РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     27 січня 2010 року дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді: Руснак А.П.

                                                      Суддів: Адаменко О.Г.

Підлісної І.А.

                                          При секретарі: Приходько Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну  справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, закритого акціонерного товариства Страхова компанія «ВУСО»,  третя особа ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_4  на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим  від 4 листопада 2009 року,

ВСТАНОВИЛА:

     26 лютого 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом  до ОСОБА_2,  третя особа - ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

     Ухвалою Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 19 травня 2009 року до участі у справі у якості співвідповідача було залучено закрите акціонерне товариство страхова компанія «ВУСО» (далі ЗАТ СК «ВУСО»).

     Позовні вимоги мотивовані тим, що  20 грудня 2008 року о 10 годин 40 хвилин на 702 км. автодороги Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта сталася  дорожньо-транспортна пригода (ДТП), внаслідок якої був пошкоджений його  автомобіль  «ВАЗ-21013» державний номер НОМЕР_1.  Винним у ДТП визнаний водій ОСОБА_2, який, керуючи автомобілем  «КІА» державний номер НОМЕР_2, на перехресті нерівнозначних доріг не виконав вимоги дорожнього знаку «Надати дорогу» і не пропустив автомобіль «ВАЗ», який  під його керуванням наближався до перехрестя по головній дорозі. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «ВАЗ» був пошкоджений. Розмір матеріальної шкоди, завданої пошкодженням  автомобіля, відповідно до висновку спеціаліста  складає  12000 грн. 43 коп. Внаслідок інфляції ця сума збільшилась до 13020 грн. 46 коп.

     Крім того, внаслідок ДТП йому завдано моральну шкоду в сумі 5000 грн., оскільки  під час ДТП він дуже злякався за себе і свою дружину, яка  знаходилась  у автомобілі і  отримала тілесні ушкодження, з приводу яких  проходила стаціонарне лікування. Крім того, після ДТП він був вимушений витрачати гроші для відновлення свого автомобіля. Було порушено його звичайний спосіб життя, оскільки він був вимушений обходитися без автомобіля, який використовував з метою отримання прибутку, а також під час лікування дружини здійснювати догляд  за малолітньою дитиною і позичати гроші на існування родини.

     Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим  від 4 листопада 2009 року  позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із ЗАТ СК «ВУСО» на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди з урахуванням індексу інфляції  13020 грн. 46 коп. і на відшкодування судових витрат 81 грн. Стягнуто з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди  3000 грн. і на відшкодування судових витрат  8 грн. 50 коп.

     Не погодившись з даним рішенням суду, представник  ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.

     Зокрема, представник відповідача зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди, не обґрунтував  суму завданої моральної шкоди та не привів розрахунок такої шкоди, як це передбачено Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4.

     Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування шкоди за рахунок ЗАТ СК «ВУСО», суд першої інстанції не застосував  ст. 30 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо передачі знищеного транспортного засобу страховій компанії.

Суд не врахував, що спочатку позивач мав звернутися до страхової компанії на підставі страхового талону, який відповідач передав йому після ДТП, у разі відмови у виплаті страхового відшкодування - подати скаргу до МТСБУ, і лише у разі її незадоволення - звернутися до суду. Проте, позивач не надав доказів на підтвердження свого звернення  до страхової компанії за виплатою страхового відшкодування і виконання вимог Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо оскарження відмови у виплаті до МТСБУ. Отже, спір між сторонами відсутній, а тому провадження у справі має бути  закрито у зв’язку з тим, що справа не підлягає розгляду в  порядку цивільного судочинства.

     Заслухавши суддю-доповідача і осіб, які з’явились у судове засідання,  перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної  скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України  рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 20 грудня 2008 року о 10 годині 40 хвилин на 702 км. автодороги Харків-Сімферополь-Алушта-Ялта сталася ДТП за участю автомобіля «КІА» державний № НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_2, та автомобіля «ВАЗ-21013» державний НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_1. Постановою Алуштинського міського суду Автономної Республіки від 15 січня 2009 року була встановлена вина ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, яке полягало в невиконанні вимог пункту 16.11 Правил дорожнього руху України,   і притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу (а.с.6).

     Внаслідок ДТП автомобіль «ВАЗ-21013» державний НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_1., був пошкоджений.

     Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 перед третіми особами була застрахована  угодою-полісом № ВС/3450658 обов’язкового   страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 12 грудня 2008 року  у ЗАТ СК «ВУСО» (а.с.36).  

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, яким є ЗАТ СК «ВУСО»,  зобов’язаний при настанні страхового випадку здійснити потерпілому страхову виплату на відшкодування матеріальної шкоди, розмір якої відповідно до висновку спеціаліста з урахуванням індексу інфляції складає 13020 грн. 46 коп., а винна у ДТП особа - ОСОБА_2 має відшкодувати завдану потерпілому моральну шкоду, яка за оцінкою суду становить 3000 грн.

К олегія суддів вважає, що суд правильно встановив обставини справи і визначився з характером спірних правовідносин, а тому обґрунтовано дійшов висновку про заподіяння позивачу матеріальної і моральної шкоди  і наявність у нього права на її відшкодування.

Разом, з тим, суд не надав належної оцінки встановленим обставинам  і допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Згідно з пунктом 1  ст. 22 Закону України № 1961-ІV від 1 липня 2004 року «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»  із змінами, внесеними згідно із Законами № 2902-IV від 22 вересня 2005 року і № 586-VІ від 24 вересня 2008 року (далі Закон № 1961-ІV), при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

     Відповідно до ст. 6  Закону 1961-ІV  страховим випадком  є  подія,  внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди,  яка  сталася за  участю  забезпеченого  транспортного  засобу  і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність  особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Порядок, розмір та строки відшкодування потерпілому матеріальної та моральної шкоди також встановлені Законом 1961-ІV.

     Так, відповідно до положень ст. ст. 29, 30 Закону 1961-ІV у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, а якщо транспортний засіб вважається фізично знищеним і його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам по евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи МТСБУ.

     Згідно з частиною 1 ст. 303 Цивільного процесуального кодексу  України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

     За  висновком спеціаліста агенції після-аварійного супроводження «Південно-Кримський Ассістайнс» № 27308  від 5 січня 2008 року з оцінки шкоди, завданої власнику автомобіля «ВАЗ-21013» НОМЕР_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,  вартість автомобіля до ДТП становить 12000 грн. 43 коп., а вартість відновлювального ремонту - 17018 грн. 43 коп. (а.с. 7-17).

     Колегія суддів погоджується з даним висновком, оскільки сторонами він не оспорюється і ніякими доказами не спростовується.

Отже, відповідно до вказаного висновку відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля є економічно необґрунтованим, а тому цей автомобіль вважається знищеним.

Власник автомобіля ОСОБА_1. не заперечує проти визнання автомобіля фізично знищеним і його передачі  страховику.

Відповідно до вимог ст. 12 Закону 1961-ІV страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розмір якої встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

     Законодавством України не передбачена можливість відшкодування шкоди з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до роз’яснень  Постанови Пленуму Верховного Суду України  № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»  у тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням кошти, збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджено, потерпілий з цих підстав може заявляти додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини у тому, що виконання проводилося вже після збільшення цін та тарифів. Проте, такі вимоги позивачем не заявлялись.

Зазначених положень закону суд у повній мірі не врахував і стягнув зі страховика на відшкодування матеріальної шкоди вартість автомобіля до пошкодження без зменшення на суму франшизи і з урахуванням індексу інфляції, не вирішивши при цьому питання про передачу пошкодженого автомобіля після відшкодування збитків страховій компанії.

     З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що із ЗАТ СК «ВУСО»  на користь позивача на відшкодування матеріальної шкоди має бути стягнуто страхове відшкодування в сумі вартості автомобіля до ДТП за виключенням суми франшизи, що становить 11490 грн. 43 коп.,  а з ОСОБА_5 - лише сума франшизи, тобто 510 грн. При цьому на ОСОБА_1  має бути покладений обов’язок передати пошкоджений автомобіль страховику. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1  про відшкодування шкоди з урахуванням індексу інфляції має бути відмовлено.

     Колегія суддів не може погодитися і з висновками суду щодо визначення розміру моральної шкоди, завданої позивачу, і покладання обов’язку її відшкодування лише на винну в ДТП особу.

     Відповідно до частини 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній особі протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала при наявності її вини.

     Згідно з пунктом  22.3 ст. 22 Закону 1961-ІV  потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами  1, 2 частини 2 ст. 23 Цивільного кодексу України. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог статті 23 Цивільного кодексу України. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 статті 9 цього Закону. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

     Якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену пунктами 3, 4 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України, таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

     Відповідно до пункту 9.3 ст. 9 Закону 1961-ІV обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, становить 51000 гривень на одного потерпілого.

     Виходячи з цього, суд мав не лише обґрунтувати встановлений ним розмір відшкодування моральної шкоди, але й визначитися з характером цієї шкоди для правильного вирішення питання про особу,  яка має нести відповідальність за її заподіяння.

Статтею 23 Цивільного кодексу  України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у відповідних формах і пов’язана з відповідними випадками.

Зокрема частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода полягає:

1.   у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2.   у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

3.   у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4.   у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

     Як убачається із позовної заяви ОСОБА_1 вимоги про відшкодування моральної шкоди ним обґрунтовувалися душевними стражданнями, яких він зазнав безпосередньо під час дорожньо-транспортної пригоди, коли дуже налякався за себе і свою дружину, яка знаходилася в автомобілі і зазнала тілесних ушкоджень, а також внаслідок пошкодження автомобіля, яким він тривалий час не може користуватися.

     Колегія суддів  вважає, що ці доводи позивача заслуговують на увагу, оскільки знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

     Проте, інші доводи позивача, зокрема, щодо залишення  у зв’язку з пошкодженням автомобіля без засобів до існування і необхідності докладати додаткових зусиль для проведення ремонту, колегія суддів не приймає до уваги  як такі, що не підтверджуються належними доказами.

     Відповідно до частини 3  ст. 23 Цивільного кодексу України грошове відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру  правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого  або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини  особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності  і справедливості.    

     Виходячи із зазначених вимог закону, з урахуванням конкретних обставин справи, а також розумності і справедливості, колегія суддів вважає, що ОСОБА_6  внаслідок ДТП було завдано моральну шкоду в сумі 1500 грн.

     При цьому моральна шкода, що полягає у душевних стражданнях, яких потерпілий зазнав у зв’язку з протиправною поведінкою винної у ДТП особи щодо нього і його дружини, за оцінкою колегії суддів становить 500 грн., а моральна шкода, що полягає у душевних стражданнях, яких потерпілий зазнав у зв’язку із знищенням його майна, – 1000 грн.

     Отже, на підставі пункту 22.3 ст. 22 Закону 1961-ІV  завдана ОСОБА_1  моральна шкода в сумі 500 грн. підлягає відшкодуванню страховиком, тобто ЗАТ СК «ВУСО», а в сумі 1000 грн. - винною особою, тобто ОСОБА_2, на підставі ст. 1167  Цивільного кодексу України.

     Доводи представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4  про відсутність між сторонами спору і наявність  передбачених пунктом 1 частини 1 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України  підстав для закриття провадження у справі спростовуються відповіддю ЗАТ СК «ВУСО» на звернення ОСОБА_6 за страховим відшкодуванням, з якої вбачається, що  страховик не погодився з розміром шкоди, встановленим висновком експерта,  обраного потерпілим відповідно до вимог пункту 34.2 ст. 34 Закону 1961-ІV  (а.с. 82).

     Звернення до МТСБУ відповідно до вимог пункту 36.6 ст. 36 Закону 1961-ІV у разі незадоволення  рішенням страховика  щодо виплати страхового відшкодування  є правом, а не обов’язком потерпілого. Разом з тим  право на звернення потерпілого за захистом безпосередньо до суду гарантоване ст. 55 Конституції України і ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України.

      Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду, відповідно до вимог пунктів 2-4 частини 1 ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

     Відповідно до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України на користь позивача підлягає стягненню на відшкодування судових витрат  із ЗАТ СК «ВУСО» 65 грн. 15 коп., а з ОСОБА_2 - 24 грн. 35 коп.

     Крім того, із ЗАТ СК «ВУСО» підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 69 грн.

     На підставі викладеного, керуючись ст. ст.  303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 Цивільного  процесуального кодексу України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

     Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_4 задовольнити частково.

     Рішення  Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим  від 4 листопада 2009 року скасувати і ухвалити у справі нове рішення.

     Позов  ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства страхова компанія «ВУСО» і ОСОБА_2  задовольнити частково.

     Стягнути із закритого акціонерного товариства страхова компанія «ВУСО»  на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування матеріальної шкоди в сумі 11490 грн. 43 коп., страхове відшкодування моральної шкоди в сумі 500 грн.  

     Зобов’язати ОСОБА_1 передати закритому акціонерному товариству страхова компанія «ВУСО»  пошкоджений після ДТП автомобіль «ВАЗ-21013» реєстраційний НОМЕР_1, двигун НОМЕР_3, кузов НОМЕР_4.

     Стягнути з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1   на відшкодування матеріальної шкоди 510 грн.,  на відшкодування моральної шкоди 1000 грн.

     В іншій частині позову відмовити.

     Стягнути із закритого акціонерного товариства страхова компанія «ВУСО» на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат   65 грн. 15 коп., а також на користь держави судовий збір в сумі 69 грн.

     Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1  на відшкодування судових витрат 24 грн. 35коп.

     Рішення  апеляційного суду набирає законної сили з моменту його  проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.    

     Судді:         Руснак А.П.                   Адаменко О.Г.                     Підлісна І.А.