Справа № 2-902/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2010  року                                   Зарічний районний суд м. Суми в складі:

                                                                       головуючого – Мальованої В.В.

                                                                       при секретарі – Хоменко К.Ю.

   за участю представника позивача , відповідачки

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом  Головного управління юстиції у Сумській області,  яке діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про забезпечення   повернення неповнолітньої дитини,

встановив:

Головне управління юстиції у Сумській області  звернулося до суду в інтересах гр.. Італії ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про забезпечення   повернення неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ОСОБА_1. Свої вимоги мотивує тим, що 22 лютого 2007 року в м. Гуасталла (Італія) у ОСОБА_1 (Позивача) та ОСОБА_4 народилася донька –ОСОБА_3 ОСОБА_1. ОСОБА_5 ОСОБА_3 має італійське громадянство. З 27 лютого 2007 року ОСОБА_4 разом з дитиною були прописані та проживали у будинку позивача в Італії за адресою: 42028 комуна Повільо, вул. Парма, 174/1. У 2008 році ОСОБА_4 разом з дитиною поїхали в Україну до ОСОБА_2 (Відповідачки) - матері ОСОБА_4 - щоб відсвяткувати свято Паски. ОСОБА_4 разом з неповнолітньою повинна була повернутися до Італії відразу після пасхальних свят. Але, у липні 2008 року ОСОБА_4 повідомила позивачу у телефонній розмові про наміри повернутися до Італії лише у перші дні серпня 2008 року. Однак, у серпні ОСОБА_4 з дитиною не повернулася. У жовтні 2008 року ОСОБА_4 залишила неповнолітню у своєї матері ОСОБА_2 та повернулася до Італії. На даний момент дитина проживає у бабусі ОСОБА_2 за адресою: Сумська обл., Тростянецький район, с. Боромля, вул. Робітнича, 7. ОСОБА_4, діючи у такий спосіб, самостійно змінила постійне місце проживання малолітньої дитини і визначила її нове місце проживання в Україні, а Відповідачка таким чином незаконно утримує неповнолітню, не враховуючи думку Позивача та інтереси дитини. Позивач також позбавлений права на ефективне здійснення своїх прав та виконання обов’язків щодо дитини та можливості постійного спілкування з донькою. Тому просить визнати незаконним утримання в Україні дитини ОСОБА_3 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідачкою ОСОБА_2 та  повернути неповнолітню до Республіки Італія за адресою: 42028 комуна Повільо, вул. Парма, 174/1.

Представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що дитини в неї немає, на даний час вона проживає разом з матір’ю в Італійській Республіці, відвідує дитячий заклад, а тому вимоги позивача необгрунттовані. Просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників процесу,  дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Так судом встановлено, 22 лютого 2007 року в м. Гуасталла (Італія) у ОСОБА_1 (Позивача) та ОСОБА_4 народилася донька –ОСОБА_3 ОСОБА_1 ( а.с.14).  

ОСОБА_5 ОСОБА_3 має італійське громадянство, про що свідчить довідка про громадянство, видана Офісом цивільного стану комуни Повільо ( а.с.17).  

З 27 лютого 2007 року ОСОБА_4 разом з дитиною були прописані у будинку Позивача в Італії за адресою: 42028 комуна Повільо, вул. Парма, 174/1, що підтверджується довідками про місце проживання ОСОБА_4, дитини та Позивача ( а.с. 20).  

Позивач, ОСОБА_4 і неповнолітня ОСОБА_3 постійно проживали як сім’я в Італії за вказаною адресою, про що свідчить довідка про стан сім’ї, видана Офісом цивільного стану комуни Повільо ( а.с. 20).  

 Як зазначає позивач у 2008 році ОСОБА_4 разом з дитиною поїхали в Україну до ОСОБА_2 (Відповідачки) - матері ОСОБА_4 - щоб відсвяткувати свято Пасхи.   ОСОБА_4 разом з неповнолітньою повинна була повернутися до Італії відразу після пасхальних свят.   Але, у липні 2008 року ОСОБА_4 повідомила Позивачу у телефонній розмові про наміри повернутися до Італії лише у перші дні серпня 2008 року.   Проте, у серпні ОСОБА_4 з дитиною не повернулася.   У жовтні 2008 року ОСОБА_4 залишила неповнолітню у своєї матері ОСОБА_2 та повернулася до Італії.  

У преамбулі Конвенції ООН про права дитини визначено, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Зазначене положення також закріплено у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», якою сім'я визнається природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і яка несе відповідальність за створення належних умов для цього. Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню. Крім того, згідно із статтями 11 і 14 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Згідно статей 5 і 18 Конвенції про права дитини Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до статті 163 Сімейного кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Водночас питання визначення місця проживання дитини належить до тих питань, рішення щодо яких приймається спільно обома батьками. Стаття 157 Сімейного кодексу України встановлює, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. У разі відсутності згоди між батьками рішення повинно прийматися компетентним органом або судом.

Як вбачається з рішення Боромлянської сільської ради Тростянецького району Сумської області № 140 від 21.10.2008 року над малолітньою ОСОБА_6 ОСОБА_2  встановлено тимчасову опіку  на час відсутності матері дитини.

Судом також встановлено, що малолітня дитина  перетинала кордон із Україною з дозволу позивача.

Слід зазначити, що для забезпечення негайного повернення дітей, незаконно утримуваних у будь-якій із Договірних держав, а також на забезпечення реалізації права батьків піклуватися про дитину укладено Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 3 згаданої Конвенції утримування дитини вважається незаконним, якщо:

a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до незаконного утримування в іншій державі; та

b) до моменту порушення ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не утримування.

Права піклування, згадані в пункті „а”, можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судового або адміністративного органу, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.

Україна приєдналася до Конвенції Законом України від 11 січня 2006 року №3303-IV. Таким чином, Україна визнає, що будь-які питання між батьками, розбіжності та спори щодо батьківських прав і обов’язків та способів їх реалізації мають визначатися законодавством держави, в якій дитина постійно проживала до незаконного утримання, і вирішуватися компетентними органами цієї держави, що випливає зі статті 3 Конвенції.

Стаття 8 Конвенції надає право особі, яка стверджує, що дитина утримується з порушенням прав піклування, звернутися з заявою до Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини.

Конвенція набула чинності у відносинах між Україною та Італією з 1 березня 2007 року.

12 лютого 2009 року позивач на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей через Міністерство юстиції Італії звернувся до Міністерства юстиції України як Центрального органу України по виконанню зазначеної Конвенції з заявою про повернення дитини .

Однак, в судовому засіданні встановлено, що дитина на даний час проживає в Італії, в м.Парма, вул. Дельї Одді Мауро, 7, та постійно відвідує протягом 2009-2010 року Дитячий заклад Ф. Далла’аста в Меццано Серіоре (Парма), про що свідчить Заява, що замінює акт про загальні відомості. Крім того, згідно  листа від 06.11.2009 року Державної прикордонної служби України на № 26-36/520 від 29.09.2009 року  ОСОБА_6 ОСОБА_2 перетнула кордон України та здійснила виїзд з теритрії України 22.10.2009 року разом з матір’ю ОСОБА_4.

Відповідно до ст.. 60 ЦПК України к ожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

 Позивачем не надано доказів на підтвердження своїх вимог до відповідача, тобто не довів суду обставин щодо знаходження та утримання зазначеної дитини відповідачем.

Керуючись ст.ст. 9, 124 Конституції України, ст.ст. 3, 5, 8, 9, 11, 18 Конвенції ООН про права дитини, ст. 11 і 14 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 1, 3, 6, 7, 11, 12, 16, 19, 23, 30 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, Закону України „Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей”, ст. ст. 15 і 19 Закону України „Про міжнародні договори України”, п. 2, 10 Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 р. № 952, ст. ст. 10, 11, 57-60, 212-215 ЦПК України, суд

                                                             В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову  Головного  управління юстиції у Сумській області, яке діє в інтересах гр.. Італії ОСОБА_1  відмовити за необгрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Сумської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

                                       Суддя                                        В.В.Мальована