ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"13" червня 2006 р. | Справа № 6/556/05 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді : Жукової А. М.
суддів : Величко Т.А.
Бойко Л.І.
при секретарі : Храмшиній І.Г.
за участю представників сторін:
від позивача –не з’явився
від відповідача –не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову господарського суду Миколаївської області
від 21.03.2006р.
по справі № 6/556/05
за позовом: Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до відповідача : ПП „Ніанат” м. Миколаїв
про стягнення 3725 грн.
встановив:
Постановою господарського суду Миколаївської області від 21.03.2006 року, яка підписана 27.03.06 р. (суддя Ткаченко О.В.) у позові відмовлено.
Миколаївське ОВ ФСЗІ, не погодившись із цією постановою, звернулось 3.04.06 р. із заявою про апеляційне оскарження, а 21.04.06 р. –із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду, позов задоволити, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судом норм матеріального права, та пояснюючи, що суд безпідставно послався на порушення позивачем ст.250 ГК, оскільки відповідно до ст.2 ГКУ –відділення Фонду СЗІ не є учасником відносин у сфері господарювання, не наділено господарською компетенцією. Це підтверджується ст.4 Господарського Кодексу, де визначено, що адміністративні відносини ( сплата штрафних санкцій є адміністративними відносинами ) не є предметом регулювання цим Кодексом. Крім того, статтею 240 ГКУ передбачено, що адміністративно - господарський штраф –це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності, а згідно ст.3 цього Кодексу –господарська діяльність –це діяльність у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Працевлаштування інвалідів не є діяльністю у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Отже, врегулювання правових відносин щодо сплати штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів не може застосовуватися норма Господарського Кодексу. Разом з тим суд застосовуючи норми ст.250 ГК, припустився помилки у визначенні строку давності, оскільки строк давності на стягнення штрафних санкцій спливає 16.04.2006 р. Відповідач не надав доказів, що ним вживалися заходи щодо створення та працевлаштування інвалідів відповідно до вимог „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затв. Постановою КМУ №314 від 3.05.95 р. тому зобов'язаний нести відповідальність, встановлену ст.20 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Клопотанням від 16.05.06 р. скаржник просив розглянути скаргу в порядку ст.197 КАСУ .
ПП „Ніанат” не скористався своїм правом на участь у судовому процесі незважаючи на те, що було повідомлено належним чином про час та місце судового засідання.
Розглянувши матеріали справи колегією суддів встановлено таке.
Згідно звіту (Ф10-ПІ) про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік у ПП „Ніанат” середньооблікова чисельність штатних працівників складала 20 осіб із яких ,відповідно до ст.19 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” норматив створення місць для працевлаштування інвалідів складе 1 місце. Фактично підприємством не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідно до ст.20 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом сплачують відповідному Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції в розмірі середньорічної заробітної плати штатного працівника на відповідному підприємстві.Згідно п.4 „Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів” затв. Постановою КМУ №1767 від 28.12.2001 року підприємство зобов’язане було сплатити суму штрафних санкцій - 3725 грн., до 15.04.05 р.
В зв'язку з ухиленням відповідача від сплати визначених ним коштів, Миколаївське ОВ ФСЗІ 27.12.2005 р. звернулось з позовом про стягнення цієї заборгованості.
Відповідачем пояснень та доказів на спростування позовних вимог до господарського суду не надано.
Відмовляючи у позові, місцевий суд вмотивував рішення посиланням на ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (ст.19,20), п.3,5,14 „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, Указу Президента №728/98 від 3.07.98 р. „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва”, Листи ДКУ з питань регуляторної політики та підприємництва №8112 від 18.11.04 р. №5432 від 6.07.2005 року та зазначив, що платники єдиного податку звільнені від сплати внесків до ФСЗІ, що є підставою для звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій, передбачених ст.20 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Також, відмова у позові обґрунтована нормами ст.238,239, 250 ГК. Адміністративно-господарські санкції застосовані позивачем після сплину шестимісячного строку з дня виявлення порушення у зв'язку з чим втрачено право на звернення за стягненням цих штрафних санкцій.
Судова колегія частково погоджується з доводами апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Відповідно до ст.8 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров’я України та органами місцевого самоврядування. Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів затв. Постановою КМУ №1434 від 26.09.2002 року (п.1) визначено, що ФСЗІ є урядовим органом, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому. За змістом ст.20 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” саме Фонду надано право на стягнення адміністративно-господарських санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Відповідно до ч.1 ст.218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 цієї статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Застосування адміністративно-господарських санкцій врегульовано ст.238 ГК, а строки їх застосування визначено ст.250 ГК, а саме, адміністративно –господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом 6-ти місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків передбачених законом. Початок перебігу строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події з якою пов’язано його початок Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Відповідач жодним доказом не заперечує порушення ним вимог ст.19 ЗУ „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Позивач звернувся з позовом про стягнення штрафних санкцій в межах строків, визначених ст.250 ГКУ. Судом помилково визнано відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій на підставі Указу Президента №728/98 від 3.07.98 р. „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” оскільки штраф на відміну від внесків не є обов'язковим платежем. Пунктом 6 цього Указу визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок не є платником податків і зборів ( за переліком) в тому числі внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів. Статтею 2 ЗУ „Про систему оподаткування” визначено поняття податку і збору (обов'язкового платежу). Штрафні санкції за нестворення місць для працевлаштування інвалідів не підпадають під поняття обов'язкових платежів(внесків), а підлягають сплаті підприємствами незалежно від форми власності і господарювання при наявності вини.
З огляду на викладене,
Керуючись ст. ст. 198,202,205,207,212,254 КАСУ, суд
постановив:
Постанову господарського суду Миколаївської області від 21.03.2006р.
у справі №6/556/05 –скасувати, позов задоволити.
Стягнути з р/р Приватного підприємства „Ніанат” м. Миколаїв на користь
Миколаївського ОВ ФСЗІ штрафні санкції за невиконання нормативу
створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році в
сумі 3725, 00 грн.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної
сили з дня проголошення та може бути оскаржена у касаційному
порядку в місячний термін до Вищого адміністративного суду
України.
Головуючий суддя А.М. Жукова
Суддя Т.А. Величко
Суддя Л.І. Бойко