_____________________________________________________________________________
Справа№1512/2-1835/11
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.03.2012 року, Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді Непорада Н.П.
секретаря - Яіцької А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації за частку у спільній частковій власності,
ВСТАНОВИВ:
В 06.10.2010 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про виділ в натурі Ѕ частки квартири, зобов'язання не чинити перешкод в користуванні власністю.
В ході судового розгляду справи ОСОБА_1 змінив предмет позову в порядку ст. 31 ЦПК України, та просить суд стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію в розмірі 181 961,00 грн. за частку у спільній власності –квартири АДРЕСА_1.
В якості обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18.11.2008 року було задоволено його позов до відповідача про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності. За ОСОБА_1 було визнано право власності на Ѕ частику АДРЕСА_2. Рішення суду набрало законної сили.
Позивач посилається на те, що відповідач перешкоджає йому у користуванні належною йому часткою квартири.
ОСОБА_1 зазначає, що спірна квартира складається з трьох житлових кімнат, площею відповідно 10,8 кв.м., 11,0 кв.м. та 16,5 кв.м., кухні площею 6,9 кв.м., ванної кімнати площею 2,8 кв.м., туалету площею 1,4 кв.м., та вбудованих шаф розміром 0,4 кв.м., 0,8 кв.м. та 0,4 кв.м. Житлова площа квартири становить 38,3 кв.м., загальна площа становить 57,8 кв.м.
В своїй заяві від 30.08.2011 року про зміну підстави позову, позивач посилається на те, що згідно висновків будівельно-технічної експертизи від 23.02.2011 року поділити вищезазначену квартиру у відповідності до часток співвласників не має можливості, також експерт дійшов висновку про неможливість визначення порядку користування співвласниками цим майном, та на підставі цього позивач фактично позбавлений можливості володіння, користування та розпорядження своєю власністю.
Позивач просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь грошової компенсації в розмірі 181 961,00 грн. за частку у спільній власності –АДРЕСА_2.
В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала, заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що дійсно їй та ОСОБА_1 належить по Ѕ частки спірної квартири за рішенням суду. В даній квартирі проживає та зареєстровані вона та її донька ОСОБА_3, яка є повнолітньою, та ОСОБА_1
Вона та їх спільна донька ОСОБА_3 за усною домовленістю з ОСОБА_1 проживають у житловій кімнаті площею 16,5 кв.м. Друга житлова кімната, площею 11,2 кв.м. належить ОСОБА_1, та ні вона, ні донька ОСОБА_3 жодного разу не перешкоджали ОСОБА_1 користуватись належною йому кімнатою, їх речей в цій кімнаті немає, кімната відкрита та у ОСОБА_1 є ключі від квартири.
ОСОБА_2 пояснила що наданий суду ОСОБА_1 технічний паспорт, в якому зазначено, що квартира складається з трьох житлових кімнат, не відповідає дійсності, так як спірна квартира складається з двох житлових кімнат, площею 11,2 кв.м. та 16,5 кв.м. В технічному паспорті, який було надано ОСОБА_1 не зазначено, що «житлова кімната площею 10,7 кв.м.»є самочинно збудованою верандою, площею 10,7 кв.м. З травня 2007 року ОСОБА_1 не несе обов'язків щодо своєчасного внесення квартирної плати та плати за комунальні послуги, всі ці розходи вона несе сама. ОСОБА_1 з травня 2007 року мешкає в належному йому на підставі права власності житловому будинку.
Також ОСОБА_2 вказала, що вона має невеликий дохід, який фактично має розмір мінімального прожиткового розміру, їй залишилось декілька місяців до пенсії, та у неї відсутні кошти, щодо сплати компенсації за належну ОСОБА_1 частку квартири, та категорично заперечує проти задоволення позову, так як вимушення її продати спірну квартиру фактично позбавлять її та їх донку права власності, яке гарантується Конституцією України.
Суд, вислухавши думку, пояснення та доводи сторін, ознайомившись та дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями Цивільного Кодексу України у редакції 2003р., що діють на момент розгляду справи та ухвалення рішення.
Судом встановлено, що згідно рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2008 року за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було визнано право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_3 за кожним.
Рішення суду набрало законної сили.
Згідно технічного паспорту від 29.01.2009 року, наданого суду ОСОБА_1, виданого КП «ОМБТІ і РОН»АДРЕСА_2 складається з трьох житлових кімнат, площею відповідно 10,8 кв.м., 11,0 кв.м. та 16,5 кв.м., кухні площею 6,9 кв.м., ванної кімнати площею 2,8 кв.м., туалету площею 1,4 кв.м., та вбудованих шаф розміром 0,4 кв.м., 0,8 кв.м. та 0,4 кв.м. Житлова площа квартири становить 38,3 кв.м., загальна площа становить 57,8 кв.м.
Відповідно ордеру на житлове приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу № 1036 в АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 701/2018 від 23.02.2011 року розділити квартиру АДРЕСА_4 в частках по Ѕ часки, а також з відступленням від частки з організацією окремих входів в складі житлових та підсобних приміщень технічно не виявляється можливим, так як згідно п. 2.1 СНиП 2.08.01-89 «Житлові будинки»квартири в житлових спорудах слідує проектувати виходячи із умов заселення однією сім'єю. Також не представляється можливим розділити квартиру з відступленням від ідеальних часток співвласників та вказана квартира не може бути предметом розподілу.
Сума грошової компенсації, яка причитається ОСОБА_1 за неділиму в натурі Ѕ частку АДРЕСА_2 складає 181 961,00 грн., що еквівалентно 22 917 доларів США.
Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості.
Відповідно до вимог ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності, є спільною частковою власністю.
Статтею 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.
Згідно ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Згідно вимог ст. 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (неподільна річ), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Відповідно до ст. 367 ЦК України, майно, що є спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
Тому, суд приходить до висновку, що у разі задоволення вимог ОСОБА_1 щодо сплати грошової компенсації на належну йому частку Ѕ частини спірної квартири порушить право власності ОСОБА_2, гарантоване їй Конституцією України, так як на думку суду, відповідач довела суду про існування домовленості між нею та ОСОБА_1 про порядок володіння та користування спірною квартирою, що є їх спільною частковою власністю, надала суду докази щодо її участі у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, та довела до суду щодо відсутності у неї матеріальної можливості сплатити позивачу грошову компенсацію за Ѕ частку спірної квартири, при цьому суд враховує той факт, ОСОБА_2 та їх спільна донька ніколи не перешкоджали ОСОБА_1 користуватись та розпоряджатись належною йому часткою квартири, замки від вхідної двері квартири не були змінені жодного разу, та суспільної необхідності щодо позбавлення ОСОБА_2 права власності на належну їй частку АДРЕСА_2 немає, а також те, що за твердженням ОСОБА_1 йому на підставі права власності належить житловий будинок, який знаходиться за межами м. Одеси, в якому він проживає зі своєю сім'єю з 2007 року, та той факт, що при примусовому продажі спірної квартири ОСОБА_2 майже не зможе разом з повнолітньою донькою придбати квартиру, яка б відповідала нормам та стандартам, встановленими державою для гідного проживання людини.
На підставі цього, суд вважає, що в задоволені позову ОСОБА_1 повинно бути відмовлено.
Керуючись ст. ст. 321, 356, 358, 360, 364, 367 ЦК України, ст.ст.10, 11, 57, 208, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації за частку у спільній частковій власності –відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області через Київський районний суд м. Одеси шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя : Непорада М. П.