КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

                                                                       Справа № 2-535/11 р.

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

24.05.2011 року                                                                м.Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі судді -         Циганок В.Г.,

при секретарі судового засідання -        Варакута Є.Ю.,

за участю представника позивача -        ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” про визнання кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору №345/787-К787 від 21.12.2006р.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 21 грудня 2006 року між нею та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк”, правонаступником якого є ПАТ „Укрсоцбанк”, було укладено кредитний договір №345/787-К787, відповідно до якого банк надав їй кредит у сумі 33000,0 доларів США зі сплатою 12,5 % річних та порядком погашення суми заборгованості згідно з графіком, встановленим договором, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 20 грудня 2021 року. Забезпеченням виконання зобов’язання за кредитним договором є застава нерухомого майна- будинка № 2 по вул.Літній в м.Миколаєві. Вважає, що зазначений кредитний договір потрібно визнати недійсним, оскільки договір не відповідає вимогам закону, оскільки укладений в іноземній валюті, а не в національній валюті-гривні, для надання кредиту в іноземній валюті банк не мав індивідуальної ліцензії НБУ, що є порушенням ст.13 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання та валютного контролю”. Вважає, що на вищевказані кредитні правовідносини поширюються норми законодавства про захист прав споживачів, а тому ОСОБА_3 звільняється від сплати державного мита.

Позивач в судове засідання не з’явилася, була повідомлена належним чином.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив визнати недійсним кредитний договір № 345/787-К787 від 21.12.2006р., укладений між ОСОБА_3 та АКБ „Укрсоцбанк”, правонаступником якого є ПАТ „Укрсоцбанк”, з моменту його укладення; судові витрати покласти на відповідача.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, проте надав заяву про залишення позовної заяви без розгляду та передачею справи на розгляд третейського суду.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, прийшов до наступного.

Заява відповідача про залишення позовної заяви ОСОБА_3 без розгляду та направлення позову на розгляд третейським суддею повинна бути залишена без задоволення, оскільки п.6.2. Договору кредиту №645/787-К787 від 21.12.2006р. передбачено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. Проте даних, що сторони домовилися про передачу спору на розгляд Третейського суду, суду не надано, а тому на підставі ст. 11 ЦПК України суд розглядає зазначену цивільну справу за надійшовшим позовом.

Судом встановлено, що 21 грудня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку „Укрсоцбанк”, правонаступником якого є ПАТ „Укрсоцбанк”, та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №345/787-К787 від 21.12.2006р., відповідно до якого банк надав позивачці кредит у сумі 33000,0 доларів США зі сплатою 12,5 % річних та порядком погашення суми заборгованості згідно з графіком, встановленим договором, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 20 грудня 2021 року. Кредит надавався на придбання нерухомого майна- будинку №2 по вул.Літній в м.Миколаєві. Як спосіб забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між позивачем та банком було укладено іпотечний договір.

З умовами договору відповідачка була ознайомлена, договір був нею підписаний.

Позивач стверджує, що банк при укладені вказаного кредитного договору не мав права видавати кредит в іноземній валюті- доларах США, оскільки відповідно до ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, згідно зі ст.192 ЦК України законним платіжним засобом обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України-гривня. Іноземна валюта може використовуватися в України у випадках і в порядку, втсновлених законом. Проте відповідно до ч.З ст.533 ЦК України використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. А п.1 ч.2 ст.47 Закону України „Про банки та банківську діяльність” банк має право здійснювати операції та угоди з валютними цінностями. Отже, чиним законодавством передбачено право комерційних банків здійснювати валютні операці.

Частиною 1 статті 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з наданням кредитів в іноземній валюті (п.2 ст.5 Декрету Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Щодо вимог п.п.”в” п.4 ст.5 вказаного Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст.629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а ст. 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день внесення грошових сум, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом. При цьому коливаня офіційного курсу валюти може вдбуватися як в бік збільшення, так і у бік зменшення.

Статею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка звернулася із заявою до банку про видачу їй кредиту саме в іноземній валюті, погодилася з умовами кредитного договору, підписала його на підставі вільного волевиявлення, і ставлячи підпис, вважала його справедливим.

Тобто, при підписанні кредитного договору всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договору були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність його умов вимогам законодавства, на що позивач посилається у своїй позовній заяві.

Виходячи зі змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (стаття 625 ЦК України).

Отже, позивач зобов’язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства.

Поміж іншого, не можна погодитися із посиланнями позивача на те, що цільове призначення кредиту- на споживчі потреби, а саме придбання нерухомості, тому на вищезгадані кредитні правовідносини поширюється норма законодавства про захист прав споживачів, а сам позивач звільняється від сплати державного мита на підставі ст.22 Закону України „Про захист прав споживачів”, виходячи з наступного. Так, положення Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються до спорів, які виникли з кредитних правовідносин лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні ризики, процедури виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання договору цей закон не може застосовуватися, ці відносини регулюються нормами ЦК України та іншим спеціальним законодавством.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не підлягають задоволенню, оскільки кредитний договір укладений позивачкою на підставі вільного волевиявлення, у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому в задоволені позову слід відмовити. Згідно ст.88 ЦПК України з позивача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 8,50 грн.

Керуючись ст. ст. 10,11,209-213,214-215,218 ЦПК України суд,

                               ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк” про визнання кредитного договору № 345/787-К787 від 21.12.2006р. недійсним- відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 8,50 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, який ухвалив рішення за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. Позивачем рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Миколаївської області через Корабельний районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги до суду протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя В.Г.Циганок