Справа № 22-Ц–5457/2009                    Головуючий у 1 інстанції  Ступак О.В.

                                                Доповідач у 2 інстанції Дьоміна О.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого: судді Дьоміної О.О.,

суддів: Малорода О.І., Березовенко Р.В.,

при секретарі: Мацевичі О.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м Києва від 31 серпня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду м. Києва про відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, осіб, пояснення позивача, перевіривши  матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

встановила:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Апеляційного суду м. Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що ухвалою Судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду УРСР від 29 червня 1989 року було скасовано ухвалу Київського міського суду від 25 лютого 1976 року про направлення його на примусове лікування в психіатричну лікарню системи МВД СРСР.

Позивач вважав, що Київський міський суд поклав в основу  ухвали від 25 лютого 1976 року висновок судово-психіатричної експертизи, який на думку позивача є неграмотним та некомпетентним, тому просив визнати  його неправомірним  та стягнути моральну шкоду.

Рішенням Деснянського районного суду м Києва від 31 серпня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Апеляційного суду м. Києва - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м Києва від 31 серпня 2009 року, ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи в  порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної  скарги з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Київського міського суду від 25 лютого 1976 року, ОСОБА_2 було направлено на примусове лікування в психіатричну лікарню системи МВД СРСР.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 14 червня 1978 року, залишеною без змін ухвалою Судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду УРСР від 27 липня 1978 року, відмовлено в задоволенні клопотання адміністрації установи ЯЕ 308/РБ м. Дніпропетровська про переведення ОСОБА_2 на примусове лікування в психіатричну лікарню загального типу.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 24 квітня 1979 року відмовлено в задоволенні клопотання адміністрації установи ЯЕ 308/РБ м. Дніпропетровська про переведення ОСОБА_2 на примусове лікування в психіатричну лікарню загального типу.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 24 грудня 1979 року відмовлено в задоволенні клопотання начальника Міжобласної психіатричної лікарні спеціального типу про переведення ОСОБА_2 на примусове лікування в психіатричну лікарню загального типу.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 12 грудня 1980 року задоволено клопотання начальника Міжобласної психіатричної лікарні спеціального типу та переведено ОСОБА_2 на примусове лікування в психіатричну лікарню загального типу.

Ухвалою Судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду УРСР від 29 червня 1989 року скасовано ухвалу Київського міського суду від 25 лютого 1976 року про направлення ОСОБА_2 на примусове лікування в психіатричну лікарню системи МВД СРСР.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Київського міського суду від 24 квітня 1991 року частково задоволено заяву ОСОБА_2 про відшкодування шкоди та відшкодовано останньому з республіканського бюджету шкоду в розмірі 781 карб 29 коп.

Суд відмовляючи у позові послався на те, що у відповідності до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд вважав, що згідно норм закону, як Кримінально-процесуального Кодексу так і Цивільного процесуального Кодексу висновок експерта не є обов'язковим для суду і оцінюється судом на рівні зі всіма іншим доказами, тому вважав що висновки судових експертиз не можуть бути предметом оскарження в судовому порядку.

Суд також зазначив, що на час винесення 25 лютого 1976 року Київським міським судом ухвали, законодавство Української РСР не містило поняття та не передбачало відшкодування моральної шкоди.

Норма про відшкодування моральної шкоди була введена законодавство Української РСР згідно Закону від 06.05.1993 року, тому вказана правова норма не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до її прийняття.      

Положення про порядок відшкодування шкоди, спричиненої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокурату та суду, затверджене Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1981 року, яке підлягає застосуванню для вирішення спірних правовідносин, також не передбачало відшкодування моральної шкоди у таких випадках, тому суд вважав що вимоги позову є необґрунтованими та недоведеними, а отже не підлягають задоволенню.

   Судова колегія погоджується з такими висновками суду, оскільки вони зроблені   з врахуванням обставин справи, на підставі досліджених у судовому засіданні доказів та вимог закону.

   Доводи апеляційної скарги про те, що суд не повністю з»ясував обставини справи та не дав належної оцінки доказам спростовуються висновками суду.

  Крім цього, законодавством не передбачено оскарження у цивільному провадженні доказів по кримінальній справі, якими є висновки експертиз,  

     За таких обставин, рішення суд першої інстанції постановив з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі всебічно з'ясованих обставин справи, тому апеляційна  скарга підлягає відхиленню, так як її доводи не спростовують висновки суду першої інстанції та не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.

 Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду без зміни.

       Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 та 319 ЦПК України, колегія суддів

 ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м Києва від 31 серпня 2009 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий:

Судді: