ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"13" червня 2006 р. | Справа № 6/558/05 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Бойко Л.І.,
суддів Величко Т.А., Жукової А.М.
при секретарі судового засідання Храмшиній І.Г.
за участю представників сторін
від позивача: не з’явився
від відповідача: не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Миколаїв
на постанову господарського суду Миколаївської області від 21.03.2006р.
у справі № 6/558/05
за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Миколаїв
до ТОВ „Рембуд –Південь”, м. Миколаїв
про стягнення 2995,83 грн.
встановив:
Постановою господарського суду Миколаївської області від 21.03.2006р., яка підписана 27.03.06р. (суддя Ткаченко О.В.), у позові відмовлено.
Миколаївське ОВ ФСЗІ, не погодившись із цією постановою, звернулось 3.04.06р. із заявою про апеляційне оскарження, а 21.04.06р. –із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду, позов задовольнити, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судом норм матеріального права, пояснюючи, що суд безпідставно послався на ст.250 ГК, оскільки відповідно до ст.2 Господарського кодексу України, відділення Фонду СЗІ не є учасником відносин у сфері господарювання, не наділено господарською компетенцією. Це підтверджується ст.4 Господарського Кодексу України, де визначено, що адміністративні відносини (сплата штрафних санкцій є адміністративними відносинами) не є предметом регулювання цим Кодексом. Крім того, статтею 240 Господарського Кодексу України передбачено, що адміністративно - господарський штраф –це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності, а згідно ст.3 цього Кодексу, господарська діяльність –це діяльність у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Працевлаштування інвалідів не є діяльністю у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Отже, врегулювання правових відносин щодо сплати штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів не може застосовуватися норма Господарського Кодексу. Разом з тим, суд, застосовуючи норми ст.250 ГК, припустився помилки у визначенні строку давності, оскільки строк давності на стягнення штрафних санкцій спливає 16.04.2006 р. Відповідач не надав доказів, що ним вживалися заходи щодо створення та працевлаштування інвалідів відповідно до вимог „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затв. постановою КМУ №314 від 3.05.95 р. тому зобов’язаний нести відповідальність, встановлену ст.20 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Представник відповідача відзиву на позовну заяву до суду не надав, у судове засідання не з’явився, про причини неявки не повідомив.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи (фактичні обставини справи) на предмет правильності їх юридичної оцінки господарським судом та заслухавши пояснення представника позивача, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню підлягає, виходячи з наступного.
Згідно звіту (Ф10-ПІ) про зайнятість та працевлаштування інвалідів на 2004 рік на ТОВ „Рембуд –Південь” середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу складала 24 особи із яких, відповідно до ст.19 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” норматив створення місць для працевлаштування інвалідів складав 1 місце. Фактично підприємством не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідно до ст.20 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, сплачують відповідному Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції в розмірі середньорічної заробітної плати штатного працівника на відповідному підприємстві. Згідно п.4 „Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів” затв. Постановою КМУ №1767 від 28.12.2001 року, підприємство зобов’язане було сплатити суму штрафних санкцій - 2995 грн. 83 коп., до 15.04.05 р.
В зв’язку з ухиленням відповідача від сплати визначених ним коштів, Миколаївське ОВ ФСЗІ 27.12.2005 р. звернулось з позовом про стягнення цієї заборгованості.
Відповідачем пояснень та доказів на спростування позовних вимог до господарського суду не надано.
Відмовляючи у позові, місцевий суд вмотивував рішення посиланням на ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (ст.19,20), п.3,5,14 „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, Указу Президента №746/99 від 28.06.1999р. „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”, Листи ДКУ з питань регуляторної політики та підприємництва №8112 від 18.11.04 р. №5432 від 6.07.2005 року та зазначив, що платники єдиного податку звільнені від сплати внесків до ФСЗІ, що є підставою для звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій, передбачених ст.20 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Також відмова у позові обґрунтована нормами ст.238, 239, 250 ГК. Адміністративно-господарські санкції застосовані позивачем після сплину шестимісячного строку з дня виявлення порушення, у зв’язку з чим втрачено право на звернення за стягненням цих штрафних санкцій.
Судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Відповідно до ст.8 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров’я України та органами місцевого самоврядування. Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів затв. постановою КМУ №1434 від 26.09.2002 року (п.1) передбачено, що ФСЗІ є урядовим органом, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому. За змістом ст.20 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” саме Фонду надано право на стягнення адміністративно-господарських санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Судом помилково визнано відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій на підставі Указу Президента №746/99 від 28.06.1999 р. „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва”, оскільки пунктом 6 цього Указу визначено, що суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок не є платником податків і зборів ( за переліком) в тому числі внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів.
Статтею 2 Закону України „Про систему оподаткування” визначено поняття податку і збору (обов’язкового платежу). Штрафні санкції за нестворення місць для працевлаштування інвалідів не підпадають під поняття обов’язкових платежів (внесків), а підлягають сплаті підприємствами незалежно від форми власності і господарювання при наявності вини. Відповідач не заперечує проти порушення ним вимог ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Відповідно до ч.1 ст.218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 цієї статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Застосування адміністративно-господарських санкцій врегульовано ст.238 ГК, а строки їх застосування визначено ст.250 ГК, а саме, адміністративно –господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом 6-ти місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків передбачених законом.
З урахуванням зазначеного, постанова господарського суду в даній справі не відповідає фактичним обставинам та чинному законодавству, а мотиви позивача, з яких подано апеляційну скаргу, являються підставою для скасування постанови суду, оскільки підтверджуються вищевикладеним.
Керуючись ст.ст. 198, 202, 205,207, 212, 254 КАС України,
колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Постанову господарського суду Миколаївської області від 21.03.2006р. у справі № 6/558/05 –скасувати, позов задовольнити.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Л.І. Бойко
Судді : Т.А.Величко
А.М. Жукова