Справа № 22ц-20221/2010 Головуючий в 1-й інстанції
Категорія – 26 (І) Шум Л.І.
Доповідач – Михайлів Л.В.
У Х В А Л А
Іменем України
26 січня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Митрофанової Л.В.
суддів: Михайлів Л.В., Соколан Н.О.
при секретарі: Іванюк О.В.
за участю: позивача - ОСОБА_2 та його представника – ОСОБА_3,
представника відповідача Відкритого акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» - Лазаревої Юлії Анатоліївни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 12 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» про відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» (далі – ВАТ «КЦРЗ») про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 12.11.1970 року при виконанні трудових обов’язків токаря механічного цеху № 2 ВАТ «КЦРЗ», з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого його було травмовано, про що складено акт форми Н-1.
Висновком МСЕК від 14.09.2006 року йому первинно встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 15%.
Вважає, що у зв'язку із травмуванням йому спричинено моральну шкоду, розмір якої він визначив у 40000 грн. та просив суд стягнути цю суму з відповідача на свою користь.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 12 листопада 2009 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ВАТ «КЦРЗ» на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 5000 грн., а також - на користь держави судові витрати.
В апеляційній скарзі ВАТ «КЦРЗ» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, судом помилково до спірних правовідносин застосовано норми ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України й не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, оскільки причиною нещасного випадку, який стався з ОСОБА_2, стало порушення ним самим правил техніки безпеки при виконанні стропильних робіт.
В матеріалах справи відсутні докази підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди, в тому числі, немає висновку відповідних медичних органів щодо наявності моральних страждань у нього. Не обґрунтований розмір моральної шкоди.
Крім того, судом не враховано, що позивачем пропущено строк позовної давності, який становить три місяці, для звернення до суду.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ВАТ «КЦРЗ» не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що із ОСОБА_2 12 листопада 1970 року при виконанні ним трудових обов’язків токаря механічного цеху № 2 ВАТ «КЦРЗ», стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав виробничу травму чотирьох пальців лівої руки.
Зазначений нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом, про що складено акт № 58, затверджений головний інженером організації 13.11.1970 року.
Висновком МСЕК від 14.09.2006 року позивачеві первинно встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 15%. Висновком МСЕК від 03.10.2007 року відсоток втрати профпрацездатності у розмірі 15%, починаючи з 01.09.2007 року, встановлено йому безстроково.
На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відшкодування позивачу у зв’язку з отриманою ним на виробництві травмою моральної шкоди відповідачем.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Отже, з аналізу зазначених норм закону витікає, що до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв’язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Вказане свідчить про те, що закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов’язку власника відшкодувати моральну шкоду.
З акту № 58 про нещасний випадок на виробництві від 13.11.1970 року, вбачається, що причиною нещасного випадку, який стався з ОСОБА_2, стало порушення ним правил техніки безпеки при виконанні стропильних робіт (а.с. 11). Вказаним актом не передбачено вини власника підприємства у травмуванні позивача.
Однак, факт заподіяння моральної шкоди позивачеві у зв’язку з нещасним випадком на виробництві встановлений в судовому засіданні. Так, позивачу протипоказана важка фізична праця та робота в умовах впливу інших шкідливих факторів виробничого середовища, він час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курс лікування, переносить фізичні страждання, в нього виник остеохондроз міжфалангових суглобів 2-3 ст., помірне (часткове) порушення функцій лівої кисті, передумов для поліпшення здоров'я немає, він позбавлений нормальних життєвих зв’язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.
Отже, колегія суддів вважає, що на підставі встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, а тому спростовуються доводи відповідача про відсутність підстав, передбачених ст. 237-1 КЗпП України, для відшкодування підприємством моральної шкоди позивачу, оскільки відсутність вини підприємства у травмуванні позивача, може враховуватися тільки при визначенні розміру моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Необґрунтованими вважає колегія суддів й посилання відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, оскільки відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов’язаної з ушкодженням здоров’я, випливають з порушення особистих немайнових прав, а тому відповідно до п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України, не мають строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
У зв’язку з вищевикладеним, доводи відповідача щодо необґрунтованості розміру моральної шкоди, визначеної судом, безпідставні.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи і висновками суду і не можуть бути підставою для скасування рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Криворізький центральний рудоремонтний завод» відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 12 листопада 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: