Справа № 22ц-819 від 2010 року Головуючий в 1 інстанції Антонюк О.А.
Категорія 37 Доповідач Бараннік О.П.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2010 рік січень 25 дня Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - Бараннік О.П.,
суддів - Кіктенко Л.М., Пищиди М.М.,
при секретарі - Лещинській О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, треті особи комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання недійсним заповіту, визнання недійсним договору про визнання розміру часток та за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, треті особи комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради і перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності, -
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2008 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання недійсним заповіту та договору про визначення розміру часток, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їхня мати ОСОБА_7.
При оформлені в першій Дніпропетровській державній нотаріальній конторі заяв на вступ у спадщину після смерті своєї матері, позивачі з подивом дізналися про те, що ОСОБА_7 19.08.2002 року було складено заповіт у відповідності до якого домоволодіння АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 800 кв.м. були заповідані їхній сестрі ОСОБА_1 та племіннику ОСОБА_6.
Тоді ж, в нотаріальній конторі позивачам стало відомо що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2004 року за їхньою матір’ю ОСОБА_7, сестрою ОСОБА_1 та братом ОСОБА_5 було визнано право власності на неузаконені житлові будинки А-1 та Б-1 домоволодіння АДРЕСА_1, а 07 січня 2006 року, тобто через 6 місяців після смерті їхньої матері, приватним нотаріусом ОСОБА_8 був посвідчений договір про визнання розміру часток від імені померлої, що є грубим порушенням чинного законодавства і у зв’язку з чим вони вимушені були звернутись з даним позовом до суду, в якому просили визнати недійсним заповіт № 7-18Х63 від 19.08.2002 року та договір про визначення розміру часток від 27.01.2006 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_6, не погодившись з позовними вимогами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, звернулися до суду з зустрічною позовною заявою про визнання права власності на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_7 згідно її заповіту, посилаючись на те, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.12.2004 року за ОСОБА_7 було визнано право власності на житловий будинок А-1, загальною площею 84 кв.м., за ОСОБА_1 - на перший поверх житлового будинку Б-2, загальною площею 69,2 кв.м., за ОСОБА_5 – на другий поверх житлового будинку Б-2, загальною площею 89,7 кв.м., що розташовані на території домоволодіння АДРЕСА_1, яке вступило в законну силу і являється обов’язковим для виконання на всій території України.
Після смерті ОСОБА_7, яка до 13.06.2005 року мешкала по АДРЕСА_1 і доглядалась ОСОБА_1 та її сім’єю, відкрилась спадщина на житловий будинок А-1 та частину земельної ділянки. І, оскільки, відповідно до ст. 319 ЦК України та ст. 41 Конституції України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, вчиняє щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, за заповітом, складеним ОСОБА_7 19.08.2002 року на користь її доньки ОСОБА_1 та онука ОСОБА_6 відносно спірного домоволодіння АДРЕСА_1, після відкриття спадщини перейшло і право власності на вказане нерухоме майно, яке не визнається ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та на яке ОСОБА_1 і ОСОБА_6, у зв’язку з вказаними обставинами і просили визнати саме за ними право власності у судовому порядку.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2009 року заповіт від 19 серпня 2002 року, складений від імені ОСОБА_7 стосовно будинку АДРЕСА_1 на ОСОБА_1 і ОСОБА_6, визнаний недійсним. Цим же рішенням визнаний недійсним і договір про визначення розміру часток будинку АДРЕСА_1 від 27 січня 2006 року між ОСОБА_7, ОСОБА_1 та ОСОБА_6. В задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_6 про визнання права власності відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, а також на невідповідність висновків суду матеріалам справи, просила зазначене рішення суду скасувати, а справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а рішення суду – частковому скасуванню з послідуючою постановкою у скасованій частині нового рішення, виходячи з наступного.
Визнаючи складений від імені ОСОБА_7 заповіт від 19 серпня 2002 року стосовно домоволодіння АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_6 недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що на момент складання вказаного заповіту ні житловий будинок А-1, ні житловий будинок Б-2, ні інші будівлі домоволодіння АДРЕСА_1 не були прийняті в експлуатацію і на них не було встановлено право власності.
Але, з таким висновком суду погодитись не можливо, оскільки він зроблений в порушення норм матеріального права та без врахування дійсних обставин по справі, з якої вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.12.2004 року /а.с.9/ за ОСОБА_7 було визнано право власності на самовільно зведений житловий будинок А-1, загальною площею 84 кв.м.. Цим же рішенням за ОСОБА_1 визнано право власності на перший поверх самовільно зведеного житлового будинку Б-2, загальною площею 69,2 кв.м., а за ОСОБА_5 – на другий поверх того ж будинку Б-2, загальною площею 89,7 кв.м., які розташовані, як слідує з тексту зазначеного рішення, на території домоволодінні АДРЕСА_1.
І, оскільки наявність цього рішення відповідно до ч.1 ст. 14 ЦПК України свідчить про те, що воно обов’язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а встановлені ним факти відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України є преюдиціальними фактами, тобто їх преюдиціальність заснована на юридичному механізмі набрання судовим рішенням законної сили, відповідно до якого виникає заборона оспорювати в іншому процесі встановлені у цьому рішенні факти та відповідно до якого на день смерті ОСОБА_7 вона була власником житлового будинку А-1, загальною площею 84 кв.м., що розташований на території домоволодіння АДРЕСА_1 , рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2009 року в частині визнання недійсним, складеного від імені ОСОБА_7 заповіту від 19 серпня 2002 року стосовно будинку АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_6 та в частині відмови у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_6 про визнання права власності, не може залишатись в силі і підлягає скасуванню з послідуючою постановкою у скасованих частинах нового рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним та про визнання за ОСОБА_1 і ОСОБА_6 права власності на житловий будинок А-1, загальною площею 84 кв.м. із яких житлова площа – 51,9 кв.м. і який складається з чотирьох житлових кімнат, а саме кімнати 1-4 площею 17 кв.м., кімнати 1-5 площею 12,1 кв.м., кімнати 1-6 площею 11,8 кв.м. кімнати 1-7 площею 11 кв.м., а також кухні 1-1 площею 9,2 кв.м., коридору 1-2 площею 4,5 кв.м., прихожої 1-3 площею 13,3 кв.м., санвузлу 1-8 площею 5,1 кв.м., а також під домом А1, погріб п/д а1-1 підвалу, вбиральні Д, душу Е розташованого на території домоволодіння по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом, складеного ОСОБА_7 19.08.2002 року і посвідченого державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Котляр Н.Л. та зареєстрованого у реєстрі № 7-1863.
Що стосується рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2009 року в частині визнання недійсним договору про визначення розміру часток спірного домоволодіння від 27.01.2006 року, то на думку колегії суддів, зазначене рішення суду в указаній частині підлягає залишенню без змін, як ухвалене у відповідності до вимог п. 6 ч.1 ст. 248 ЦК України, згідно якого представництво ОСОБА_1 інтересів ОСОБА_7 на підставі довіреності від 15 листопада 2004 року під час укладання договору про визначення розміру часток 27 січня 2006 року, припинилось у зв’язку зі смертю ОСОБА_7 13.06.2005 року /а.с. 8, 34/.
Таким чином, приймаючи до уваги викладене, керуючись ст.ст. 209, 303 – 304, 307, п.п.3-4 ст.309, 313 – 314, 316 ЦПК України, колегія суддів –
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2009 року в частині визнання недійсним заповіту від 19 серпня 2002 року, складеного від імені ОСОБА_7 стосовно будинку АДРЕСА_1 на ОСОБА_1 і ОСОБА_6 та в частині відмови у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання права власності – скасувати.
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_6 право власності на житловий будинок А-1, загальною площею 84 кв.м. і житловою площею 51, 9 кв.м., який складається з чотирьох житлових кімнат, а саме : кімнати 1-4 площею 17 кв.м., кімнати 1-5 площею 12,1 кв.м., кімнати 1-6 площею 11,8 кв.м., кімнати 1-7 площею 11 кв.м., а також кухні 1-1 площею 9,2 кв.м., коридору 1-2 площею 4,5 кв.м., прихожої 1-3 площею 13,3 кв.м., санвузлу 1-8 площею 5,1 кв.м., а також під домом А1, погрібу, п/д а1-1 підвалу, вбиральні Д та душу Е, розташованого на території домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом, складеного ОСОБА_7 19.08.2002 року і посвідченого державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Котляр Н.Л. та зареєстрованого в реєстрі № 7 – 1863 в рівних частинах.
У задоволені позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, треті особи КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним – відмовити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2009 року в частині визнання договору від 27 січня 2006 року про визначення розміру часток будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_7, ОСОБА_1 і ОСОБА_6 недійсним – залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але на нього може бути принесена касаційна скарга протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Судді: