УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/3783/17 Головуючий у 1-й інст. Сташків Т. Б.

Категорія 7 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Микитюк О.Ю., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 285/3783/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Наталівської сільської ради Новоград-Волинського району, третя особа: ОСОБА_5, про визнання частково недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування реєстрації права власності на земельну ділянку

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 24 травня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Сташківа Т.Б. у м. Новоград-Волинському,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в кінцевій редакції якого просила визнати частково недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 та частково скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку у відповідних частинах, які визначені І варіантом висновку судової земельно-технічної експертизи. Позовні вимоги мотивувала тим, що рішенням Майстрівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області від 25 березня 1983 року ОСОБА_6 надано дозвіл на будівництво житлового будинку та господарських споруд на земельній ділянці 0,08 га по АДРЕСА_1, яка виділена рішенням загальних зборів членів колгоспу ім. Ватутіна від 28 січня 1983 року. Згідно договору дарування частини житлового будинку від 12 лютого 2014 року їй на праві власності належить 54/100 частин житлового будинку та господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, Новоград-Волинського району. Інші 46/100 частин вказаного будинку належать на праві власності її брату - ОСОБА_5 Однак, вона, як співвласник будинку та користувач земельної ділянки по АДРЕСА_1, не має можливості проходу та проїзду до земельної ділянки та будинку з вул. Польової, оскільки навесні 2017 року власник суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 та власник наступної земельної ділянки ОСОБА_3 встановили огорожу та перегородили стежку, якою вона (ОСОБА_1П.) проходила до своєї земельної ділянки з вул. Польової. У зв'язку з цим позивач та члени її сім`ї не мають можливості підійти до свого будинку з вул. Польової та вимушені обходити більше 2 км. зі сторони пасовища, щоб потрапити до будинку. До будинку позивача не мають можливості під'їхати автомобілі швидкої допомоги, пожежної та комунальних служб. Рішенням Наталівської сільської ради їй відмовлено у вилученні частин земельних ділянок відповідачів для облаштування дороги до її земельної ділянки. Наталівська сільська рада без погодження меж суміжних землекористувачів, передала ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку, чим позбавила позивача та членів її сім`ї можливості підходу та під`їзду до будинку.

Рішенням Новоград-Волинського районного суду Житомирської області від 24 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність рішення суду нормам матеріального та процесуального права, просить його скасувати. Суть апеляційної скарги зводиться до того, що внаслідок приватизації земельних ділянок, які належать ОСОБА_3 та ОСОБА_2, було обмежено доступ до її будинковолодіння. Вважає, що такими діями відповідачі порушили вимоги земельного законодавства щодо заборони передавати землі загального користування населених пунктів (в даному випадку проїзду до будинковолодіння) у приватну власність.

Від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вказує, що належна їй на праві власності земельна ділянка не межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 На момент приватизації своєї (ОСОБА_3) земельної ділянки ніяких заперечень з погодження меж від сусідів не було, а тому підстав для часткового скасування її державного акта немає. Зазначає, що під'їзд до будинку позивачки завжди здійснювався з польової дороги. Цією дорогою користувалась її мати, коли будувала будинок по АДРЕСА_1, 28 в с. Наталівка. Через земельні ділянки відповідачів проходила лише стежка до будинку позивачки.

В суді апеляційної інстанції представник позивачки ОСОБА_7, адвокат ОСОБА_8, доводи апеляційної скарги підтримав та надав пояснення аналогічні обставинам, викладеним в апеляційній скарзі та позовній заяві.

Відповідачка ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції пояснила, що вона із позивачкою є суміжними землекористувачами. У зв'язку з виникненням неприязних стосунків із позивачкою, вона (ОСОБА_2.) перекрила прохід до її (ОСОБА_7.) будинковолодіння. Вказала, що вона раніше дозволяла позивачці та членам її сім'ї проходити через свою земельну ділянку стежкою, оскільки дороги через цю земельну ділянку до будинку позивачки ніколи не було. Проте, оскільки члени сім'ї позивачки почали велосипедами наносити шкоду її посівам, вона заборонила прохід по своїй земельній ділянці.

Представник відповідачки ОСОБА_3, адвокат ОСОБА_9, проти доводів апеляційної скарги заперечив, вказав, що його довірителька ніяким чином не порушувала прав позивачки, оскільки їх земельні ділянки не межують. Зазначив, що раніше, через земельну ділянку ОСОБА_3 та через земельну ділянку ОСОБА_2 позивачка та члени її сім'ї проходили до свого будинку. Тобто по земельних ділянках відповідачів проходила стежка до будинку позивачки, однак дороги на їх земельних ділянках ніколи не було.

Сільський голова Наталівської сільської ради ОСОБА_10 проти доводів апеляційної скарги заперечив, пояснив, що до земельних ділянок, переданих у власність відповідачів, не увійшли землі загального користування, оскільки по їх земельних ділянках дорога не проходила. Генеральний план с. Наталівка не виготовлявся, він лише перебуває у стані розроблення, будь-яка технічна документація забудови с. Наталівка відсутня. Зазначив, що раніше існував під'їзд до будинку позивачки в кінці городів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Проте, ще за радянських часів, на цій земельній ділянки було здійснено самовільне будівництво житлових будинків. Громадяни понесли відповідальність за самовільне будівництво, проте будинки знесені не були. До будинку позивачки облаштовано інший під'їзд, який періодично підсипається та є придатним для користування.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено порушення її прав під час виготовлення технічної документації на виділення спірних земельних ділянок відповідачам, не надано належних та допустимих доказів у чому саме полягає порушення її права на користування земельною ділянкою.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Майстрівської сільської ради Новоград-Волинського району від 25.03.1983 року №117 ОСОБА_6 надано дозвіл на будівництво житлового будинку та господарських споруд на земельній ділянці 0,08 га по АДРЕСА_1, яка виділена рішенням загальних зборів членів колгоспу ім. Ватутіна від 28 січня 1983 року (а.с. 38).

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджується, що ОСОБА_1 є власником 54/100 частин житлового будинку та господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, Новоград-Волинського району згідно договору дарування частини житлового будинку від 12 лютого 2014 року (а.с. 9).

Інші 46/100 частин вказаного будинку належать на праві власності її брату ОСОБА_5.

Позивач та третя особа є користувачами земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1.

Судом також встановлено, що суміжним користувачем земельною ділянкою із ОСОБА_1 є ОСОБА_2, якій належить на праві власності дві земельні ділянки по АДРЕСА_2: площею 0,25га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; площею 0,138га для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 56-57, 104, 105, 113).

Суміжною із земельними ділянками ОСОБА_2 є земельна ділянка по АДРЕСА_3, площею 0,25га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка належить на праві власності ОСОБА_3, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим на підставі рішення Наталівської сільської ради від 20 липня 2007 року (а.с. 91).

Довідкою Наталівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області від 27.11.2018 №147 та витягом з рішення виконавчого комітету Новоград-Волинської районної ради від 25.11.1983 № 422 підтверджено надання дозволу ОСОБА_3 на будівництво житлового будинку та передачу у приватну власність земельної ділянки: площею 0,25 га- для будівництва і обслуговування житлового будинку, 0,0223га і 0,0965га - для ведення особистого підсобного господарства.

Документи про право власності на земельні ділянки ОСОБА_3 не оспорювались батьком позивача ОСОБА_6, що свідчить про те, що права його не порушувались. ОСОБА_1 стала власником житлового будинку та користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 лише у 2014 році.

Судом також встановлено, що доступ до земельної ділянки позивача зі сторони АДРЕСА_1 відсутній, наявний доступ до земельної ділянки позивача по польовій дорозі зі сторони пасовища (а.с. 32, 89).

Рішенням Наталівської сільської ради від 11 липня 2017 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про облаштування під'їзду до будинку позивача через земельні ділянки відповідачів; вирішено провести підсипання дороги до житлового будинку позивача зі сторони пасовища (а.с. 8).

В позові ОСОБА_1 стверджувала, що в площу приватизованих земельних ділянок відповідачів увійшла частина земельної ділянки загального користування, необхідна для під'їзду до її будинку і суміжні землевласники не погоджували з нею межі земельних ділянок при виготовленні технічної документації.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що відповідачам передано у приватну власність земельні ділянки із земель загального користування, на яких розташована дорога АДРЕСА_1, що проходить до належного їй на праві власності будинку АДРЕСА_1, на підтвердження чого надає фрагмент опорного плану південно-західної частини с. Наталівка за підписом головного архітектора Новоград-Волинського району, з якого вбачається, що АДРЕСА_1 простягається до будинку АДРЕСА_1, який належить позивачу (а.с. 103).

Однак начальником відділу містобудування, архітектури та будівництва Новоград-Волинської райдержадміністрації листом від 07.05.2018 повідомлено суд про те, що у зазначеному відділі знаходиться містобудівна документація «Проект планировки и настройки к-за им. Ватутина Новоград-Волинского района, Житомирсской области», яка розроблена у 1971 році, на сьогодні є застарілою та жодного разу до теперішнього часу не була оновлена. Інформація щодо того ким складено, погоджено та затверджено опорний план південно-західної частини АДРЕСА_1 відсутня (а.с.221).

Відділом містобудування, архітектури та будівництва Новоград-Волинської райдержадміністрації надано опорний план, розбивче креслення першої черги будівництва, в якому дорога до належного позивачу будинку АДРЕСА_1 - відсутня (а.с.221-223). Вказані обставини не заперечувались сторонами при огляді вказаних документів і в суді апеляційної інстанції.

У викопіюванні плану землекористування Наталівської сільської ради вказана дорога також не значиться (а.с. 10).

Голова Наталівської сільської ради пояснив, що генеральний план с. Наталавіка не виготовлявся, будь-яка технічна документація забудови с. Наталівка відсутня.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що не може бути враховано проект забудови по АДРЕСА_1, яка була виділена ОСОБА_6, на якому міститься графічне зображення вулиці, яка простягається біля південної частини земельної ділянки, оскільки не надано доказів на підставі якої містобудівної документації при складані вказаного проекту забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1, зазначено таку інформацію.

До того ж у зазначеному проекті забудови вулиця показана збоку домоволодіння позивачки (торець) та мала б виходити на кінець городів відповідачів, проте із аеросхеми вулиці Польової вбачається, що вулиця проходить посередині ділянки ОСОБА_1 і переходить у стежку на земельних ділянках відповідачів (а.с.34,89).

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновок експерта №384 -18 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 10.04.2018 року (а.с.194-211), оскільки цей висновок не має значення для справи.

Так, експертом визначені можливі варіанти проїзду до будинковолодіння позивача, що не стосується предмету спору, оскільки позов обґрунтовано порушенням прав позивача Наталівською сільською радою щодо передачі у приватну власність земельних ділянок відповідачам, вважаючи, що передано було землі загального користування, а тому доведенню підлягають саме ці обставини, а не визначення можливих варіантів проїзду як доконаного факту.

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_11, депутат Наталівської сільської ради, та ОСОБА_12, поштар, пояснили, що раніше на земельних ділянках відповідачів до будинку позивача була стежка для проходу.

Відтак, як письмовими доказами так і показаннями свідків підтверджено ту обставину, що проїзду до будинку позивача через земельні ділянки відповідачів не було. Позивач та члени її сім'ї мали можливість проходу стежкою з дозволу відповідачів через земельні ділянки останніх.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що доводи позивача про те, що відповідачам передано у приватну власність земельні ділянки із земель загального користування (вулиця, проїзд) не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Доказів того, що спірна земельна передавалась до земель загального користування не надано.

Водночас, спірна земельна ділянка, на якій наполягає позивач з метою вилучення і облаштування проїзду є не єдиним під'їздом до будинку, оскільки наявна можливість проходу та проїзду до будинку позивача по ґрунтовій дорозі зі сторони пасовища, яку періодично благоустроює сільська рада шляхом підсипання.

Матеріалами справи підтверджено, що суміжний землекористувач із позивачем ОСОБА_2 є власником двох земельних ділянок: площею 0,25га -для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд і площею 0,138га - для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 56-57, 104, 105, 113). Тобто загальний розмір земельної ділянки ОСОБА_2 становить 0,388 га (0,25+0,138.)

Право власності на земельну ділянку по вул. Центральній, 23 в с. Наталівка ОСОБА_2 набула на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, після чого виготовила технічну документацію.

Згідно довідки Наталівської сільської ради від 22.11.2017 №190 ОСОБА_2 отримала в спадщину житловий будинок та земельну ділянку загальною площею 0,42 га на підставі державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_1, належній спадкодавиці ОСОБА_13 (а.с.55).

Державним актом на право приватної власності на землю НОМЕР_1 від 31.05.1996 підтверджується, що ОСОБА_13 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,42га на підставі рішення Майстрівської сільської ради від 20 грудня 1993 року (а.с. 115).

З огляду на наведене встановлено, що ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку загальною площею 0,388га, що є навіть меншою, ніж належало спадкодавцеві. А тому зазначена обставина свідчить про те, що вона не збільшила площу приватизованої земельної ділянки за рахунок земель загального користування.

Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2, отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом, правомірно набула право власності на земельні ділянки по АДРЕСА_2 і цього права у встановленому законом порядку не позбавлена.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції надав належну правову оцінку доводам позивача щодо непогодження з нею меж земельної ділянки ОСОБА_2, як із суміжним землекористувачем, що не потребує додаткового обґрунтування.

Окрім того необхідно зауважити, що непогодження ОСОБА_2 меж земельної ділянки із ОСОБА_1 не впливає на суть спору, оскільки земельні ділянки суміжних землекористувачів дотичні по їх довжині, а спір йде про проїзд, який, як вказує позивач, має проходити посередині земельних ділянок відповідачів, тобто перпендикулярно до суміжної межі.

Доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка відносилась до проїзду, позивачем не надано, а відтак лише його твердження про помилковість висновків суду, не можуть братись до уваги.

Відповідно до пункту «а» ч.4 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Згідно ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Частиною другою ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

З огляду на вказане колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги аналогічні запереченням позивача у суді першої інстанції, яким суд надав належну оцінку, та не потребують додаткового обґрунтування.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390,391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14.12.2018.

Головуючий Судді