Справа № 22ц-382/2010 Головуючий у першій інстанції
Діденко О.П.
Категорія – цивільна Доповідач – Коренькова З.Д.
У Х В А Л А
Іменем України
01 лютого 2010 року м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
Головуючого-судді Лакізи Г.П.
суддів: Коренькової З.Д., Бобрової І.О.
при секретарі Марченко О.О.
за участю: позивача-відповідача ОСОБА_2, відповідача-позивача ОСОБА_3, її адвоката ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, визнання частково недійсним договору дарування Ѕ частини житлового будинку і збільшення його частки у спільній частковій власності, визнання права власності, поділ будинку в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розподіл будинку в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою, -
в с т а н о в и в:
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 грудня 2009 року, яким відмовлено у задоволенні його позовних вимог та задоволені вимоги ОСОБА_3, та ухвалити нове рішення, яким усунути перешкоди, які чинить ОСОБА_3 у користуванні належними йому будівлями (сараєм Б, колодязем), які входять до складу домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1; визнати частково недійсним договір дарування Ѕ частини спірного домоволодіння, укладеного 12.01.1995 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_3; збільшити частку ОСОБА_2 з Ѕ до 2/3 у спільній частковій власності на зазначене домоволодіння, виділивши йому такі приміщення та будівлі : кімнату 2-1 вартістю 20170 грн., кімнату 2-2 вартістю 11300 грн., веранду а-2 вартістю 25829 грн., тамбур а-3 вартістю 5524 грн., погріб п-1 вартістю 1549 грн., сарай Б вартістю 6799 грн., вбиральню У-1 вартістю 1377 грн., а всього на загальну суму 72548 грн., визнати право власності на зазначені приміщення та будівлі. Визнати колодязь вартістю 1757 грн. спільною частковою власністю. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 різницю у вартості 2/3 частин домоволодіння і вартості виділених йому у власність зазначених вище приміщень, яка становить 20104 грн.. Виділити у користування ОСОБА_2 2/3 площі земельної ділянки під : сараєм Б, який використовувався як гараж та в’їздом до нього – 100 кв.м від правої межі ділянки до колодязя паралельно до цієї межі ділянки та від вулиці до кінця сараю Б паралельно до вулиці, а решту – 1542 кв.м виділити шляхом розділу вдовж ділянки домоволодіння.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи і вимогам закону. Суд, при ухваленні рішення, порушив принципи справедливості, неупередженості, не дав оцінку доводам ОСОБА_2, а свідомо віддав перевагу доводам ОСОБА_3, порушивши при цьому ст.ст. 124, 126 Конституції України.
Оскаржуваним рішенням розділено житловий будинок АДРЕСА_1 в натурі на Ѕ та Ѕ частини між ОСОБА_3 і ОСОБА_2. В рахунок Ѕ частини ОСОБА_3 виділено: у житловій частині будинку А-1: кухню 1-1 площею 15,9 кв.м вартістю 19319 грн. 20 коп., кімнату 1-2 площею 18,9 кв.м вартістю 22964 грн. 30 коп., веранду „а” площею 15,1 кв.м вартістю 17981 грн., ганок „а-1” вартістю 975 грн., а всього 49,9 кв.м вартістю 61239 грн. 50 коп., та в господарських будівлях : погріб „П” будівельним об’ємом’ 26,0 м.куб вартістю 3295 грн., 1/2 частину сараю „Б” будівельним об”ємом28,5 кв.м вартістю 3399 грн. 50 коп., сарай „В” будівельним об’ємом 10 м.куб вартістю 519 грн., вбиральню „у” площею забудови 1,0 кв.м вартістю 1377 грн., колодязь вартістю 1757 грн., загальною вартістю 10347 грн. 50 коп., а всього ОСОБА_3 виділено на загальну суму 71587 грн. та визнано за нею право власності на виділену в натурі Ѕ частину житлового будинку, а також виділено у користування земельну ділянку : під житловим будинком А-1 – 67,8 кв.м, під господарськими будівлями – 33,1 кв.м, під двором та городом – 1130,6 кв.м, а всього виділено в користування 1231,5 кв.м.
В рахунок Ѕ частини ОСОБА_2 виділено : у житловій частині будинку А-1 : кімнату 2-1 площею 16,6 кв.м вартістю 20169 грн. 70 коп., кімнату 2-2 площею 9,3 кв.м вартістю 11299 грн. 80 коп., веранду „а-2” площею 29,0 кв.м вартістю 25829 грн., тамбур „а-3” площею 5,1 кв.м вартістю 5524 грн., а всього виділено 60 кв.м загальною вартістю 62822 грн. 50 коп., та в господарських будівлях: погріб „П-1” будівельним об’ємом 11,0 кв.м вартістю 1549 грн., Ѕ частину сараю „Б” будівельним об’ємом 28,5 кв.м вартістю 3399 грн. 50 коп., вбиральню „у-1” площею забудови 1,0 кв.м вартістю 1377 грн., а всього виділено господарських будівель загальною вартістю 6325 грн. 50 коп., що в цілому з вартістю приміщень у житловій частині будинку становить 69148 грн. та визнано за ним право власності на виділену в натурі Ѕ частину цього будинку, виділено в користування земельну ділянку : під житловим будинком А-1 – 74,2 кв.м, під господарськими будівлями – 21,5 кв.м, під двором та городом 1135,8 кв.м, а всього виділено в користування 1231,5 кв.м.
Лінія розподілу земельної ділянки прокладена таким чином: лінія № 1 по існуючій огорожі між ділянками співвласників Ѕ та Ѕ частки; лінія № 2 довжиною 3,0 м від точки А, якою показаний правий кут фасаду сараю „Б”, перпендикулярно правому фасаду сараю „Б” до перетину з лінією червоної забудови в точці Б; лінія № 3 довжиною 1,0 м від точки В, що знаходиться на тильній стороні сараю „Б”, а саме на лінії його розподілу, перпендикулярно тильній стороні сараю „Б” до перетину з правою межею спірної земельної ділянки в точці Г.
За отримання надлишку при розподілі домоволодіння з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнута грошова компенсація у розмірі 1219 грн. 50 коп.. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 711 грн. 17 коп. судового збору, 30 грн. витрат на ІТЗ, 2178 грн. 48 коп. за проведення судової будівельно – технічної експертизи, 500 грн. витрат на правову допомогу, а всього – 3419 грн. 65 коп..
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з таких підстав.
Судом встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 належало на праві власності батькам сторін ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (а.с.29). Батьки у 1979 році шлюб розірвали (а.с.126). Домоволодіння між батьками в натурі не було розділено. Батько подарував Ѕ частину будинку синові ОСОБА_2( договір дарування від 01.12.1982 року. а.с.9). Мати подарувала Ѕ частині будинку дочці ОСОБА_3 ( договір дарування від 12.01.1995 року. а.с. 21). Після отримання частини будинку у дар від батька між ОСОБА_2 і його матір’ю був встановлений порядок користування будинком і належні сторонам частини фактично були відокремлені. Після дарування належної матері частини будинку дочці порядок користування будинком не змінений і до цього часу. Мати померла 21.06.1995 року ( а.с.185), а батько проживає за іншою адресою.
Позивач стверджував, що в зв’язку з тим, що ОСОБА_3 встановила паркан вздовж земельної ділянки, яка перебуває у спільному користуванні сторін та перенесла в’їзні ворота, чим чинить йому перешкоди у користуванні сараєм, який він використовує, як гараж для зберігання мотоцикла та немає під’їзду до льоху, він і звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні спільним майном шляхом демонтажу паркану та перенесення воріт на попереднє місце.
В судовому засіданні ОСОБА_3 подала до ОСОБА_2 зустрічний позов про розподіл спірного будинку в натурі та встановлення порядку землекористування і просила суд провести розподіл будинку відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи, який складений з врахуванням права власності кожної сторони
та фактично існуючого порядку користування майном.
Також ОСОБА_2 подав до суду позовну заяву до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору дарування Ѕ частини домоволодіння, укладеного між його матір’ю ОСОБА_6 і ОСОБА_3 від 12.01.1995 року. Він посилався на те, що веранда до його частини будинку була побудована ним за його кошти вже після укладення між ним і батьком договору дарування Ѕ частини будинку, а тому є його особистою власністю і безпідставно включена в договір дарування, укладений між матір’ю та відповідачем у перелік майна, що належало батькам і що дарується матір’ю. Виходячи з цього просив збільшити його частку у домоволодінні до 2/3 частин і провести розподіл в натурі , виходячи з цих часток, як у будинку так земельної ділянки. Про суть договору дарування матір’ю Ѕ частини будинку відповідачці він дізнався лише після того, як між сторонами виник спір, щодо користування домоволодіння, просив визнати, що строк позовної давності ним пропущений з поважних причин.
В судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник просили суд застосувати строк позовної давності.
Ухвалою від 30 листопада 2009 року суд об’єднав в одне провадження справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, про визнання частково недійсним договору дарування Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1, про збільшення його частки у спільній частковій власності на цей будинок та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розподіл будинку в натурі та визначення порядку землекористування.
Також в якості третьої особи до участі у справі був залучений батько сторін ОСОБА_5
Відмовляючи у задоволенні всіх позовних вимог ОСОБА_2 суд виходив з того, що прибудова до будинку (веранда) була побудована ще до укладення договору дарування від 01.12.1982 року між батьком і сином, коли все домоволодіння належало на праві спільної сумісної власності батькам сторін і не було розділене в натурі. Коли прибудова була збудована ОСОБА_5( батько) 21.06.1982 року отримав дозвіл на її будівництво. У плані будинку та експлікації від 11.05.1982 року та у довідці-характеристиці НМБТІ від 07.07.1982 року, тобто до укладення договору дарування позивачу Ѕ частини будинку, прибудова вже була у наявності з зазначенням її розміру та вартості. Позивачу батько подарував лише ідеальну частину домоволодіння, що він і підтвердив у судовому засідання та зазначив, що веранду будував він для спільного користування за свої кошти і ще до дарування частини будинку синові.
Обґрунтовано суд в рішенні зазначив, що ОСОБА_2 не довів належними доказами, що веранда будувалася тільки для нього, що він на її будівництво витрачав свої особисті кошти, так як частину будинку він прийняв від батька у дар при житті матері ОСОБА_6, а після дарування частини будинку ОСОБА_3 12.01.1995 року, вимог про визнання за ним права власності на прибудову чи про стягнення витрачених ним на її будівництво коштів не заявляв. Не спростовані ним і пояснення ОСОБА_3 про те, що своє право власності в БТІ вона зареєструвала 13.08.1999 року після чого документи на будинок були передані ОСОБА_2, який зареєстрував своє право власності в БТІ 15 листопада 2000 року і не міг не знати змісту договорів дарування. Не може визнаватись належними доказами про будівництво особисто ним прибудови надані документи, що підтверджують придбання позивачем на своє ім’я 23.06.1985 року металевої ванни та опалювального котла. Також суд обґрунтовано в рішенні зазначив, що на вимоги про визнання недійсним договору дарування , відповідно до норм ст.. 243, 244, 227 Цивільного Кодексу України в редакції 1963 року, який діяв на той час, встановлений загальний трьохрічний строк позовної давності, який минув і належними доказами не підтверджено наявності поважних причин його пропуску.
Виходячи з викладеного, апеляційний суд вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3
Задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розділ домоволодіння в натурі та встановлення порядку землекористування, суд виходив з рівності часток сторін, встановленого між ними фактичного порядку користування будинком та висновком судової будівельно-технічної експертизи, яким запропонований один варіант розподілу і який погоджений з Ніжинською міською радою, відповідно до рішення від 30.04.2009 року № 216(а.с.77) В будинку суд виділив кожній стороні ті приміщення, якими вони користуються. Спірна прибудова виділена ОСОБА_2. Що стосується господарських будівель, а саме калодязь і вбиральню, сарай-В, погріб-П суд виділив ОСОБА_3, як такі, що розташовані на земельній ділянці, що виділена саме їй. Сарай-Б суд виділив стронам по Ѕ частині кожному. Вбиральню-У-1 суд виділив ОСОБА_2 Грошова компенсація за переотриману частину майна склала 1219 грн.50 коп., яка є незначною і стягнута з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2
Апеляційний суд не може взяти до уваги доводи апелянта, що сарай Б повинен бути виділений саме йому, так як використовувався ним в якості гаража для зберігання мотоцикла, а виділивши ОСОБА_3 калодязь, його позбавлено можливості користуватись водою. Судом встановлено, що Сарай Б не є гаражом і має за документами інше функціональне призначення. Також кожна частина будинку облаштована окремим водопостачанням, а тому кожна їз сторін забезпечена водою. Пояснення ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_5 про те, що фактично калодязем сторони не користуються так як за санітарними нормами вода в ньому не придатна для використання так як поруч знаходится цвинтар, апелянт не в якій спосіб не спростував.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції ухвалено законне і обгрунтоване рішення, а апеляційна скарга не містить доказів, які б давали підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.
Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 грудня 2009 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.
Головуючий: Судді: