№2-79/2010 року

РІШЕННЯ

іменем України

22 січня 2010 року                                      м. Зміїв

        Зміївський районний суд Харківської області

в складі: головуючого судді – Нестерцової Н.В.

             секретаря  - Шевцова Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Змієві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районної державної лікарні ветеринарної медицини, ОСОБА_2 відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про визнання права на отримання страхових виплат, визнання недійсними актів про нещасний випадок на виробництві та розслідування нещасного випадку, зобов’язання скласти акт про нещасний випадок на виробництві, призначення страхових виплат та стягнення заборгованості по страховим виплатам,

В С Т А Н О В И В :

        У лютому 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 районної державної лікарні ветеринарної медицини про зобов’язання скласти акт про нещасний випадок на виробництві та передачу його до ОСОБА_2 відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

        Ухвалою суду від 10 березня 2009 року у якості 3-тьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучене ОСОБА_2 відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

        ОСОБА_1 вказала, що з 01.01.1976 року по 13.05.1986 року працювала в ОСОБА_2 районній державній лікарні ветеринарної медицини ветеринарним фельдшером.

        10 січня 1986 року, о 13 год.30 хв., по дорозі на роботу, коли поверталася з виклику, автобус, в якому вона їхала, зіткнувся з трактором, внаслідок чого вона отримала травму голови.

        Головою профкому лікарні було складено акт розслідування нещасного випадку, однак, не було складено акт по формі Н-1.

        У зв’язку з травмуванням на виробництві 10 січня 1986 року, вона була визначена інвалідом безстроково та встановлено 30% ступеню втрати професійної працездатності.

        З 1989 року ветеринарна лікарня проводила щомісячну виплату 30% мінімальної заробітної плати. В листопаді 2008 року такі виплати були припинені після перевірки контрольно-ревізійного відділу в ОСОБА_2 районі.

        Позивач вказала, що порушені її права, оскільки не за її провини ОСОБА_2 районна державна лікарня ветеринарної медицини, не склала акт по формі Н-1, внаслідок чого вона втратила право на отримання страхових виплат.

        В ході судового розгляду справи позивач ОСОБА_1 представила судові акт Н-1, який складено 13 січня 1986 року.

        В подальшому, 08 грудня 2009 року  позивач уточнила позовні вимоги і просила суд   встановити її право на отримання страхових виплат по втраті працездатності, зобов’язати ОСОБА_2 районну державну лікарню ветеринарної медицини скласти акт про нещасний випадок на виробництві 10 січня 1986 року, його екземпляри передати їй та до  ОСОБА_2 відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних

    2.

випадків на виробництві та професійних захворювань України, зобов’язав його прийняти відповідне рішення про призначення страхових виплат по втраті працездатності, та стягнути заборгованість по страховим виплатам у сумі 1560 грн.

        ОСОБА_1 наполягала на задоволенні позовних вимог та доповнила позовні вимоги тим, що просила визнати недійсними акт про нещасний випадок на виробництві по формі Н-1 від 13 січня 1986 року та акт розслідування нещасного випадку, що відбувся в побуті, по дорозі на роботу чи з роботи від 20 травня 1986 року.

        Позивач пояснила, що працювала ветеринарним фельдшером у ветеринарній лікарні. Її робочий день складався з того, що зранку вона вела прийом у лікарні,  іншу частину дня вона виїзжала за викликом. Кожний такий виклик було зафіксовано в журналі. Лікарня не забезпечувала фельдшерів транспортом, тому вони добирались до місця виклику за власний кошт, в т.ч. й громадським транспортом.

        10 січня 1986 року вона поверталась на роботу з виклику рейсовим автобусом. Біля школи №1 м.Змієва, автобус зіткнувся з трактором, в результаті чого вона вдарилась головою. Після удару, її стан погіршився. В той же день вона звернулась до лікарні. За відсутністю там вільних місць, її не було госпіталізовано і вона поїхала додому. Через декілька днів її було госпіталізовано без свідомості і в такому стані вона перебувала в обласній лікарні декілька місяців. ОСОБА_1 пояснила, що знаходячись у такому стані не знала чи розслідується ДТП.

        В обласній лікарні їй вперше було встановлено інвалідність, в подальшому проводився переогляд, з 01 лютого 2005 року встановлено 3 групу інвалідності безстроково, ступінь втрати професійної працездатності становить 30%.

        До 1 листопада 2009 року відповідачем ОСОБА_2 районною державною лікарнею ветеринарної медицини проводились страхові виплати -  30% мінімальної заробітної плати.

        ОСОБА_1 не ставить питання щодо перерахунку сплачених страхових виплат за вказаний період.

        Позивач зазначила, що в ході судового розгляду у медичній картці знайшла акт Н-1, який передала судові.  Цей акт не визнає ОСОБА_2 відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, вказуючи на те, що його оформлено пізніше чим зазначено у самому акті і не за тією формою.

        Представник ОСОБА_2 районної державної лікарні ветеринарної медицини – головний лікар ОСОБА_3 підтвердив той факт, що проводив оплату страхових виплат ОСОБА_1 Після перевірки КРУ виплати були припинено. Представник відповідача вказав, що в лікарні не збереглася документація за фактом нещасного випадку. В 2001 році він передавав справу ОСОБА_1 до Фонду, однак, її справа була повернута за відсутністю всіх необхідних документів.

        Представник ОСОБА_2 відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України  ОСОБА_4 позов не визнала. Вона пояснила, що відділення не може бути відповідачем у справі, так як відповідно до ст..7 Закону України « Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам ( членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.

        3.

        Документи, які подаються, повинні відповідати вимогам законодавства України про відшкодування працівникові шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я під час виконання ним трудових обов’язків. В обов’язковому порядку особова справа потерпілого, при передачі її до відділення для продовження страхових виплат, повинна містити акт про нещасний випадок за формою Н-1. При подачі документів в 2001 році ОСОБА_2 районною лікарнею ветеринарної медицини акту Н-1 по ОСОБА_1 передано не було, було лише надано акт розслідування нещасного випадку.

        На день розгляду справи до відділення не було надано особової справи ОСОБА_1 з актом Н-1, тому у відділенні не має підстав для виплати ОСОБА_1 страхових виплат, тому позовні вимоги щодо призначення страхових виплат та стягнення заборгованості з Фонду є безпідставними, необґрунтованими.

        На думку представника відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_2 відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України  не порушувало прав позивача.

        Стосовно позовних вимог ОСОБА_1, представник Фонду пояснила, що відповідно до постанови ВЦПС СРСР від 13.08.1982 року №11-6 « Про затвердження положення про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві», на яку посилається ОСОБА_1, в разі, якщо б комісією було встановлено, що дійсно був випадок, пов’язаний з виробництвом, то був би складений акт Н-1, форму якого було затверджено вказаною постановою. У даному випадку, було складено акт зовсім іншої форми і позивачем не наведено доказів того, що цей акт складено правильно і те, що в дійсності нещасний випадок мав місце.

        Ознайомившись з матеріалами справи, заслухав пояснення сторін, дослідив надані докази, суд приходить до наступного висновку.

        Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 січня 1976 року по 13 травня 1986 року працювала на посаді  старшого ветлікаря ОСОБА_2 станції по боротьбі з хворобами тварин, що підтверджується копією трудової книжки. ОСОБА_1 було звільнено у зв’язку з виходом на пенсію по інвалідності.

(а.с.6-7)

        Пояснення позивача про те, що ветлікарня не забезпечувала фельдшерів транспортом для проїзду на виклик, підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_5, яка була на той час головою профкому та складала акти, які просить визнати недійсними ОСОБА_1

        Вказані твердження не спростовані представником відповідача - ОСОБА_2 районної державної лікарні ветеринарної медицини.

        При дослідженні пенсійної справи ОСОБА_1, яку було надано обласним центром медико-соціальної експертизи було встановлено.

        Довідкою начальника відділення ДАІ Готвальдівського РВВС ОСОБА_6 від 09 червня 1986 року підтверджується, що 10 січня 1986 року в 13 годин 30 хв. в м.Готвальд ( м.Зміїв) по вул..Широнінців сталося зіткнення трактора Т-150 та автобуса №42-15ХАЛ. ( а.3 пенсійної справи ОСОБА_1І.)

        Довідкою головного ветлікаря району ОСОБА_3 від 13 червня 1986 року підтверджується те, що ОСОБА_1 працювала з 8.00 до 17.00 годин, обідня перерва з 12.00 до 13.00. ( а.с.5 пенсійної справи)  

        Актом огляду № 1324 від 12 травня 1986 року ОСОБА_1 визнана інвалідом 2 групи, що пов’язана з ушкодженням здоров’я на виробництві.

( а.1,2 пенсійної справи)

        Факт нещасного випадку з ОСОБА_1 на виробництві, як такий, що пов’язаний з виконанням трудових обов’язків не спростовується ОСОБА_2 районною державною лікарнею ветеринарної медицини, оскільки з 1989 року по 01 листопада 2008 року

    4.

 лікарнею проводились страхові виплати у розмірі 30% мінімальної заробітної плати, що підтверджується довідкою начальника ОСОБА_2 районної державної лікарні ветмедицини. ( а.с.9)

        ОСОБА_1 не ставить питання щодо перерахунку страхових виплат за вказаний період.

        В подальшому ОСОБА_1 неодноразово проходила переогляд, та на підставі експертного рішення МСЕК їй встановлено 30% ступеню втрати професійної працездатності з 01 лютого 2005 року безстроково.

        Копією акту розслідування нещасного випадку в побуті, по дорозі на роботу чи з роботи, складеного головою профкому ОСОБА_7 20 травня 1986 року підтверджується та визнано факт, що ОСОБА_1 по дорозі на роботу, повертаючись з виклику по вул. Широнінців, біля школи №1 внаслідок зіткнення автобуса з трактором, упала в автобусі та вдарилась головою. ( а.с.8)

        Зазначені обставини були викладені в акті форми Н-1, який було складено 13 січня 1986 року, копію якого надано позивачем судові і який не визнається ОСОБА_2 відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у зв’язку з невідповідністю вимог Постанови Всесоюзної центральної ради профспілок СРСР від 13.08.1982 року № 11-6

«Про затвердження положення про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві» ( а.с.37)

        Судові не надано ОСОБА_2 районною державною лікарнею ветеринарної медицини документів на підтвердження роботи комісії про  розслідування нещасного випадку та інші докази про обставини складання актів про розслідування нещасного випадку від 20 травня 1986 року та по формі Н-1 від 13 січня 1986 року.

        Свідок ОСОБА_7 підтвердила той факт, що обидва акти підписані нею, однак обставини їх складання не пам’ятає за минуванням тривалого проміжку часу.

        Суд приходить до висновку, що акт Н-1 від 13 січня 1986 року не відповідає вимогам Положення про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві ( далі Положення).

        Так, в порушення вимог п.2.4 Положення керівник установи не затвердив акт Н-1, підписи членів комісії в акті відсутні.

        В акті не зазначено вік потерпілої, дат проведених інструктажів з техніки безпеки, не вказано скільки повних годин після початку роботи з потерпілою стався нещасний випадок, належним чином не надано опису обставин нещасного випадку та дій потерпілої, яким чином протікав процес праці, хто керував роботою, не вказано причини нещасного випадку.

        Відповідно п.1.2 Положення розслідуванню та обліку підлягають нещасні випадки, що сталися на території підприємства, поза територією підприємства при виконанні потерпілим трудових обов’язків, завдання адміністрації підприємства, а також при слідуванню на наданому підприємством транспорті на роботу чи з роботи.

        Розслідуванню та обліку підлягають нещасні випадки, які сталися протягом робочого часу, так і протягом часу, який необхідний для приведення  до ладу знарядь праці, одягу і.т.п. перед початком чи до закінчення роботи, а також при виконанні надурочних робіт, у вихідні та святкові дні.

        Суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 в період робочого часу та під час виконання трудових обов’язків отримала ушкодження здоров’я, що потягло за собою втрату професійної працездатності на 30%.

        На думку суду, вини ОСОБА_1 в тому, що адміністрацією ОСОБА_2 станції по боротьбі з хворобами тварин (ОСОБА_2 районною державною лікарнею ветеринарної медицини)належним чином, в порядку ст.171 Кодексу України про працю не проведено

    5.

 розслідування нещасного випадку та при складанні акту Н-1 допущено неточностей та невідповідність діючому на той час законодавству, не має.

        За таких обставин, суд приходить до висновку про визнання акту Н-1 від 13 січня 1986 року недійсним та зобов’язання відповідача – ОСОБА_2 районну державну лікарню ветеринарної медицини скласти акт за формою Н-1 відповідно закону з наступною передачею його екземплярів позивачу та ОСОБА_2 відділенню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

        Тому суд не вбачає доцільності визнання акту розслідування нещасного випадку від 20 травня 1986 року недійсним.

        На підставі ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

        Не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 щодо зобов’язання відділення виконавчої дирекції прийняти рішення про призначення їй страхових виплат по втраті працездатності в розмірі 30% мінімальної заробітної плати та стягнення заборгованості у сумі 1560 грн.

        Відповідно до чинного законодавства втрачений потерпілим заробіток визначається з середньомісячного заробітку за 12 останніх або, за бажанням за 3 останні календарні місяці роботи, що передували каліцтву.

        Підстав щодо виплати страхових виплат в розмірі 30% мінімальної заробітної плати судом не встановлено, а рівно як і обов’язку відділення виконавчої дирекції сплатити заборгованість по страховим виплатам, які не були нараховані відповідачем за відсутності справи ОСОБА_1

        Згідно ст..7 Закону України « Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам ( членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.

        Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримувала страхові виплати до 01 листопада 2008 року, тому для захисту її права на отримання таких виплат, суд приходить до висновку про зобов’язання ОСОБА_2 відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України після отримання акту Н-1 та всіх необхідних документів проводити  позивачу страхові виплати у зв’язку з втратою професійної працездатності на 30% внаслідок нещасного випадку на виробництві 10 січня 1986 року відповідно до закону, починаючи з 01 листопада 2008 року.

        За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1

        Судові витрати на підставі ст.88 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача ОСОБА_2 районної державної лікарні ветеринарної медицини.

        Керуючись ст. 171 Кодексу законів про працю України, Положенням про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві, затверджене постановою Всесоюзної центральної ради профспілок СРСР від 13.08.1982 року № 11-6, ст.ст. 10,11,60,88,209,212-215 ЦПК України,

        6.

ВИРІШИВ:

    Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

    Визнати право ОСОБА_1 на отримання страхових виплат у зв’язку з втратою професійної працездатності на 30% внаслідок нещасного випадку на виробництві 10 січня 1986 року.

    Визнати недійсним акт про нещасний випадок на виробництві ( форма Н-1) від 13.01.1986 року.

    Зобов’язати ОСОБА_2 районну державну лікарню ветеринарної медицини скласти у відповідності до діючого законодавства акт за формою Н-1 з приводу нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 на виробництві 10 січня 1986 року та передати ОСОБА_1 і до ОСОБА_2 відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

    Зобов’язати ОСОБА_2 відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України призначити та проводити ОСОБА_1 страхові виплати у зв’язку з втратою професійної працездатності на 30% внаслідок нещасного випадку на виробництві 10 січня 1986 року відповідно до закону, починаючи з 1 листопада 2008 року.

    У задоволенні іншої частини позову відмовити.

    Стягнути із ОСОБА_2 районної державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 8,50 грн. судового збору та 7,50 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи, а всього 16( шістнадцять) грн..

    Рішення може бути оскаржено шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом  двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.             Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржене судове рішення.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений законом, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього

строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: