КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
26.01.10 р. № б11/101-09
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тарасенко К.В. (доповідач по справі),
суддів: Шкурдової Л.М.,
Шевченка В.Ю.,
секретар судового засідання –Матвієвська Г.В.,
за участю представників учасників провадження згідно протоколу судового засідання від 26.01.2010 року,
розглянувши апеляційну скаргу Закритого сільськогосподарського акціонерного товариства «Долина»на ухвалу господарського суду Київської області від 04.11.2009 року
по справі № Б11/101-09 (суддя Мальована Л.Я.)
за заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Київ,
до Споживчого товариства «Переробник», м. Обухів, Київська область,
про визнання банкрутом,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Київської області від 09.06.2009 року порушено провадження у справі № Б11/101-09 за заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Споживчого товариства «Переробник»про визнання банкрутом, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Постановою господарського суду Київської області від 19.06.2009 року визнано банкрутом Споживче товариство «Переробник», відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Вершиніна Андрія Олександровича.
Ухвалою від 04.11.2009 року затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс Споживчого товариства «Переробник», ліквідовано боржника як юридичну особу у зв’язку з банкрутством, зобов’язано ліквідатора повідомити державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури, державного реєстратора за місцезнаходженням банкрута внести запис до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи –Споживчого товариства «Переробник»у зв’язку з банкрутством, провадження у справі № Б11/101-09 припинено.
Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою місцевого господарського суду, кредитор Закрите сільськогосподарське акціонерне товариство «Долина»звернулось до Київського міжобласного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду Київської області від 04.11.2009 року у справі № Б11/101-09 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права за неповного з’ясування всіх обставин справи, оскільки суд не врахував думки кредиторів та не виніс ухвали про призначення нового ліквідатора з огляду на неефективну діяльність дійсного ліквідатора, який не виявив усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для повного задоволення вимог кредиторів, не застосував всіх передбачених законом заходів щодо розшуку банкрута, вилученню бухгалтерської та іншої документації,та притягнення до відповідальності осіб, винних у невиконанні вимог ліквідатора щодо передачі відповідної документації.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.12.2009 року апеляційну скаргу Закритого сільськогосподарського акціонерного товариства «Долина» прийнято до провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін на 12.01.2010 року.
Ухвалою від 12.01.2010 року розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України відкладено на 26.01.2010 року, визнано явку арбітражного керуючого та ФОП ОСОБА_2 обов’язковою, витребувано від Головного управління статистики у Київській області копії статистичних звітів СТ «Переробник»за період 2008 –2009 рр.
У судове засідання 26.01.2010 року з’явились представники від арбітражного керуючого, ФОП ОСОБА_2, СВК «Заповіт Ілліча», ЗСАТ «Долина»та ЗАТ АФ «Германівська». Інші учасники провадження у справі не направили своїх повноважних представників, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Згідно п. 3.6 Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, зважаючи на те, що явка учасників провадження, що не з’явились, обов'язковою не визнавалась та оскільки відсутність їх представників не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Ліквідатор боржника у своєму відзиві проти доводів апеляційної скарги заперечив з тих підстав, що ним у повному обсязі було виконано вимоги чинного законодавства по виявленню майнових активів банкрута шляхом направлення відповідних запитів до державних органів, внаслідок чого встановлено відсутність у власності банкрута нерухомого та рухомого майна, цінних паперів та земельних ділянок.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи та докази, подані до апеляційної інстанції, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу господарського суду Київської області скасувати, а провадження у справі про банкрутство Споживчого товариства «Переробник»припинити, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі Закон) провадження у справах про банкрутство регулюється названим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
При цьому, названий Закон слід розглядати як законодавчий акт, що містить спеціальні норми, які мають пріоритет по відношенню до норм загальних щодо регулювання порядку провадження у справах про банкрутство.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»передбачено, що у разі, якщо громадянин-підприємець –боржник або керівні органи боржника –юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також, за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство СТ «Переробник»порушено за заявою ініціюючого кредитора, Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 Заява мотивована неспроможністю боржника погасити заборгованість за Договором надання консультаційних послуг від 12.11.2008 на суму 4 500, 00 грн. (а.с. 13), що підтверджується, на думку ініціюючого кредитора, визнаною Листом боржника від 11.02.2009 року № 21/2 (а.с. 17) Претензією від 04.02.2009 № 55/1 (а.с. 24).
На підтвердження факту відсутності боржника та його керівних органів за юридичною адресою: 08700, Київська область, Обухівський район, м. Обухів, вул. Жовтнева, 174, ініціюючий кредитор посилається на витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців серії АГ № 586909 станом на 21.05.2009 року, що місить запис: «статус відомостей про юридичну особу не підтверджено – відсутність за місцем знаходження», (а.с. 24) та складений ним Акт про перевірку місцезнаходження юридичної особи від 19.05.2009 року (а.с. 19).
Вказане свідчить, що місцевий господарський суд здійснив порушення провадження у справі в порядку ст. 52 Закону не дослідивши докази щодо наявності таких підстав, або будь-якої з них.
В подальшому, визнаючи боржника банкрутом згідно ст. 52 Закону, суд першої інстанції виходив з того, що наданими суду доказами підтверджена неспроможність боржника виконати зобов'язання перед кредитором за договором надання консультаційних послуг, боржник відсутній за його місцезнаходженням, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
У зв’язку з поданням ліквідатором звіту та ліквідаційного балансу, відповідно до яких під час ліквідаційної процедури не було виявлено майнових активів боржника, місцевий господарський суд ліквідував СТ «Переробник»як юридичну особу у зв’язку з банкрутством, провадження у справі припинив.
Втім, наведені висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими визнати не можна, оскільки вони зроблені за неповного з’ясування обставин справи з неправильним застосуванням норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Так, правильне застосування норм матеріального права і додержання процесуальних правил є складовою частиною одного поняття законності судового рішення та можливе лише тоді, коли суд застосовує норму права не формально, а враховуючи всі обставини конкретної справи.
Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.
За приписами Закону для порушення справи про банкрутство як за загальною процедурою, так і за процедурою з особливостями провадження, визначеними зокрема ст. 52 Закону, грошові вимоги ініціюючого кредитора повинні мати безспірний характер. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 16.06.2009 року № 5/82/09).
Застосовуючи відповідні положення Закону щодо підстав порушення провадження у справі про банкрутство, слід виходити із системного аналізу норм Закону, зокрема положень абз. 8 ст. 1 Закону, якими дано визначення поняття «безспірні вимоги кредиторів». Такими є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Стаття 1071 Цивільного кодексу України визначає підстави списання грошових коштів з рахунка.
За приписами ч. 1 зазначеної статті банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
Без такого розпорядження грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта лише на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (ч. 2 вказаної статті).
З матеріалів справи вбачається, що безспірність своїх вимог у розмірі 4 500, 00 грн. ініціюючий кредитор обґрунтовував визнаною боржником претензією. Виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника не надав.
Однак, визнання вимог кредитора шляхом надання боржником відповіді на претензію не є підставою для стягнення у примусовому порядку заборгованості з боржника.
Так, згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження»та деяких інших законодавчих актів щодо виконання судових рішень» від 15.03.2006 року виключено п. 18 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», яким передбачалось виконання визнаних у встановленому порядку претензій.
Таким чином, за Законом вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені відповідними документами, зокрема виконавчими.
Настання ж передбаченого договором строку виконання грошового зобов'язання не є тією обставиною, з якою Закон пов'язує безспірність вимог кредитора (Відповідної правової позиції дотримується Верховний суд України, постанова від 17.10.2006 року № 3/157).
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про визнання у судовому порядку заборгованості боржника перед ініціюючим кредитором та порушення виконавчого провадження по відповідним виконавчим документам (постанови ДВС про відкриття виконавчого провадження).
Таким чином, ініціюючим кредитором при зверненні до суду із заявою про порушення справи про банкрутство за спрощеною процедурою не було надано суду доказів наявності безспірних грошових вимог до боржника.
В супереч цьому суд першої інстанції порушив провадження у справі та визнав боржника банкрутом.
При цьому місцевий господарський суд також не звернув уваги на неналежність наданих ініціюючим кредитором доказів відсутності боржника за його місцезнаходженням.
Так, зокрема, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на наступне.
У контексті статті 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»при розгляді відповідної справи предметом доказування є визначення місцезнаходження боржника –юридичної особи, факт відсутності керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням, факт нездійснення боржником підприємницької діяльності, зокрема, у зв'язку з його відсутністю за місцезнаходженням.
Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.
Єдиним належним доказом відсутності юридичної особи за її місцезнаходженням є витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що містить запис, –виявлено відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.
До матеріалів справи долучено витяг з Єдиного державного реєстру, виданий 16.06.2009 року Державним реєстратором Солом’янської у місті Києві державної адміністрації на запит ОСОБА_2, який однак не містить однозначних відомостей про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.
Так, відповідно до підпункту 5.5 пункту 5 Положення про порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20.10.2005р. № 97, статус відомостей про юридичну особу може набувати значення:
- у Єдиному державному реєстрі є підтвердження даних про юридичну особу;
- у Єдиному державному реєстрі відсутні підтверджені дані про юридичну особу; - виявлено відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.
Водночас, в наданому витягу з ЄДР зазначено: «статус відомостей про юридичну особу не підтверджено –відсутність за місцезнаходженням»та, що Єдиний державний реєстр знаходиться у стані формування.
Статтею 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»передбачено порядок внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.
Зокрема, частиною 8 названої статті, в редакції Закону України від 16.03.2006 року N 3575-IV, встановлено, що, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений ч. 7 цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.
При цьому, у разі повернення до державного реєстратора рекомендованого листа з відміткою відділення зв'язку про відсутність юридичної особи за вказаною адресою або неподання юридичною особою протягом місяця з дати направлення їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.
Згідно Листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 08.09.2008 року № 7572 на даний час законодавством не передбачено інших підстав, за яких державний реєстратор може вносити до ЄДР запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.
Таким чином, законодавець виключає тотожність записів про відсутність юридичної особи за адресою місцезнаходження та відсутність підтверджених даних про юридичну особу, у зв’язку з чим витяг з ЄДРПОУ станом на 16.06.2009 року № 586909 (а.с. 24) є неналежним доказом відсутності боржника за адресою місцезнаходження, як такий, що містить два нетотожні записи які виключають можливість однозначного тлумачення обставин відсутності боржника за адресою місцезнаходження. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 23.12.2009 року № Б19/140-09).
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності боржника за його місцезнаходженням є передчасним та не ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному дослідженні всіх обставин справи у їх сукупності.
Таким чином, суд першої інстанції без належних правових підстав порушив провадження у справі про банкрутство, в порушення вимог ст. 34 ГПК України, без належних доказів наявності безспірності вимог, за не з'ясування факту здійснення (нездійснення) боржником підприємницької діяльності та його відсутності за місцезнаходженням незаконно продовжив процедуру банкрутства та визнав СТ «Переробник»банкрутом за спрощеною процедурою.
Разом з тим, господарський суд Київської області ухвалою від 04.11.2009 затверджує звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовує юридичну особу боржника та припиняє провадження у справі.
При цьому при винесенні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції також не з’ясував дійсних обставин справи, що вплинуло на правильність застосування норм матеріального та процесуального права, чим порушено вимоги ст. 43 ГПК України щодо повного, всебічного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, згідно ст. 25 Закону ліквідатор з дня свого призначення приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; виявляє кредиторів та дебіторів боржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об’єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.
Звіт ліквідатора та додатки до нього є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури.
Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.
Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі є за своєю правовою суттю судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, у якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини та їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд, постанова від 28.01.2009 № 44/302-б).
Однак оскаржувана ухвала даним вимогам не відповідає, оскільки взагалі не містить посилань на виконання ліквідатором вимог Закону щодо письмового повідомлення всіх потенційних кредиторів банкрута, на заходи, які були вчинені ліквідатором для виявлення майнових активів боржника, та крім того не надано жодної оцінки проведеним діям ліквідатора.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції не перевірив надану за наслідками ліквідаційної процедури інформацію, жодних дій на встановлення її відповідності фактичним обставинам справи не вчиняв.
Так, матеріали справи не містять доказів звернення ліквідатора до органів ДПІ щодо надання інформації по відкритим божником рахункам в банківських установах.
Згідно долученого до справи Повідомлення від платника податків про закриття рахунку в фінансовій установі в ДПІ у Обухівському районі № 101616 від 10.08.2009 року закрито рахунок № 26009126392 (валюта грн.) у Білоцерківському відділенні «Райффайзен Банк Аваль»МФО 380805 (а.с. 143).
Разом з тим, серед документації, що надавалась кредиторами на підтвердження кредиторських вимог, наявна інформація й про інші рахунки, відкриті боржником, зокрема –№ 260022101 у ВАТ БЦФ «Райффайзен Банк Аваль» (а.с. 94-100).
Доказів відсутності на цих рахунках боржника коштів або доказів стягнення з них заборгованості в установленому чинним законодавством порядку, в т.ч. з урахуванням приписів ст. 1071 Цивільного кодексу України, а також їх закриття та перерахування залишку коштів на основний рахунок боржника, що мав використовуватись ліквідатором в порядку ст. 30 Закону, –суду не надано.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно витребуваного апеляційним господарським судом в органах статистики Фінансового звіту суб’єкта малого підприємництва за формою № 1-м станом на 01.01.2009 року залишкова вартість основних засобів боржника –68 200, 00 грн. (код рядка 030), дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги –614 900, 00 грн. (код рядка 160), дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом –13 400, 00 грн. (код рядка 170), статутний капітал –85 900, 00 грн. (код рядка 300), додатковий власний капітал –438 000, 00 грн. (код рядка 320), короткострокові кредити банків –160 000, 00 грн. (код рядка 500), баланс –776 900, 00 грн.
Доказів вжиття ліквідатором заходів по стягненню дебіторської заборгованості в матеріалах справи немає.
Посилання ліквідатора на ту обставину, що Головним управлінням статистики у Київській області було відмовлено в наданні йому статистичної звітності з огляду на конфіденційність інформації, у зв’язку з чим він не мав можливості проводити дії по виявленню майнових активів з врахуванням її показників, колегією суддів відхиляються, оскільки ліквідатор був не позбавлений права оскаржити дії посадових осіб органів статистики до вищестоящого керівництва або звернутись до суду з відповідним клопотанням про витребування статистичної звітності.
Таким чином, колегія суддів також вважає, що ліквідатором не виконано належним чином покладені на нього Законом обов’язки.
Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд передчасно затвердив ліквідаційний баланс підприємства-банкрута та припинив провадження у справі, оскільки його дані не відповідають фактичним обставинам справи, чим порушено майнові права кредиторів з грошовими вимогами до боржника.
З врахуванням викладеного оскаржувану ухвалу суду першої інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, у зв’язку з чим вона підлягає скасуванню.
Водночас, з огляду на те, що як зазначалось вище, провадження у справі про банкрутство боржника, СТ «Переробник», було порушено судом першої інстанції без належних на те правових підстав, воно підлягає припиненню.
Так, згідно з п. 3 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково.
Оскільки Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»та Господарським процесуальним кодексом України не передбачена можливість скасування в апеляційному порядку ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство, –у випадку помилкового порушення провадження воно має бути припинено (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова № 24/294-б від 31.08.2004 року).
Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскаржувану ухвалу господарського суду Київської області слід скасувати, а провадження у справі про банкрутство СТ «Переробник»припинити.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне роз’яснити кредиторам боржника, що вони не позбавлені права звернутись до суду в порядку позовного провадження з позовом до СТ «Переробник»про стягнення відповідної заборгованості, та в подальшому шляхом пред’явлення судового наказу до органів державної виконавчої служби стягувати борг в примусовому порядку згідно положень Закону України «Про виконавче провадження», приписи якого в тому числі передбачають можливість вжиття заходів по розшуку юридичної особи за письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати.
Крім того, за наявності доказів безспірності вимог до боржника, кредитори також не позбавлені можливості звернутись у встановленому законом порядку до суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Закритого сільськогосподарського акціонерного товариства «Долина»на ухвалу господарського суду Київської області від 04.11.2009 року у справі № Б11/101-09 –задовольнити.
2. Ухвалу господарського суду Київської області від 04.11.2009 року у справі № Б11/101-09 –скасувати.
3. Провадження у справі № Б11/101-09 за заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Споживчого товариства «Переробник»про визнання банкрутом –припинити.
4. Державному реєстратору за місцезнаходженням Споживчого товариства «Переробник»внести до Єдиного державного реєстру запис про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи –Споживчого товариства «Переробник»(код ЄДРПОУ 31012346, юридична адреса: 08700, Київська область, Обухівський район, м. Обухів, вул. Жовтнева, 174) та повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення такого запису для взяття юридичної особи на облік.
5. Копію постанови надіслати учасникам провадження, державному реєстратору та Київському регіональному управлінню з питань банкрутства.
6. Матеріали справи № Б11/101-09 повернути до господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя: К.В. Тарасенко
Судді: Л.М. Шкурдова
В.Ю. Шевченко
Дата відправки 03.02.10