НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ    

                            РІШЕННЯ

                                  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

            22 січня 2010 року    справа № 2-139/10     м. Нововолинськ  

        Нововолинський міський суд Волинської області в складі:

        головуючого                                          судді Свередюка А.В.,

        при секретарі                                                    Гнатюк К.В.,

        за участю позивача                                          ОСОБА_1,

        представника позивача                                    ОСОБА_2,

        представника відповідача                                ОСОБА_3,

    розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Нововолинську справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Волиньвугілля" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві, — суд,

встановив:

    24 листопада 2009 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ДП "Волиньвугілля" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві в сумі 70 тис. грн.

    Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що за професією ГРОВ 5 розряду він працював у відповідача ДП "Волиньвугілля". 06 березня 1999 року він був травмований кусками породи, що обрушились з покрівлі при виконанні наряду по розборі завалу. Він отримав травму у вигляді струсу головного мозку, перелому 6-7 ребер з права, забійної рани голови, осадження спини. 09 березня 1999 року комісією "Шахти №5 "Нововолинська" було складено акт за №19 про нещасний випадок. Згідно вказаного акту  комісія яка проводила розслідування нещасного випадку, не вбачає його вини, яка привела до нещасного випадку. Згідно заключення Нововолинської міжрайонної МСЕК від 03 квітня 1999 року він був визнаний інвалідом 2 групи від трудового каліцтва і йому встановлено 80 відсотків втрати працездатності. Згідно заключення Нововолинської міжрайонної МСЕК від 02 червня 2009 року йому встановлено 60 відсотків втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва та 3 група інвалідності. В результаті трудового каліцтва йому заподіяна моральна шкода, яка полягає в тому, що він в досить молодому віці втратив здоров'я, відчутно переживає стрес, біль, страждання, переживання. Його визнано інвалідом за станом здоров'я, він фактично позбавлений можливості працювати, унаслідок каліцтва змінився його особистий спосіб життя і його сім'ї, він постійно потребує лікування унаслідок травми голови, постійно звертається за медичною допомогою, оскільки без вказаної допомоги не може переносити фізичний біль. Враховуючи характер його моральних та фізичних страждань оцінює заподіяну відповідачем моральну шкоду в розмірі 70 тис. грн., яку просить стягнути з відповідача в свою користь та 700 грн. понесених ним витрат на правову допомогу.

    В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали заявлені позовні вимоги. Пояснили, що ОСОБА_1 отримав професійну травму, від якої зазнав фізичного болю та страждання, втратив 60 відсотків професійної працездатності та був визнаний інвалідом третьої групи, був звільнений з роботи за станом здоров’я і не може знайти іншу роботу по даний час. Отримана професійна травма періодично турбує його, у зв’язку з чим він змушений і на даний час звертатися за медичною допомогою та проходити лікування.

    Просять позов задоволити і стягнути з відповідача на користь позивача 70 тис. грн. моральної шкоди та 700 грн. понесених позивачем витрат на правову допомогу.

    Представник відповідача ОСОБА_3 позов визнав частково, посилаючись на те що підприємство не порушувало законних прав позивача, створювало безпечні і нешкідливі умови праці. ОСОБА_1 за власної волі працював у шкідливих умовах праці, за що отримував пільги, передбачені законодавством (пільгове пенсійне забезпечення, додаткова відпустка, доплата до тарифної ставки, молоко), а також забезпечувався засобами індивідуального захисту. І на даний час відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", позивач отримує всі виплати, передбачені вищенаведеним законом, а саме: одноразову допомогу на оздоровлення, щомісячну грошову суму, що компенсує втрачений заробіток.

    Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково у зв'язку з наступним.

    В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на "Шахті №5 "Нововолинська" ДП "Волиньвугілля", стаж роботи за професією під час якої стався нещасний випадок складає дванадцять років (а.с.2 зворот).

    З копії акта №19 про нещасний випадок, що стався 06 березня 1999 року (а.с.2-3) складеного комісією "Шахти №5 Нововолинська" вбачається, що ГРОВ 5 розряду ОСОБА_1 під час розбору завалу і викладення кострів в лаві №417 секції 34-36 був травмований в голову і сипину обрушившимися з покрівлі кусками породи.

    Згідно копії довідки серії ВЛН №038809 від 02 червня 2009 року (а.с.7),  ОСОБА_1 було встановлено 60 відсотків втрати професійної працездатності.

    Згідно копії довідки серії ВЛН №038809 від 02 червня 2009 року (а.с.8) ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності у зв'язку з трудовим каліцтвом та протипоказана важка фізична робота.

    Нормами Конституції України, зокрема ст.21, ст.43, ст.46 передбачені права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці.

    Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

    Згідно зі ст.2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

    В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 під час роботи 06 березня 1999 року на "Шахті №5 "Нововолинська" отримав травму і йому встановлена третя група інвалідності та 60 відсотків втрати професійної працездатності.

    ОСОБА_1 заподіяна моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, які він зазнав внаслідок травми та переносить і по сьогоднішній день. Відчуває себе неповноцінною людиною. У зв'язку з травмою на виробництві відчуває себе обмеженим у реалізації своїх життєвих планів, забезпечення своєї сім'ї, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації повноцінного життя.

    Із виписки із амбулаторної карти хворого ОСОБА_1 наданої в судовому засіданні позивачем, яка була досліджена в суді, вбачається, що позивач ОСОБА_1 періодично знаходиться на стаціонарному та амбулаторному лікуванні з діагнозом: залишкові явища черепно-мозкової травми (забою головного мозку) зі стійким ЛГ синдромом та йому протипоказані всі види підземних робіт та робота в шкідливих умовах праці.

    Як слідує з висновків акту №19  від 09 березня 1999 року про нещасний випадок за формою Н-1 (а.с.2-3) вини позивача ОСОБА_1 у нещасному випадку на виробництві, який стався з ним 06 березня 1999 року комісія не вбачає.

     Представником відповідача не надано суду доказів, які б свідчили про вину ОСОБА_1Р, у порушенні вимог нормативних актів про охорону праці.

    Відповідно до вимог частин 2, 3, 5 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

    Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

    Як вбачається з п.6 акту №19  про нещасний випадок що стався 06 березня 1999 року за формою Н-1 (а.с.3), причиною даного нещасного випадку стало обрушення кусків породи, в наслідок чого був травмований в голову та спину ГРОВ 5 розряду ОСОБА_1

    Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці.

    Вищенаведені обставини дають суду підстави вважати, що діями відповідача ДП "Волиньвугілля", який не забезпечив безпечні умови праці заподіяно позивачу ОСОБА_1 моральну шкоду, яка виразилась у наступному.

    Позивач отримав травму пов'язану з виробництвом, зазнав фізичний біль та страждання, які переносить і по теперішній час. Життя позивача після травми зазнало суттєвих змін. Також отримана професійна травма та її наслідки викликали емоційні страждання, зокрема: душевний біль, постійне почуття неповноцінності, пригнічення.

    Відповідно до ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, які вона зазнає.

    Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

    Той факт, що моральна шкода у зв'язку з одержаною травмою на виробництві на теперішній час не відшкодована позивачу ОСОБА_1 підтверджено в судовому засіданні дослідженими матеріалами справи.

    Отже, спір з приводу відшкодування позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди у зв'язку з отриманою травмою на виробництві раніше не був предметом судового розгляду.

    Відповідно до роз'яснень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" від 31 березня 1995 року №4, розмір моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

    Враховуючи характер моральних та фізичних страждань, їх тривалість, спосіб заподіяння і виходячи з засад справедливості та розумності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково, та в користь позивача слід стягнути з відповідача 15 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

    Позивачем не надано документально підтверджених розрахунків щодо робочого часу, затраченого особою, яка надавала позивачу правову допомогу на виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України №590 від 27 квітня 2006 року "Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави", тому в частині позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 700 грн. – відмовити.

    Стягнути з ДП "Волиньвугілля" в дохід держави 8,50 грн. судового збору та 15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в Нововолинському міському суді.

    Керуючись ст.88, ст.209, ст.212, ст.213, ст.214, ст.215 ЦПК України, на підставі ст.153,  ст.173, ст.237-1 КЗпП України, ст.13, ст.14 Закону України "Про охорону праці", — суд,

вирішив:

    Позов задоволити частково.

    Стягнути з   Державного підприємства "Волиньвугілля"  в користь ОСОБА_1 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн. на відшкодування моральної шкоди заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві.

    В решті позовних вимог відмовити.

    Стягнути з Державного підприємства "Волиньвугілля" в дохід держави 8 (вісім) грн. 50 коп. судового збору.

    Стягнути з Державного підприємства "Волиньвугілля" в дохід держави 15 (п'ятнадцять) грн. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в Нововолинському міському суді Волинської області.

    Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий               підписаний

Згідно з оригіналом

Суддя                                                                            А.В. Свередюк