ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2010 р. Справа № 2-а-5325/09/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни,
при секретарі судового засідання: Подолян Наталії Вікторівні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1
відповідача : Пилипіва Сергія Орестовича, діє на підставі довіреності № 3/7-10 від 30.12.2009 року (а.с.15)
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України
про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління внутрішніх військ МВС України про визнання протиправним і скасування рішення та зобов’язання вчинити дії щодо визнання позивача учасником бойових дій та видання посвідчення встановленого зразка.
Позовні вимоги обґрунтовано наявністю умов для надання позивачу статусу учасника бойових дій, оскільки у періоди: з 22 березня 1988 року по 31 березня 1988 року (м. Єреван, Вірменська РСР), останній, під час проходження навчання у Вищому політичному училищі ім. 60-річчя ВЛКСМ МВС СРСР, за рішенням уряду СРСР, залучався до виконання спеціальних завдань в умовах надзвичайного стану та при вирішенні збройних конфліктів по нормалізації обстановки, відновлення законності та охорони громадського стану, що підтверджується архівною довідкою з Центрального архіву внутрішніх військ МВС Російської федерації № 4/А/В-934 від 12.03.2009 року. Крім того, те, що в республіках Закавказзя та Середньої Азії з 1988 р. по 1991 р. виникали непоодинокі конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками є загальновідомим фактом.
Так, 16 листопада 2009 року позивач звернувся з рапортом до Головного управління внутрішніх військ МВС України про визнання його учасником бойових дій. Однак, рішенням комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій Головного управління ВВ МВС України № 6 від 19.11.2009 року з посиланням на Постанову КМУ від 08 лютого 1994 року № 63, відмовлено у визнанні позивача учасником бойових дій, в зв’язку з відсутністю в Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 8.02.1994 р. території держави та період, які зазначені в документах військовослужбовця.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив, з тих підстав, що в переліку держав, в яких велися бойові дії, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63 не міститься територія держави та період, які зазначені в документах ОСОБА_1, а інших документів, які підтверджують участь в бойових діях, позивачем не надано, тому підстав для визначення його учасником бойових дій немає.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині:
- визнання протиправним і скасування рішення Комісії Головного управління внутрішніх військ МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій, оформлене протоколом № 6 від 19.11.2009 року в частині відмови у визнанні учасником бойових дій ОСОБА_1.
ОСОБА_1 в листопаді 2009 року звернувся до Головного управління внутрішніх військ МВС України з рапортом про визнання його учасником бойових дій. До рапорту було додано архівну довідку № 4/А/В-934 від 12.03.2009 року (а.с.6), в якій, зокрема, зазначено про те, що ОСОБА_1 під час проходження навчання у Вищому політичному училищі ім. 60-річчя ВЛКСМ МВС СРСР з 22.03.1988 р. по 31.03.1998 р. направлявся у службові відрядження для виконання завдань по охороні громадського порядку в республіках Закавказзя та Середньої Азії колишнього СРСР (м. Єреван, Вірменська РСР).
19 листопада 2009 року відбулось засідання комісії ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, рішенням якої, оформленим протоколом № 6 від 19.11.2009 року, відмовлено підполковнику ОСОБА_1 у визначенні учасником бойових дій, оскільки території держави та періодів зазначених військовослужбовцем, в Переліку, затвердженому Постановою КМУ від 08.02.1999 року № 63 - немає, а інших доказів, які б підтверджували факт участі в бойових діях позивачем не надано.
Не погодившись з прийнятим рішенням позивач звернувся до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог суд виходить з наступного.
Пунктом 2 частини першої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що учасниками бойових дій визнаються: учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби Безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії. Перелік держав, зазначених в цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 1 Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 року № 16 (далі –Положення), Комісія з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій (далі - Комісія) створюється у міністерстві та відомстві для розгляду заяв громадян, які працювали на підприємствах, в установах та організаціях відповідних міністерств і відомств і були направлені ними на роботу за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР в держави, де в цей період велися бойові дії.
В пункті 3 Положення зазначено, що Комісія зобов'язана: приймати до розгляду заяви громадян про визнання їх учасниками бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; реєструвати заяви у спеціальній книзі обліку; інформувати заявника про прийняття заяви до розгляду і дату засідання Комісії. Якщо виникає потреба у додаткових документах, що підтверджують статус заявника, Комісія робить запит до відповідних архівних установ, про що повідомляє заявника; розглядати заяви громадян, що надійшли до Комісії, у тримісячний термін; видавати довідки за зразком згідно з додатком.
Звертаючись з рапортом, позивачем на підтвердження факту відрядження для виконання завдань по охороні громадського порядку в умовах надзвичайного стану, контролю за дотриманням населенням умов введеного комендантського часу, припинення збройних сутичок між населенням в республіках Закавказзя та Середньої Азії, а саме, місті Єреван (Вірменська РСР), комісії було надано: Архівну довідку Центрального архіву внутрішніх військ МВС Російської федерації № 4/А/В-934 від 12.03.2009 року (а.с.6), в якій, зокрема, зазначено про те, що наказом начальника Вищого політичного училища ім. 60-річчя ВЛКСМ МВС СРСР від 23.03.1988 року № 76с/ч оголошено перелік курсантів 3 батальйону, відбувших у службове відрядження для виконання спеціальних завдань в м. Єреван (Вірменська РСР) с 22.03.1988 року. В зазначеному списку числиться курсант ОСОБА_1 А наказом начальника Вищого політичного училища ім. 60-річчя ВЛКСМ МВС СРСР від 31.03.1988 року № 84с/ч оголошено перелік курсантів, прибувших із службового відрядження з 31.03.1988 року. В зазначеному списку числиться курсант ОСОБА_1
Як вбачається з оскаржуваного рішення, основною підставою для відмови позивачу у визначенні його учасником бойових дій слугувала відсутність в Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 “Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі -Перелік) території держави та періодів зазначених в документах військовослужбовця ( а саме: з 22 березня 1988 року по 30 березня 1988 року ( м. Єреван Вірменська РСР)).
Слід зауважити, що зазначений Перелік не є вичерпним. В ньому також міститься вказівка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року. Водночас, в примітці №6 до позиції “інші країни після грудня 1979 року" зазначено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
Однак, на відміну від інших приміток №№ 1-5, 7 до цього пункту, в яких безпосередньо зазначено, що вони поширюються на обмежене коло осіб, примітка № 6 до позиції “інші країни після грудня 1979 року” лише зазначає про надання пільг саме військовим фахівцям, які направлялись Генеральним штабом ЗС колишнього Союзу РСР. При цьому, зазначена примітка № 6 ніяким чином не обмежує коло осіб на яких розповсюджується позиція “інші країни після грудня 1979 року”. Крім того, як зазначалось, ОСОБА_1 не перебував на службі у ЗС СРСР, а ВВ МВС СРСР не входили до складу Збройних Сил.
Викладене, при прийнятті рішення, не взято Комісією до уваги.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень. Частина 3 вказаної норми встановлює, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (цей критерій ґрунтується на ст. 19 Конституції України, яка передбачає обов'язок органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виходячи із цих положень закону, суб'єкти владних повноважень повинні бути утворені відповідно до чинного законодавства і діяти на виконання закону, приймати рішення, вчиняти дії у межах своїх повноважень, а також і таких, які не передбачені законом, але безпосередньо випливають із положень закону і є необхідними для реалізації своїх функцій з дотриманням встановленої законом процедури прийняття рішення);
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (рішення, дія суб'єкта владних повноважень повинні бути спрямовані на досягнення належної мети. Якщо рішення прийнято в межах повноважень, але для досягнення результа тів, які не відповідають повноваженням суб'єкта владних повноважень, таке рішення повинно бути визнано протиправним);
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (суб'єкт владних повнова жень при прийнятті рішення чи вчиненні дій враховує ті обставини, на які вказує закон, а також враховує ті обставини, що мають значення у конкретній ситуації, уникаючи прийняття невмотивованих рішень, дій);
4) безсторонньо (неупереджено) (приймаючи рішення, вчиняючи дії, суб'єкт владних повноважень повинен робити це як незаінтересована сторона, поводитися неупереджено, діяти, виходячи із завдань, визна чених законом);
5) добросовісно (при реалізації владних повноважень суб'єкт владних повноважень повинен діяти добросовісно для досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, без корисливих прагнень досягти ви год чи переваг в результаті прийняття рішень та вчинення дій);
6) розсудливо (дія суб'єкта владних повноважень розсудлива тоді, ко ли вона відповідає здоровому глузду та обов'язкам, покладеним на ньо го законом, а також загальноприйнятим моральним стандартам);
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації (відповідно до цього критерію суб'єкт влад них повноважень при прийнятті рішень, дій повинен забезпечити рівне ставлення до осіб під час прийняття рішення або вчинення дії за одна кових обставин)
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (дотримання цьо го критерію суб'єктами владних повноважень особливо важливо при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, сво боди та інтереси особи, маючи на меті досягнення балансу між публіч ним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення (суб'єкт владних повноважень, приймаючи рішення або дії, які вплива ють на права, свободи та інтереси особи, здійснює ці повноваження глас но із забезпеченням доступу до інформації особі, стосовно якої прийня то рішення чи здійснено дії про надання адміністративних послуг);
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (цей критерій вима гає від суб'єктів владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій дотримуватися визначених у нормативно-правових актах часових рамок, а також приймати рішення або вчиняти дії в межах строків без невиправданого зволікання)
Оцінюючи рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повнова жень, їхніх посадових і службових осіб через призму вищезазначених критеріїв, суд, в разі виявлення порушень хоча б одного із цих крите ріїв і за умови порушення прав, свобод та інтересів позивача, має всі підстави для задоволення адміністративного позову.
Суд при вирішенні даної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави ( частини 1 статті 8 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Беручи до уваги вищенаведені обставини та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що рішення комісії ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, оформлене протоколом № 6 від 19.11.2009 року в частині відмови у визначенні учасником бойових дій ОСОБА_1 прийнято необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, в зв’язку з чим, підлягає скасуванню в цій частині.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для визнання протиправним та скасування всього оскаржуваного рішення, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, останнє стосується не тільки позивача, а й інших осіб.
Здійснення правосуддя в адміністративних судах України базується на принципах адміністративного судочинства. Одним з них є принцип диспозитивності.
Відповідно до частини 2 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
При розгляді даної адміністративної справи суд прийшов до висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог, виходячи з того, що запропонований позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів при розгляді питання про визнання його учасником бойових дій.
Як наслідок, суд, з метою повного захисту прав позивача, вважає необхідним зобов'язати Головне управління внутрішніх військ МВС України вчинити дії щодо перегляду питання про визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій та видачі посвідчення встановленого зразка, враховуючи також і те, що саме до компетенції останнього, відповідно до норм Положення, входить створення відповідних комісій з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій.
Згідно положень статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України відповідно до задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати рішення Комісії Головного управління внутрішніх військ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, оформлене протоколом № 6 від 19.11.2009 р. в частині відмови у визнані учасником бойових дій ОСОБА_1.
Вийти за межі позовних вимог.
Зобов"язати Головне управління внутрішніх військ МВС України вчинити дії щодо перегляду питання про визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій та видачі посвідчення встановленого зразка.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) 1,70 грн. судового збору.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 18.01.10
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна