Справа № 2-15/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2010 року                                       Зарічний районний суд м. Суми в складі:

                                                                       головуючого судді– Мальованої В.В.

                                                                       при секретарі – Хоменко К.Ю.

за участю сторін , та їх повноважних  представників

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Перша державна нотаріальна контора, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5  про визнання заповіту недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач свої вимоги мотивує тим, що 28.04.2007 року помер його брат ОСОБА_6, який за життя був власником АДРЕСА_1. 04.06.2007 року позивач звернувся до державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Однак в нотаріальній конторі його було повідомлено про наявність заповіту, який склав за життя померлий ОСОБА_6 на ім’я ОСОБА_2

Вважає, що заповіт є недійсним, оскільки його брат страждав на психічне захворювання шизофренію, хронічний алкоголізм. Тому, складаючи заповіт  ОСОБА_6 не міг усвідомлювати значення своїх дій,  а спірний заповіт не відповідав його волі.

В судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги та просив задовольнити їх.

Представник позивача ОСОБА_7 підтримав позицію свого довірителя, вважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідачка проти позову заперечувала, посилаючись на те, що її дядя ОСОБА_6 хоча і  хворів на шизофренію та алкоголізм, але завжди усвідомлював значення своїх дій. Доводи позивача є необґрунтованими, тому просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

  Представник відповідача та третьої особи ОСОБА_8 ОСОБА_9 заперечує проти позовних вимог, вважає що вони є необґрунтованими, не підтверджені доказами, а тому у їх задоволенні необхідно відмовити.  

  Третя особа ОСОБА_1 суду пояснила, що її брат страждав на психічне захворювання, перебував на стаціонарному лікуванні як в лікарні, що знаходиться в м.Ромни так і в с.Високе Охтирського району. ОСОБА_6 не стежив за собою, постійно змінював свою думку щодо власної квартири, постійно обіцяв різним особам, що подарує вказану квартиру, вів щоденник, де віддавав  собі якісь накази, в тому числі визначив дату своєї смерті. Вважає, що ОСОБА_6 не міг усвідомлювати значення своїх дій на час складання оскаржуваного заповіту.

   Третя особа ОСОБА_4 не заперечувала факту наявності хронічної  психічної хвороби  її брата  ОСОБА_6

   Третя особа ОСОБА_8 не погодилася з вимогами позивача, оскільки їх померлий брат ОСОБА_6 в заповіті визначив свою волю і немає жодної підстави вважати те, що останній не усвідомлював своїх дій під час складання оскаржуваного заповіту. Тому просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників процесу, свідків, експертів та спеціалістів, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав .

Судом встановлено, що ОСОБА_6  помер 28.04.2007 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть на а.с. 9.  

Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, в тому числі на кв. № 73 по пр. Космонавтів (нині пр. ОСОБА_10), 52 в м.Суми , про що свідчить копія спадкової справи та  свідоцтва про право власності на квартиру (а.с.8) .

Спадкоємцями за законом є його брат та сестри: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.

ОСОБА_6 за життя склав два заповіти: перший – 10 листопада 1987 року на ім’я сестри  ОСОБА_1  (а.с.11), другий, яким відмінив попередній заповіт, – 26.03.1997 року на ім’я племінниці  ОСОБА_2 (а.с.63)

Ст.   ст.  3,  11 ЦПК України передбачають,  що кожна особа має право в порядку,  встановленому цим Кодексом,  звернутись до суду за захистом своїх порушених,  невизнаних або оспорюваних прав,  свобод чи інтересів. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,  поданим відповідно до цього Кодексу,  в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб,  які беруть участь у справі.

Ст.  225 ЦК України передбачає,  що правочин,  який дієздатна фізична особа вчинила у момент,  коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними,  може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи,  а в разі її смерті - за позовом інших осіб,  чиї цивільні права або інтереси порушені. Згідно  ст.   ст.  1233,  1257 ч. 2 ЦК України,  заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним,  якщо буде встановлено,  що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Позивач ОСОБА_1 стверджує, що його брат ОСОБА_6 не міг усвідомлювати своїх дій внаслідок душевної хвороби, ускладненої хронічним алкоголізмом ІІ ступеня в формі постійного пияцтва.

Дійсно, судом встановлений той факт, що померлий ОСОБА_6 за життя страждав на  шизофренію параноїдної форми та  хронічним алкоголізмом ІІ ступеня в формі постійного пияцтва , що підтверджується медичною документацією (копії) на  а.с. 94-109.

Судом також встановлено, що ОСОБА_6 проходив лікування з приводу шизофренії в І обласній спеціалізованій лікарні м.Ромни в 1979 році та в ІІ обласній психоневрологічній лікарні с.Високе у 1984 році з приводу Хронічного алкоголізму 2-ої ст.. в формі постійного пияцтва.

Згідно акту амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи № 91 (а.с. 115-117) комісія експертів – психіатрів зробила висновок, що дати однозначну відповідь про психічний стан ОСОБА_6 на момент складення заповіту (26.03.1997 року) не передбачається можливим. Судом також була призначена повторна судово-психіатрична експертиза , висновки якої  дають підстави вважати, що ОСОБА_6міг усвідомлювати значення своїх дій, оскільки об’єктивні дані про психічне захворювання – медичного критерію і дані про юридичний критерії відсутні. Інших доказів у справі немає.

Крім того, судом були допитаний  експерт ОСОБА_11, який зазначив, що ті захворювання, на які страждав піддослідний, зокрема шизофренія параноїдної форми та алкоголізм, характеризуються порушенням мислення, емоційно-вольової сфери, а пияцтво ускладнює протікання психічної хвороби. Але стверджувати про те, що піддослідний не міг усвідомлювати значення своїх дій в даному випадку не можна.

Також, допитаний судом в якості спеціаліста лікар-психіатр Сумського психоневрологічного диспансеру ОСОБА_12 суду пояснила, що особи, які страждають на хворобу із діагнозом – «шизофренія параноїдної форми» не завжди перебувають на стаціонарному лікуванні, ці особи можуть жити, працювати, народжувати дітей, вести звичайний спосіб життя, та взагалі не звертатися за психіатричною допомогою, оскільки хвороба може не проявлятися ззовні. Але, якщо особи, що страждають на таку хворобу, в силу її прояву, хоча б один раз зверталися за психіатричною допомогою з цього приводу, більшість з них в послідуючому знову   проходять лікування, оскільки в даному випадку шизофренія  є невиліковною та вона періодично загострюється. Сам факт того, що померлий страждав на цю хворобу не може бути підтвердженням того, що ОСОБА_6 не усвідомлював своїх дій та міг віддавати собі звіту.

Як вбачається з наданих сторонами доказів ОСОБА_6 після курсу лікування від алкоголізму ( 1984 р) з приводу психічного захворювання не лікувався. Крім того, за місцем свого проживання, тобто м.Суми, він на обліку в психоневрологічному диспансері не перебував та не звертався, про що свідчить довідка  на а.с. 110.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка нотаріус, що посвідчував оскаржуваний договір ОСОБА_13 суду пояснила, що посвідчений нею заповіт від 26.03.1997 року  був складений з дотриманням всіх норм закону, тобто нею була встановлена особа, яка бажає скласти заповіт та перевірено її дієздатність. В разі як що б в неї була інформація про хворобливий стан заповідача, в неї б виникли сумніви щодо посвідчення цього заповіту.

Косвенно також підтверджується той факт, що ОСОБА_6 міг усвідомлювати свої дії та керувати ними , оскільки жоден з близьких родичів з моменту, як посилається позивач в своєму позові,  почалися психічні розлади, наслідками якого є недієздатність його брата, за наданням психіатричної допомоги цій особі та до повноважних органів з заявами про встановлення опіки над ОСОБА_6 не зверталися.

Згідно  ст.   ст.  3,  15,  16 ЦК України,  загальними засадами судочинства є судовий захист цивільного права та інтересу,  кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення,  невизнання або оспорювання. Визнання правочину недійсним є одним з способів захисту цивільних прав та обов'язків, а ст..60 ЦПК передбачено , що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається  як на підставу своїх вимог і заперечень.

Єдиною підставою , на яку посилається позивач у своєму позові  є  начебто психічний розлад ОСОБА_6, внаслідок якого він не міг усвідомлювати своїх дій та не міг керувати ними, в тому числі  під час складання ним заповіту,  однак ці обставини не підтверджені доказами і рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях. До свідчень свідків, зокрема Марченко, Михайлик , які вказували на наявність у ОСОБА_6 психічних розладів, суд відноситься критично, оскільки останні не являються фахівцями у галузі психіатрії та їх бачення і характеристика особи померлого є суб’єктивним судженням. Крім того згідно ст.. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою,  яка не має психічного розладу, доки  наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо визнання ОСОБА_6 недієздатним, а за таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити позивачу за необгрутованістю.

 керуючись ст. ст.  10, 11, 57-60,88, 212-215ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні ОСОБА_1 позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

                                         Суддя                              В.В.Мальована