Справа № 22ц – 818                                           Головуючий  в 1 інстанції  Марченко Л.Н.

Категорія  46                                                                                     Доповідач Висоцька В.С.

                                                       У Х В А Л А  

                            ІМЕНЕМ                 УКРАЇНИ

21 січня   2010 року                                                                                          м. Донецьк      

                                Апеляційний            суд           Донецької           області  

   в            складі

                               Головуючого  ВИСОЦЬКОЇ В.С.

                               Суддів              ОСИПЧУК О.В., БІЛЯЄВОЇ О.М.

                                При секретарі СУЛІМА Є.Ю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за  позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини  за  апеляційною скаргою  ОСОБА_1    на рішення  Краматорського  міського суду  Донецької області  від 26 жовтня 2009 року

                                                  В С Т А Н О В И В

                                Рішенням   Краматорського  міського суду  Донецької області  від 26 жовтня 2009 року в   задоволенні позовних  вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3, народження ІНФОРМАЦІЯ_1,  разом з батьком ОСОБА_1 відмовлено.

                                В апеляційній скарзі ОСОБА_1  просить рішення скасувати, постановити нове про задоволення його позовних вимог, посилаючись  на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушені норми матеріального права.  

                            Позивач зазначив, що суд першої інстанції   не врахував, що  рішення Краматорського міського суду від 8 жовтня 2008 року, яким визначене місце проживання дитини разом з матір’ю виконати без шкоди здоров’ю дитини неможливо. З 21 червня 2008 року син проживає з ним за адресою АДРЕСА_1, де він створив  для дитини всі належні умови для життя та розвитку. Він працює, забезпечує дитину матеріально, приділяє увагу його вихованню. Навпаки, за час проживання з ним дитини, відповідачка бачилася з дитиною всього декілька разів, матеріальної допомоги на його отримання не надавала, офіційно не працевлаштована, не має самостійного заробітку, незаконно отримувала допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років. Суд безпідставно погодився з висновком опіки та піклування.    

                            В судове  засідання сторони, представник органу опіки та піклування не з’явилися. З заяв сторін вбачається, що про час та місце розгляду справи вони повідомлені належним чином.

                            Позивач ОСОБА_1 просив відкласти розгляд справи у зв’язку з розглядом 21 січня 2010 року о 14 годині  поданих ним заяв до органу опіки та піклування. Відповідач  ОСОБА_2 просила відкласти розгляд справи у зв’язку з захворюванням. Документів на підтвердження поважності причин неявки до судового засідання  сторони не надали.

                          Орган  опіки та піклування просив розглядати справу без участі їх представника.

                           Відповідно до ст. 305 ч.2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Повідомлені сторонами причини неявки  апеляційним судом визнані неповажними, тому апеляційний суд розглядає справу у відсутності сторін.

            Апеляційний суд вважає, що скарга    підлягає  відхиленню, рішення суду  - залишенню  без змін з наступних підстав.

                  Відповідно  до ст. 308 ч.1 ЦПК України  апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції   ухвалив   рішення  з  рішення  з додержанням норм матеріального і процесуального права.  

                Судом  першої інстанції встановлено, що  сторони з  7 жовтня 2006 року  перебували в шлюбі, який було розірвано, про що  6 серпня 2008 року зроблено відповідний запис у відділі РАЦС. Від шлюбу сторони  мають сина ОСОБА_3, народження ІНФОРМАЦІЯ_1.

                    Після припинення шлюбних відносин між сторонами дитина залишилася на вихованні матері. 21 червня 2008 року ОСОБА_1 самовільно, без згоди матері дитини, забрав сина жити до себе та став чинити перешкоди ОСОБА_2 у вихованні дитини. Рішенням Краматорського міського суду від 8  жовтня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені та визначено місце  проживання дитини разом з нею. Рішенням Краматорського міського суду від 24 лютого 2009 року вирішено примусово відібрати малолітнього ОСОБА_3, народження ІНФОРМАЦІЯ_1, у батька ОСОБА_1 та повернути його матері ОСОБА_2 Зазначене рішення ОСОБА_1 не виконує та чинить перешкоди в його  примусовому виконанні.

                   Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції  виходив з того, що є рішення суду про визначення місця проживання дитини, яке набрало чинності.  Суд врахував ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, неодноразові намагання ОСОБА_2 у законний спосіб повернути до себе дитину, протиправну поведінку ОСОБА_1, який своїми діями не виконує судове  рішення, порушує права відповідачки, завдає психологічного впливу на дитину, свідомо позбавляючи її материнської турботи та любові, формує негативне ставлення до матері. Суд врахував малолітній вік дитини, стан її здоров’я, характеризуючи дані про сторони, відсутність виключних обставин про аморальність поведінки з боку матері, яка може зашкодити розвиткові дитини, врахував висновок органу опіки та піклування.

                   Такий висновок  є правильним, враховуючи наступне.

                    Відповідно до ч.1,2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким з них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

                   Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

                   Орган опіки та піклування або суд  не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного заробітку, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

             Доводи апеляційної скарги  висновків суду не спростовують.  Суд прийшов до правильного правового висновку, що рішеннями суду, які набрали чинності, визначено місце проживання малолітньої дитини з матір’ю, будь - які нові обставини  для  передачі дитини позивачу  на виховання не виникли.  

            Відповідно до ст.10 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, підлягають обов’язкову виконанню. Судом вірно встановлено, що рішення не виконуються саме позивачем ОСОБА_1

            Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач навмисно  не виконує своїх обов’язків з виховання дитини та не має для цього  можливості  спростовуються наявними у справі доказами :  рішеннями суду (а.с.39,40); актами державного виконавця (а.с.42-45); актом обстеження житлово-побутових умов (а.с.54).

             Доводи апеляційної скарги відносно того, що не можна було приймати до уваги  висновок органу опіки та піклування неспроможні.  

             Відповідно до вимог  ст. 19 СК України  орган опіки та піклування подав суду висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків та інших документів, наданих сторонами.  

             Суд вірно погодився з висновком, оскільки він є обґрунтованим, відповідає інтересам дитини.

             Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.

            З урахуванням доказів, яким суд дав оцінку, відповідач  забезпечить нормальний всебічний розвиток  та виховання дитини. Суд відповідно до вимог закону узяв до уваги  вік дитини та з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип не встановив будь-яких виключних обставин, які б викликали необхідність розлучення малолітньої дитини з її матір’ю.  

           За таких обставин апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення, як таке, що відповідає вимогам матеріального та процесуального закону залишенню без змін.

             Керуючись  ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314,315   ЦПК України, апеляційний суд

                                                                   У Х В А Л И В    

              Апеляційну скаргу ОСОБА_1      відхилити.

              Рішення  Краматорського  міського суду   Донецької області   від 26 жовтня 2009 року залишити без змін.  

                Ухвала  набирає законної сили з моменту її  проголошення та  може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом  двох  місяців  після набрання законної сили   ухвалою  апеляційного суду.

                Головуючий                                                                                      В.С.ВИСОЦЬКА    

              Судді                                                                                                   О.М.БІЛЯЄВА

                                                                                                                           О.В.ОСИПЧУК