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” їй як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС І категорії передбачена щорічна компенсаційна виплата за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати. Відповідач відмовився у добровільному порядку здійснити перерахунок, тому вона змушена звертатися до суду для захисту своїх конституційних прав.
Позивачка у судове засідання не з’явилася, надала суду заяву з проханням розглянути справи у її відсутності, підтримання позовних вимог та наполягання на їх задоволенні.
Представник відповідача ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради надала суду письмову заяву з проханням розглянути справу у відсутності представника відповідача. Крім того, надала суду письмові заперечення. В обґрунтування своїх заперечень вказувала на те, що згідно зі ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” ліквідатору наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії передбачено право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Законом передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати, а фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього закону, здійснюється за рахунок державного бюджету. Міністерство праці і соціальної політики України, як головний розпорядник коштів, забезпечує через місцеві органи праці та соціального захисту населення виплату допомоги на оздоровлення громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах, на які затверджені кошториси і які розраховані згідно постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та від 12 липня 2005 року № 562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня – управління праці та соціального захисту населення, беруть бюджетні зобов’язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, як це передбачено ст. 51 Бюджетного кодексу України.
Позивачка отримала кошти на оздоровлення за 2002-2005 роки у розмірі 26 гривень 70 копійок щорічно, за 2007 – 2008 роки у розмірі 120 гривень щорічно, тобто у розмірах відповідно до постанов Кабінету Міністрів України „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 836 від 26 липня 1996 року та „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 562 від 12 липня 2005 року.
Просила у задоволенні позову ОСОБА_1, відмовити в зв’язку з вищевикладеним та тим, що позивачем пропущений річний строк звернення до суду.
Дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов є обґрунтованим і підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, є особою, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, має ІІ групу інвалідності, тому має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення.
Так, ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачена щорічна допомога на оздоровлення, яка
виплачується особам, евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Розмір щорічної допомоги на оздоровлення встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України
визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки
громадянина.
Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року та постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року всупереч Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, якій встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначену законом на час здійснення виплати, встановлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі, зокрема, для евакуйованих із зони відчуження, у 2002-2005 роках – 26 гривень 70 копійок, у 2007 – 2008 роках в сумі 120 гривень.
Між тим, з моменту прийняття вказаної постанови встановлені нею розміри щорічної
допомоги залишалися незмінними до 2005 року, у той час як Верховною Радою України
неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий
державний бюджет.
Відповідно до ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справ керується принципом
законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні
посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та
законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на
підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, оскільки до 01 січня 2006 року правова норма про розмір щорічної допомоги на оздоровлення, встановлена ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" була діючою, виходячи із загальних засад
пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору
підлягають застосуванню положення ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Законів України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”, «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», «Про Державний бюджет України на 2007 рік», «Про Державний бюджет України на 2008 рік», а не Постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно зі статті 71 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", дія положень цього Закону не може
призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Дійсно, п. 30 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" з метою
приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2007 рік дію абзаців 2-7 частини 4 статті 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в частині виплати допомоги на оздоровлення у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Поряд з цим, 09 липня 2007 року Конституційним Судом України у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) ухвалено Рішення № 6-рп/2007, відповідно до якого, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п. 30 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”.
Конституційний Суд України відзначив, що положеннями Закону України „Про
Державний бюджет України на 2007 рік” не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяги прав і
обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбачених іншими законами України, не
можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше
(додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині зобов’язання ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради донарахувати та здійснити виплату ОСОБА_1, недоотриманої суми коштів на оздоровлення за 2002-2005, 2007-2008 роки підлягають задоволенню частково згідно з наступним розрахунком.
Щорічна допомога на оздоровлення за 2004 рік в сумі 26 гривень 70 копійок виплачена позивачу в травні 2004 року. Згідно зі ст. 89 Закону України „Про Державний бюджет України на 2004 рік” розмір мінімальної заробітної плати на час виплати допомоги складав 205 гривень. Таким чином, розмір допомоги на оздоровлення за 2004 рік повинен складати 1025 гривень (205 х 5). З урахуванням отриманих коштів, підлягає стягненню 798 гривень 30 копійок (1025 – 26,70).
Щорічна допомога на оздоровлення за 2005 рік в сумі 26 гривень 70 копійок виплачена позивачу в квітні 2005 року. Згідно зі ст. 83 Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” розмір мінімальної заробітної плати на час виплати допомоги складав 290 гривень. Таким чином, розмір допомоги на оздоровлення за 2005 рік повинен складати 1450 гривень (290 х 5). З урахуванням отриманих коштів, підлягає стягненню 1423 гривні 30 копійок (1450 – 26,70).
Щорічна допомога на оздоровлення за 2007 рік в сумі 120 гривень виплачена позивачу в січні 2007 року. Згідно зі ст. 76 Закону України „Про Державний бюджет на 2007 рік” розмір мінімальної заробітної плати на час виплати допомоги складав 400 гривень. Таким чином, розмір допомоги на оздоровлення за 2007 рік повинен складати 2000 гривень (400 х 5). З урахуванням отриманих коштів, підлягає стягненню 1880 гривень (2000 – 120).
Щорічна допомога на оздоровлення за 2008 рік в сумі 120 гривень виплачена позивачу в лютому 2008 року. Згідно зі ст. 58 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік” розмір мінімальної заробітної плати на час виплати допомоги складав 515 гривень. Таким чином, розмір допомоги на оздоровлення за 2008 рік повинен складати 2575 гривень (515 х 5). З урахуванням отриманих коштів, підлягає стягненню 2455 гривень (2575 - 120).
Таким чином, недоплата за 2004 рік складає 798,50 гривень, за 2005 рік – 1423,30 гривень, за 2007 рік - 1880 гривень, за 2008 рік – 2455 гривень.
Між тим, позовні вимоги ОСОБА_1, що стосуються стягнення коштів на оздоровлення за 2002 - 2003 роки саме з ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради Донецької області не підлягають задоволенню, тому що пред’явлені до неналежного відповідача у справі, оскільки виплату щорічної допомоги на оздоровлення хоча і здійснюють органи соціального захисту населення, але починаючи тільки з 29 жовтня 2003 року відповідно до п. 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002 року № 256, тобто функції по нарахуванню та виплаті такої допомоги були набуті зазначеним відповідачем лише 29 жовтня 2003 року.
Враховуючи, що фінансування програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету за відповідними КПКВ (код програмної класифікації) та КЕКВ (код економічної класифікації), та у відповідності з положеннями п. п. 19, 20 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, суд вважає, що стягнення коштів на користь позивача необхідно здійснювати за рахунок Державного бюджету України.
Абзацами 2, 3 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 6 червня 1996 року N 230/96-ВР передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується Інвалідам ІІ групи в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, інвалідам III групи - чотирьох мінімальних заробітних плат. Згідно з частинами 3, 5, 7 статті 48 вказаного Закону щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення, виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Пунктами 1, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року N 256 з наступними змінами, передбачено, що вказаний Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 були внесені зміни до вищенаведеної постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 та затвердженого нею Порядку про покладення на управління праці та соціального захисту населення додаткових завдань щодо ведення персоніфікованого обліку, нарахування та сплати передбачених законодавчими актами пільгових виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до статті 55 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 року № 279-УІ постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачене самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 була опублікована 14 листопада 2003 року в Офіційному віснику України N 44.
Статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету, а управління праці та соціального захисту населення стосовно виплат щорічної допомоги на оздоровлення є розпорядниками бюджетних коштів в розумінні пункту 36 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування для здійснення соціальних виплат, з огляду на судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно з частиною 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що є достатньо підстав для визнання незаконними дії ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради по відмові у виплаті позивачу коштів на оздоровлення за 2004-2005, 2007-2008 роки, встановлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Посилання відповідача на те, що позивачем пропущений строк звернення до суду відповідно до ст. 99 КАС України, суд не приймає до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод і інтересів особи встановлюється річний строк, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 2 ст. 100 КАС України передбачено, що якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Суд приходить до висновку, що строк звернення до суду пропущено позивачем з поважних причин, оскільки вона довготривалий час сподівалася на те, що відповідач, як державний орган влади, самостійно виплатить їй, як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС І категорії, допомогу на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати, відповідно до ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Таким чином, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача щодо пропуску позивачем вказаного строку і такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Оскільки відповідач є державною бюджетною установою, суд вважає можливим у
відповідності до ст. 88 КАС України звільнити його від сплати судових витрат на користь
держави.
На підставі викладеного, ст. ст. 19, 92 Конституції України, ст. 48 Закону України "Про
статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",
керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 88, 99, 159, 116, 160, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Поновити ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку та виплаті сум допомоги на оздоровлення у розмірі, передбаченому ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за 2004-2005, 2007-2008 роки.
Зобов’язати ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради донарахувати та здійснити виплату недоотриманої суми коштів на оздоровлення за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 за 2004 рік - 798 гривень 50 копійок, за 2005 рік – 1423 гривні 30 копійок, за 2007 рік - 1880 гривень, за 2008 рік – 2455 гривень, всього на суму – 6556 гривень 80 копійок.
В задоволенні інших вимог ОСОБА_1, відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення постанови до Донецького Апеляційного Адміністративного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького Апеляційного Адміністративного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя