ОбычныйОсновнойтекстсотступомОсновнойтекстсотступом

Справа №2-а-101/10

                                               П О С Т А Н О В А

                                             ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

19 січня 2010 року Авдіївський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Компанієць І.Д., при секретарі Сильчевій Ю.С., з участю позивачки ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Авдіївка із застосуванням технічних засобів Оберіг адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 Костянтинівнидо  Управління Пенсійного фонду України у місті Авдіївка про визнання бездіяльності щодо відмови у виплаті та нарахунку щомісячної державної допомоги  неправомірною,  зобов'язання здійснити нарахування та виплату  щомісячної державної допомоги дітям війни,  суд,-

                                                           В С Т А Н О В И В:

Позивачка  у листопаді 2009 року звернулася до  суду з позовом про  визнання бездіяльності відповідача щодо відмови у виплаті та нарахунку щомісячної державної допомоги  неправомірною,  зобов'язання здійснити нарахування та виплату  щомісячної державної допомоги дітям війни за 2006-2008 роки, що згідно ст. 28 ЗУ "Про  загальнообов"язкове державне пенсійне  страхування" становить в розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Не зважаючи на рішення Конституційного Суду України за 2007-2008 роки, якими визнано неконституційними обмеження соціальних гарантій держави дітям війни, відповідач відмовляється зробити перерахунок допомоги за 2006-2008 роки у відповідності до ст.6 Закону Про соціальний захист дітей війни (в редакції, що діяла в 2007 році). Звернулася з позовом до суду після того, як дізналася про свої порушені права щодо отримання  щомісячної державної допомоги дітям війни у розмірі  30% мінімальної пенсії за віком з засобів масової інформації.

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності, позовні вимоги не визнала, суду пояснила, що в 2006 році статті, які регулюють порядок та розмір  щомісячної державної допомоги дітям війни, не визнавалися неконституційними у встановленому законом порядку. В 2007 році позивачка отримувала щомісячну державну допомогу  як дитина війни відповідно до п.12 ст.71, ст.111 Закону України Про Державний бюджет України на 2007 рік.  Після визнання п.12 ст.71  Закону України Про  Державний бюджет України на 2007 рік  неконституційною, ПФУ в м.Авдіївка не були надані додаткові кошти для нарахування та виплати дітям війни 30% підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України Про соціальний захист дітей війни. Відповідач не може витрачати державні кошти на цілі, не передбачені ст.73 ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. В 2008 році позивачці проводилися виплати допомоги відповідно до змін, внесених до Закону Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту. Ці зміни були внесені пп.2 п.41 роз.ІІ ЗУ Про Державний бюджет на 2008 рік, які також були визнані неконституційними. Після чого відповідач проводив позивачці виплати відповідно до постанови КМУ №530.  Тому відсутні законні підстави для проведення нарахування та виплати  щомісячної державної допомоги позивачці як дитині війни за 2007-2008 роки.

Також просила застусувати ст.100 КАС України та відмовити в задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 пропустила річний строк для звернення до суду з позовом відповідно до ст.99 КАС України.

Суд, вислухавши позивачку, представника відповідача, дослідивши матеріали адміністративної справи, встановив наступне.  

Позивачка відповідно до Закону України Про соціальний захист дітей війни має статус дитини війни, що підтверджується  записом у  її пенсійному посвідченні.

За Положенням про управління  Пенсійного фонду  України в районах, містах і районах у містах, затвердженого  постановою Правління ПФУ  від  25.02.08 за №5-5,  міське управління  є юридичною особою,  до компетенції якого  віднесено призначення ( перерахунок) пенсій.  

Згідно ст.6 вказаного Закону ( в редакції, що діяла в 2007 році) дітям війни пенсія або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 12 статті 71 Закону України Про Державний бюджет України  на 2007 рік дія статті 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни була зупинена.

Рішенням  Конституційного Суду України від 09.07.2007 року  у справі №1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема, пункт 12 ст.71 Закону України Про Державний бюджет України на 2007 рік, який втатив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до п.5 Рішення визначено про те, що Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дій положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Виходячи з наведеного, за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року  позивачка, як дитина війни, мала право на отримання підвищення пенсії  на 30% мінімальної пенсії за віком.

Однак, на день подання позивачкою   заяви (листопад 2009р.)  щодо порушення її права на нарахування та виплату підвищення до пенсії,   сплинув   річний  строк для звернення до адміністративного суду, встановлений ст.99ч.1 КАС, який відповідач просив суд  застосувати. Позивачка не довела  суду  поважних причин, внаслідок яких  нею  було пропущено процесуальний строк за відповідний період 2007 року.  Тому суд, вважає, що в задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну допомогу  за період з 09.07.2007 року по 31 грудня 2007 року  у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком  відповідно до вимог статті 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни з урахуванням фактично виплачених сум - треба відмовити в зв'язку  із спливом строку  звернення до суду.

Відповідач, обгрунтовуючи правильність своїх дій щодо непідвищення виплат дітям війни в 2007 році, посилався на ст.7 Закону України Про соціальний захист дітей війни, якою передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України, а кошти на вказані цілі до Пенсійного фонду України з державного бюджету не надходили.

Однак суд  вищенаведені заперечення відповідача не приймає до уваги з наступних підстав.

Статтею 88 Закону України Про Державний бюджет України на 2007 рік встановлено, що в разі недостатності виділених з державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов'язанами з розмежуванням джерел виплати пенсій між державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України.

Тобто вказаною нормою по-іншому, ніж ст.7 Закону України Про соціальний захист дітей війни, врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Оскільки ст.88 Закону України Про Державний бюджет України на 2007 рік прийнята пізніше, то вона має пріоритет над нормою, закладеною у ст.7 Закону України Про соціальний захист дітей війни. Крім цього, відсутність коштів для забезпечення виплат підвищення до пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком позивачеві також не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов'язань, встановлених ст.6  Закону України Про соціальний захист дітей війни.

Згідно п.41 пп.2 розділу ІІ Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України редакція статті 6 Закону Про соціальний захист дітей війни, що існувала до 01.01.2008 року втратила свою чинність.

Відповідно до нової редакціїї статті 6 Закону дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої  для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10рп  визнано такими, що невідповідають Конституції (є некоституційними) положення, зокрема, пункту 41 підпункту 2 розділу ІІ  Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України.

Відповідно до п.6 наведеного Рішення визначено про те, що Рішення Конституційцного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дій положень Закону Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України, визнаних неконституційними.

В зв'язку з вказаним Рішенням втратила чинність нова редакція статті 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни, внаслідок чого відновлена попередня редакція закону, згідно якої діти війни мають право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Постановою КМ України №530 від 28.05.2008 року Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян, встановлено, що дітям війни до пенсії підвищення проводиться у твердих розмірах: з 22.05.2008 - 48,10 грн., з 01.07.2008р. - 48,20 грн., з 01.10.2008р. - 49,80 грн. Вказані суми відповідачем виплачені позивачці у  повному обсязі.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8,9 КАС України в Україні визнається та діє принцип верховенства права.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми ст.6 Закону України  Про соціальний захист дітей війни в редакції, що діяла до 01.01.2008 року з огляду на Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008р., а не Постанова КМ України від 28.05.2008 року №530.

Тому  суд приходить до висновку , що за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року  позивачка, як дитина війни, мала право на отримання підвищення пенсії  на 30% мінімальної пенсії за віком  відповідно до вимог статті 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком .

Однак, на день подання позивачкою   заяви (листопад 2009р.)  щодо порушення її права на нарахування та виплату підвищення до пенсії,     сплинув   річний  строк для звернення до адміністративного суду, встановлений ст.99ч.1 КАС, який відповідач просив суд  застосувати. Позивачка не довела  суду  поважних причин, внаслідок яких  нею  було пропущено процесуальний строк за відповідний період 2008 року.  Тому суд, враховуючи порядок  сплати пенсії громадянам, визначений ст. 47ч.1 Закону №1058, що пенсія сплачується не пізніше 25 числа поточного  місяця, визнає неправомірними  дії  відповідача щодо відмови позивачці у нарахуванні та виплаті щомісячної державної допомоги  за період з 01 листопада 2008 року по 31 грудня 2008 року  у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком  відповідно до вимог статті 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни, в редакції, яка діяла на той період з урахуванням фактично виплачених сум.

Тому відповідач повинен здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачці як дитині війни за період з 01 листопада 2008 року по 31 грудня 2008 року відповідно до вимог статті 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни, в редакції, яка діяла на той період, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням фактично виплачених сум.

Суд вважає, що в задоволенні позовних вимог в частині  зобов'язання здійснити нарахування та виплату  щомісячної державної допомоги позивачці в 2006 році слід відмовити, оскільки ст.110 Закону України Про Державний бюджет України на 2006 рік, якою регулювалися виплати вказаної допомоги дітям війни в 2006 році, до теперішнього часу не визнана неконституційною Конституційним Судом України.

Також слід відмовити позивачці в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання здійснити нарахування та виплату  щомісячної державної допомоги за періоди з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року , оскільки в цей період до спірних правовідносин застосуванню підлягали приписи ст.111 Закону України Про Державний бюджет на 2007 рік, якою встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії  відповідно до ст.6 Закону України Про соціальний захист дітей війни  виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту)  у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Норма вказаної статті прийнята пізніше в часі, в зв'язку з чим мала пріоритет порявняно зі спеціальною нормою - ст.6 Закону України Про соціальний захист дітей війни.

З аналогічних підстав за період з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року  до спірних правовідносин підлягали застосуванню приписи Закону України  Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України, тому позивачці також слід відмовити в задоволенні позовних вимог за вказаний період.

В своїй заяві позивачка просила визнати  неправомірною бездіяльність відповідача щодо ненарахування  та невиплату  щомісячного підвищення пенсії   в розмірі  30% мінімальної пенсії за віком  за відповідні періоди 2007-2008 років.

Суд не може погодитися з вимогами щодо визнання бездіяльності неправомірною з таких підстав.

Так, судом було встановлено, що відповідач нараховував та виплачував позивачці щомісячну державну допомогу як дитині війни у зменшеному розмірі, тобто  здійснював  певні дії, а не бездіяльність. Тому суд, на підставі ст. 21ч.2  КАС,  виходить  за межі позову, задовольняє позов частково, та, враховуючи наведене, визнає саме дії відповідача неправомірними щодо  відмови здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як дитині війни за період з 01.11.2008 по 31.12.2008р.р. відповідно до вимог статті 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням фактично виплачених сум .

У відповідності з ч.3 ст.94 КАС України підлягає стягненню з державного бюджета на користь позивачки судовий збір у розмірі 3,40 гривень.

На підставі ст.6 Закону України Про соціальний захист дітей війни,  Рішення  Конституційного Суду України від 09.07.2007 року у справі №1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян),  Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10рп, ст.8 Конституції України, керуючись ст.ст.8,9,11,-71,99,94,159-163,167 Кодекса адміністративного судочинства України, суд,-

                                                          ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до  Управління Пенсійного фонду України у місті Авдіївка про визнання бездіяльності щодо відмови у виплаті та нарахунку щомісячної державної допомоги  неправомірною,  зобов'язання здійснити нарахування та виплату  щомісячної державної допомоги дітям війни- задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України у місті Авдіївка щодо відмови у нарахунку і виплаті щомісячної державної допомоги дітям війни ОСОБА_1 відповідно до ст.6  Закону України Про соціальний захист дітей війни за період з 01 листопада 2008 року по 31 грудня 2008 року .

Зобов'язати Управління  Пенсійного фонду України у місті Авдіївка здійснити  нарахування та виплату щомісячної державної допомоги дітям війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до вимог ст.6  Закону України Про соціальний захист дітей війни  у редакції, що діяла за відповідний час за період з 01 листопада 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням фактично виплачених сум.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з державного бюджета на користь ОСОБА_1 3,40 гривень сплаченого судового збору.

Постанова може бути оскаржена шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, які подаються до апеляційного адміністративного суду Донецької області через Авдіївський міський суд.

Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови в повному обсязі - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: