Категорія № 6.11.
ПОСТАНОВА
Іменем України
28 січня 2010 року Справа № 2а-28038/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Ірметової О.В.,
при секретарі: Коробенко Т.М.,
за участю представників:
позивача: не з’явився;
відповідача: Кулікова Г.П. та Кудінової Л.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес-сервіс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць у 2008 році , -
ВСТАНОВИВ:
24 листопада 2009 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом, в якому зазначило, що відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року № 875-ХІІ, п. 8 Постанови КМУ від 03.05.1995 року № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Як зазначив позивач у позовній заяві, у порушення зазначеної норми Закону відповідач не працевлаштував необхідну кількість інвалідів у 2008 році. Так, у 2008 році замість 1 інваліда не було працевлаштоване на підприємстві жодного інваліда.
Сума розрахованих адміністративно-господарських санкцій за нестворене робоче місце для інваліда за 2008 рік склала 6418,75 грн. Вказану санкцію відповідач повинен був самостійно сплатити до 15 квітня 2009 року, наступного за звітним, однак не зробив цього.
На суму несплачених санкцій нарахована пеня за весь строк несплати виходячи з 120% річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на день розрахунку. Розмір пені склав 428,46 грн.
Позивач просив суд стягнути з відповідача несплачені адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів у 2008 році у розмірі 6418,75 грн. та пеню за прострочення терміну сплати санкції у розмірі 428,46 грн., а всього – 6847,21 грн.
Представник позивача у судове засідання не з’явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представники відповідача у судовому засіданні позов не визнали в повному обсязі та надав пояснення, якими зазначили наступне. ТОВ «Бізнес-сервіс» є платником єдиного податку та у відповідності з Указом Президента України від 03.07.1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, звіту та звітності суб’єктів малого підприємництва» в редакції Указу Президента України від 28.06.1999 року за № 746/99 передбачене, що суб’єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок не є платниками внесків до Фонду соціального захисту інвалідів. З цього приводу також є роз’яснення державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 04.02.2005 року за № 605 «Про сплату штрафних санкцій за невиконання нормативу з працевлаштування інвалідів» відповідно до якого зміни, які внесені в ст.19, 20 Закону України № 875 в 2001 році де внески до Фонду замінені на штрафні санкції, які сплачуються за тими же підставами, що і внески звільнення платників єдиного податку від сплати внесків до Фонду соціального захисту інвалідів нормами Указу Президента України є підставою для звільнення від сплати внесків та штрафних санкцій.
Крім того, представник відповідача зазначив, що відповідно до Наказу Держкомітету України по надзору та охороні праці № 15 (п. 1, п. 19) від 26.01.2005 року всі роботи, які пов’язані з монтажем та сваркою підземних та зовнішніх газопроводів, газифікації об’єктів, які відносяться до робот особливої небезпеки. На виконання цих робіт ТОВ «Бізнес-сервіс» має ліцензії, експертні висновки про можливість їх виконувати та відповідні дозволи, а також розроблені технологічні інструкції та посадові інструкції на їх виконання. В 2008 році ці роботи виконували два штатні працівника газоелектросварщика ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які пройшли спеціальне навчання, склали іспити та мають посвідчення на виконання цих робіт. Тому на підприємстві при встановленні нормативу для працевлаштування інвалідів було прийнято до уваги кількість робочих посад за винятком цих 2-х осіб.
За таких обставин, представники відповідача просили відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вислухавши пояснення представників відповідача, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, оцінивши надані докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.2001 р.) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.
Обов’язок подання звітів про і нформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів до центру зайнятості за місцем реєстрації організації як платника страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, передбачено також п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою КМУ від 31.01.2007р. № 70.
Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до ст. 19 зазначеного Закону підприємства, установи організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
А як було вказано вище, стаття 18 Закону передбачає, що безпосередньо інвалід звертається для працевлаштування на підприємства та в організації.
Відповідно до пункту 6 Указу Президента України від 28.06.1999 року № 746/99 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податків і зборів (обов'язкових платежів) окрім інших внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів.
ТОВ «Бізнес-сервіс» є суб'єктом малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, що підтверджується с відоцтвом № 6 про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва-юридичною особою серії А за № 861588 від 17.12.2009 року свідоцтво про право сплати єдиного податку суб’єктом малого підприємництва-юридичною особою за ставкою єдиного податку 10 відсотків та застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності у 2010 році.
Матеріали справи свідчать про безпідставність та необґрунтованість щодо притягнення представників відповідача до господарсько-правової відповідальності за порушення нормативу щодо працевлаштування інвалідів на зазначеному підприємстві.
Відповідно до ст. 71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких базуються її вимоги або заперечення.
Представником позивача вимоги за позовом не доведені.
Беручи до уваги те, що відповідач ТОВ „Бізнес-сервіс” відповідно до чинного законодавства звільнений від сплати внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог.
Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст. ст. 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовних вимог Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальність «Бізнес-сервіс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць у 2008 році відмовити за необґрунтованістю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу — з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя О.В. Ірметова