ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

17.03.10                                                                                           Справа  № 10/133

Львівський апеляційний господарський суд,  в складі колегії:

головуючого-судді:                  Бойко С.М.,

суддів:                                         Бонк Т.Б.,

                                                    Якімець Г.Г.,

при секретарі   Гулик Н.Г.,

з участю представників:

від скаржників (позивачів) –не  з”явилися,

відповідачів  –   не з”явилися,

третьої особи  - з»явилися,

розглянув апеляційну скаргу  приватних підприємців ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, колективної науково-виробничої фірми «Елма», м.Чернівці

на рішення господарського суду Чернівецької області від 26.01.2010 року, суддя Т.І.Ковальчук, в справі № 10/133

за позовом: приватних підприємців: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, колективної науково-виробничої фірми»Елма», м.Чернівці

до відповідача-1: Чернівецької міської ради, м.Чернівці

до відповідача-2: виконавчого комітету Чернівецької міської ради, м.Чернівці

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні  відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Чернівецька нафтобаза ВАТ «Облагропостачсервіс», м.Чернівці

про визнання недійсним пункту 18.2 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 21.03.2001 року №231/7,

                                                      в с т а н о в и в :

рішенням господарського  суду Чернівецької області від 26.01.2010 року відмовлено в позові приватних підприємців: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, колективної науково-виробничої фірми «Елма»про визнання недійсним пункту 18.2 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 21.03.2001 року №231/7.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачами не доведено, а судом не встановлено підстав для визнання пункту 18.2 оскаржуваного рішення недійсним, оскільки не доведено порушення цим рішенням прав та законних інтересів позивачів.

В апеляційній скарзі та поясненнях до неї скаржники (позивачі) просять рішення  суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити, в зв”язку з неповним з»ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, апелюючи тим, що спірне рішення порушує охоронювані законом права та інтереси  позивачів у даній справі, оскільки позбавляє їх права на оформлення права користування чи власності земельної ділянки, переданої в користування згідно оскаржуваного рішення третій особі.

Скаржники покликаються на те, що право власності у позивачів на нерухоме майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці і надає їм право на оформлення права на цю ділянку, виникло у позивачів за договорами купівлі-продажу, укладеними до прийняття оскаржуваного рішення, а тому висновок місцевого суду про відсутність у позивачів порушеного права з підстав відсутності права власності на нерухоме майно на спірній земельній ділянці є необгрунтованим, оскільки наявні в матеріалах справи витяги про реєстрацію права власності датовані днем видачі цих витягів, а не днем первинної реєстрації права власності.

Скаржники покликаються на те, що їх права на спірне нерухоме майно були зареєстрованими на час прийняття оскаржуваного рішення на відміну від права третьої особи на це майно, яке є незареєстрованим, що підтверджується витягом з реєстру прав власності  на нерухоме майно від 12.10.2009 року, а тому спірне рішення суперечить вимогам  ч.7 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», згідно якого зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна.

Скаржники покликаються на невідповідність висновку місцевого суду щодо підтвердження права користування третьої особи спірною земельною ділянкою Державним актом серії 1-ЧВ №001571 на право постійного користування, оскільки постановою Львівського апеляційного господарського суду  від 13.10.2009 року встановлено, що вказаний акт на підставі оскаржуваного рішення не складався та не оформлявся, а тому не є підставою для виникнення, зміни та припинення правовідносин щодо цієї земельної ділянки.

Скаржники не погоджуються з висновком суду щодо посилання позивачів на норми ЦК України та ЗК України при визначенні підстав скасування оскаржуваного рішення, оскільки згідно п.1 розділу 10 Перехідних положень  Земельного кодексу України  рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення в дію  цього кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього закону, а згідно п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо цивільних  відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього кодексу застосовуються  до тих прав і обов»язків, що виникли або  продовжують існувати після набрання ним чинності. Скаржники вважають, що спірне рішення не виконано, а тому відносини продовжують існувати, що свідчить про підставність застосування до цих правовідносин вимог вищевказаних кодексів, а також зазначають, що вказані норми кореспондуються з аналогічними в ЦК УРСР.

Скаржники покликаються на те, що місцевим судом відмовлено в позові лише з підстав відсутності порушення прав позивачів цим рішенням, проте, не обґрунтовано підстав відповідності його вимогам діючого законодавства. Зокрема, скаржники покликаються на суперечність вказаного рішення вимогам ст.ст.19,30 ЗК України та ст.ст.131,132 ЦК УРСР щодо обов»язкового посвідчення права всіх співвласників неподільної нерухомої речі, вимогам ст.ст.2,4,6,56 Закону України «Про власність»щодо позбавлення власників землі, діяльності, доходу та припинення правомочності співвласників щодо речі в цілому.

Скаржники також не погоджуються з висновком суду про те, що позивачі не позбавлені можливості оформити своє право землекористувачів на спірну земельну ділянку, оскільки вся земельна ділянка  за адресою по АДРЕСА_1 згідно оскаржуваного рішення оформлена за третьою особою, а тому у позивачів відсутній інший спосіб захисту порушеного права, як подання даного позову. При цьому, порушення права позивачів і полягає у позбавленні їх права оформити право користування на спірну земельну ділянку при дійсності спірного рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу ТзОВ «Чернівецька нафтобаза ВАТ «Облагропостачсервіс»просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що спірна земельна ділянка надана у постійне користування третій особі згідно оскаржуваного рішення на підставі судових рішень, які набули законної сили та є обов»язковими до виконання на всій території України згідно вимог ст.124 Конституції України та ст.115 ГПК України.

Щодо покликання скаржників на недійсність Державного акту серії 1-ЧВ №001571 на право постійного користування від 19.04.2001 року, то третя особа вважає їх безпідставними, оскільки дійсність вказаного акту підтверджується судовими рішеннями по справі №6/67 господарського суду Чернівецької області.

Щодо виникнення права власності у позивачів на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, до прийняття оскаржуваного рішення, то дані факти не можуть свідчити про порушення прав позивачів цим рішенням, оскільки на момент його прийняття це право власності не було оформлено у встановленому законом порядку.

В судове засідання представники позивачів та відповідачів не з"явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому суд вважає за можливе  розгляд справи провести без їх участі за наявними в справі доказами відповідно до ст.75 ГПК  України. Клопотання скаржників про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, оскільки діючим ГПК України не обмежено представництво юридичної особи одним представником, а при відсутності і таких можливостей сторона не позбавлена захищати свої інтереси та представляти суду докази в порядку, встановленому ст.22 ГПК України, зокрема, надавати письмові пояснення. Крім цього, доказів в підтвердження поважності причин неявки в судове засідання скаржниками не подано.

Суд, заслухавши пояснення представника третьої особи, перевіривши та оцінивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що 18.08.2000 р. виконавчим комітетом Черіневцької міської ради проведено державну реєстрацію юридичної особи товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька нафтобаза ВАТ "Облагропостачсервіс", засновником якого виступило відкрите акціонерне товариство "Облагропостачсервіс" (т.с.1, а.с.49).

Згідно з постановою голови арбітражного суду Чернівецької області від 21.07.1999 р. по справі № 6-153-21/25 за позовом ВАТ "Облагропостачсервіс" до виконкому Чернівецької міської ради, залишеним без змін постановою Вищого арбітражного суду України від 14.03.2000 р. №04-1/27-14/8, зобов'язано виконком Чернівецької міської ради видати ВАТ "Облагропостачсервіс" державний акт на право постійного користування землею на площадку з твердим покриттям площею 18862 кв.м.  АДРЕСА_1 (т.с.1, а.с.83-86).

На виконання зазначених судових рішень відповідно до рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 03.05.2000 р. №337/9 "Про надання і передачу земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийняті рішення" відкритому акціонерному товариству "Облагропостачсервіс" надано в постійне користування земельну ділянку площею 1,4544 га по АДРЕСА_1 (т.с.1, а.с. 87,88).

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 21.03.2001 р. №231/7 "Про надання у користування і передачу у приватну власність земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийняті рішення" на підставі листа-згоди від 12.12.2000 р. № 01-09/80 у ВАТ "Облагропостачсервіс" вилучено земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 1,4544 га, надану рішенням виконкому міської ради від 03.05.2000 р. № 337/9, у зв'язку з переходом права власності на будівлі (літери "Г", "Е", "Ж", "З", "И", "К", "Л", "М", "Н", "О", "У", "Ф", "Щ", "З", "Ю", вбиральня літ. "А-1") (пункт 18 рішення) та надано товариству з обмеженою відповідальністю "Чернівецька нафтобаза ВАТ "Облагропостачсервіс" земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 1,4544 га в постійне користування для організації та обслуговування продовольчого ринку, в тому числі на підставі свідоцтва про право власності на будівлі (літери Т", "Е", "Ж", "З", "И", "К", "Л", "М", "Н", "О", "У", "Ф", "Щ", "З", "Ю", вбиральня літ. "А-1") від 30.11.2000 р., акту № 2 приймання-передачі основних засобів до статутного фонду від 31.07.2000 р. (пункт 18.2 рішення, т.с.1, а.с. 82, 142,144-146).

19.04.2001 р. товариству з обмеженою відповідальністю "Чернівецька нафтобаза ВАТ "Облагропостачсевіс" видано Державний акт серії І-ЧВ № 001571 на право постійного користування землею по вул.М.Тореза,70 площею 1.5273 га в межах згідно з планом землекористування для виробничих потреб відповідно до рішення виконкому Чернівецької міської ради народних депутатів від 29.01.2001 р. № 42/2 (т.с. 1 а.с. 156, т.с. 2, а.с. 31-32).

Як вбачається з вказаного акту, до розділу "Зміни в землекористуванні" внесено, зокрема, запис відповідно до рішення МВК від 21.03.2001 р. № 231/7 про надання ТОВ "Чернівецька нафтобаза ВАТ "Облагропостачсервіс" земельної ділянки по АДРЕСА_1 для організації і обслуговування продовольчого ринку, а саме ділянки №№ 2, 3, 4, 5, 6 згідно з планом зовнішніх меж землекористування загальною площею 1.4544 га (т.с.1, а.с.153-156, т.с.2, а.с.27-28). Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 1850.

Покликання скаржників на невідповідність висновку місцевого суду в цій частині є безпідставним, оскільки Державний акт на право постійного користування землею серії I-ЧВ від 19 квітня 2001 р. з наступними змінами в землекористуванні є чинним, що підтверджується судовими рішеннями по справі №6/67 господарського суду Чернівецької області, де предметом спору було визнання недійсним цього акту. (т.с. 1, а.с. 89-103,116-129, т.с. 2, а.с. 27-27).

Рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 21.03.2001 р. №231/7 "Про надання у користування і передачу у приватну власність земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийняті рішення" в частині п.18.2 є предметом оскарження в даній справі з підстав невідповідності вимогам діючого законодавства та порушення прав позивачів, оскільки майно, розташоване на спірній земельній ділянці належить на праві власності позивачам.

Судом встановлено, що позивачі зареєстровані суб'єктами підприємницької діяльності у встановленому порядку, зокрема: ОСОБА_2 30.07.2001 р., (т.с.1, а.с.16); ОСОБА_3 - 14.02.2003 р. (т.с.1, а.с.17); ОСОБА_4 18.05.1994 р. (т.с.1, а.с.18); ОСОБА_5 - 25.01.1994 р. (т.с.1 а.с.19); колективна науково-виробнича фірма "Елма" - 27.03.1995 р. (т.с.1, а.с.27). З матеріалів справи вбачається, що позивачі є власниками об'єктів нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_1.

Зокрема, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Чернівецького юмунального бюро технічної інвентаризації №1304706 від 21.08.2003 р. ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності на підставі дублікату договору купівлі-продажу б/н від 19.01.2001 р. належить 1/100 частка в будівлях та спорудах АДРЕСА_1, ОСОБА_5 на підставі дублікату договору купівлі-продажу б/н від 29.01.2001 р. належить 1/200 частка в будівлях і спорудах за вказаною адресою, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно проведено 21.08.2003 р. (т.с.1, а.с.24). З витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №24103354 вбачається, що станом на 12.10.2009 р. частка ОСОБА_2 у нерухомому майні по АДРЕСА_1 складає 7/1000 (т.с. 1,а.с. 29-30).

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Чернівецького комунального бюро технічної інвентаризації №22419300 від 08.04.2009 р. ОСОБА_3 належить 2/100 частки в будівлях і спорудах АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу б/н від 17.09.1998 р., право власності ОСОБА_3 зареєстровано 08.04.2009 р. (т.с. 1, а.с. 25 29).

Позивач ОСОБА_4 є власником 3/1000 часток нерухомого майна по АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу б/н від 23.07.2002 р., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Чернівецького комунального бюро технічної інвентаризації № 1304431 від 21.08.2003 р. (т.с. 1, а.с. 26, 29).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Чернівецького комунального бюро технічної інвентаризації № 9793482 від 09.02.2006 р. колективній науково-виробничій фірмі "Елма" на підставі договору купівлі-іродажу б/н від 30.01.2002 р. належать 8/100 часток у будівлях і спорудах по АДРЕСА_1, право власності зареєстровано 09.02.2006 р. (т.с.1, а.с. 28,29).

Відповідно до ст.22 Земельного кодексу України від 18.12.1990 р. (чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, а згідно ч.1 ст.23 цього кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором (ст. 24 ЗК України).

Перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду передбачено ст.30 ЗК України від 18.12.1990 р., згідно якої при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Відповідно до ч.4 вказаної статті право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу, тобто шляхом видачі державного акта на право власності або право постійного користування землею.

Судом встановлено, що на час прийняття оскаржуваного рішення №231/7 від 21.03.2001 р. право позивачів на земельну ділянку по АДРЕСА_1 у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно не було посвідчено в порядку ст.23, ч. 4 ст.30 ЗК України.

Покликання скаржників на те, що місцевим судом безпідставно зазначено про відсутність у позивачів права власності на спірне нерухоме майно на час прийняття оскаржуваного рішення не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки судом зазначено про відсутність доказів належного оформлення цього права власності, порядок якого було передбачено згідно  чинного на той час наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року № 121 "Про затвердження Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб". Без державної реєстрації права власності на будівлі і споруди оформлення (посвідчення) права на землю, яке перейшло при переході права власності на такі будівлі, є неможливим.

З наявних в матеріалах справи  витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що  всі позивачі зареєстрували право власності на нерухоме майно після прийняття відповідачем-2 спірного рішення, а позивачі ОСОБА_4 і  ТзОВ КНВФ "Елма" на момент прийняття цього рішення не мали у власності споруд АДРЕСА_1, оскільки придбали їх відповідно 23.07.2002 р. та 30.01.2002 р.

Покликання скаржників на те, що наявні в матеріалах справи витяги про реєстрацію права власності датовані днем видачі цих витягів, а не днем первинної реєстрації права власності не спростовують факту реєстрації права власності позивачами на це майно після прийняття оскаржуваного рішення. З поданої скаржниками довідки Чернівецького комунального ОБТІ  від 02.02.2010 року за №154 вбачається лише факт проведення первинної реєстрації права власності 01.11.2000 року та від 03.04.2000 року, проте, це не підтверджує факту реєстрації права власності саме на спірне майно, а тому даний доказ не є належним доказом в розумінні ст.34 ГПК України. Інших доказів в підтвердження факту реєстрації права власності на спірне майно у встановленому законодавством порядку до прийняття спірного рішення скаржниками не подано, а судом не встановлено.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.З ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Частина перша, п.п.2 та 10 частини другої ст.16 Цивільного кодексу України встановлюють, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із ч.1 ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.  

За змістом ст.ст. 4-8, 17-19, 22-24, 30 ЗК України від 18.12.1990 р. власниками землі землекористувачами визнаються особи, які набули право власності на землю або право постійного чи тимчасового користування землею на передбачених цим Кодексом підставах або в порядку переходу права на земельну ділянку у зв'язку з переходом права власності будівлі і право власності або користування землею яких посвідчено в установленому порядку (ст. 23, ч. 4 ст. 30 ЗК України).

Аналогічно відповідно до ст.125 чинного ЗК України від 25.10.2001 р. № 2768 право  власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після  одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, а право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації, відповідно, власниками землі та землекористувачами визнаються особи, право яких на землю посвідчено у встановленому чинним законодавством порядку.

Статтею 43 ЗК України від 18.12.1990 р. передбачено, що права власників земельних ділянок і землекористувачів охороняються законом, а згідно ст.152 ЗК України від 25.10.2001 р. держава забезпечує, громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Зазначені рішення можуть бути визнані недійсними у тому разі, якщо вони прийняті з порушенням чинного законодавства і порушують права особи, яка звернулася до суду (господарського суду) з відповідним позовом.

В свою чергу, згідно вимог ч.1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у встановленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Оскільки позивачами не доведено порушення оскаржуваним рішенням їх прав чи охоронюваних законом інтересів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог приватних підприємців ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, колективної науково-виробничої фірми «Елма» про визнання його недійсним.

Покликання скаржників на невідповідність рішення  Чернівецької міської ради від 21.03.2001 року №231/7 нормам Земельного, Цивільного і Господарського  кодексів України є безпідставним, оскільки спірне  рішення  прийнято до  набуття  чинності цими кодексами, а тому не могло суперечити їх нормам. Невідповідність положень нормативно-правового акту пізніше прийнятим законодавчим актам не є підставою для визнання такого нормативно-правового акту недійсним. Щодо покликання скаржників в цій частині на прикінцеві та перехідні положення вказаних кодексів, то воно є безпідставним, оскільки вказані норми не стосуються даних правовідносин.

Покликання скаржників на порушення спірним рішенням їх права спільної часткової власності на вказану земельну ділянку (т.с. 2, а.с. 22-24), судом до уваги не береться з огляду на предмет спору та встановлені обставини щодо відсутності у позивачів статусу землекористувачів земельною ділянкою по АДРЕСА_1

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.

Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами  діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.99,103,105 ГПК України, суд,                   

                                                     постановив:

рішення господарського суду Чернівецької області від 26.01.2010 року в справі за номером 10/133  залишити без змін, а апеляційну скаргу  приватних підприємців ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, колективної науково-виробничої фірми «Елма»–без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя:                                              С.М.Бойко

Судді:                                                                      Т.Б.Бонк

                                                                                 Г.Г.Якімець