Справа № 22а-618/07 p. Головуючий першої інстанції Алєйніков В.О.
Категорія: 22 Суддя - доповідач апеляційного суду Паліюк В.П.
УХВАЛА
2007 року квітня місяця 27 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Паліюка В. П.,
суддів: Лівійського I.E., Шолох З.Л.,
при секретарі: Бобуйок І.В.,
за участю: ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2., а також представника ГУ ПФУ в Миколаївській області Водовозової С.Б.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві адміністративну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2007 р. за позовом ОСОБА_1до Миколаївського обласного військового комісаріату (далі - військовий комісаріат) та Головного Управління Пенсійного Фонду України в Миколаївській області (далі - ГУ ГІФУ в Миколаївській області) про захист права на пенсійне забезпечення.
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2006 р. ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до військового комісаріату про захист права на пенсійне забезпечення.
Позивач зазначав, що після звільнення з військової служби йому була призначена щомісячна пенсія. З 1 січня 2005 р. раніше призначена пенсія була перерахована з врахуванням положень ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 р. (з наступними змінами) (далі - Закон від 9 квітня 1992 p.).
В той же час, як вважав позивач, військовий комісаріат не повністю реалізував вимоги ст. 63 Закону від 9 квітня 1992 p., оскільки незаконно відмовився перерахувати пенсію на підставі тих нормативно-правових актів, які були прийняті в період з 1992 р. по 2004 р.
Посилаючись на викладене, позивач просив задовольнити його вимоги.
До участі по справі в якості відповідача залучене ГУ ПФУ в Миколаївській області.
Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2007 р. в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просив постанову скасувати і ухвалити нову постанову про задоволення його вимог в повному обсязі.
Заслухавши доповідача, пояснення позивача та його представника, а також представника ГУ ПФУ в Миколаївській області, дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
2
До одного із основних принципів адміністративного судочинства, як це зазначено в ст.ст. 7, 11 КАС України, відноситься змагальність сторін. Цей принцип, поміж іншого, передбачає право сторін на особисту участь у розгляді справи. Завдяки чому сторони можуть подавати суду докази, досліджувати їх, висловлювати свою думку з усіх питань, що підлягають розгляду в судовому засіданні.
Норми ст.ст. 7, 11 КАС України співзвучні з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка визначає «право на справедливий судовий розгляд». Загалом поняття «справедливого» судового розгляду, як вбачається із рішень Європейського суду з прав людини, передбачає дотримання принципу рівності процесуальних засобів сторін («Делькур проти Бельгії»). До цього поняття також належить можливість представляти докази, висувати заперечення проти доказів протилежної сторони, давати пояснення з приводу предмета спору («Н. проти Бельгії»).
Між тим, місцевий суд, як видно із матеріалів цієї справи, при розгляді вказаних позовних вимог не звернув належної уваги на існування в адміністративному судочинстві принципу змагальності сторін.
Так, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що сторони належним чином повідомлялися про розгляд цього ж позову саме в день ухвалення постанови. А розглянувши справу у відсутності сторін, місцевий суд позбавив їх права на справедливий судовий розгляд у викладеному вище контексті.
До того ж, розглянувши справу у відсутності сторін, місцевий суд не звернув належної уваги на те що, згідно з першою редакцією ч. З ст. 63 Закону від 9 квітня 1992 р. «призначені військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей пенсії щорічно перераховуються згідно з установленим за станом на 1 січня поточного року рівнем грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, з якого обчислюються пенсії».
Положення ч. 3 ст. 63 Закону від 9 квітня 1992 p., з врахуванням змін від 4 лютого 1994 p., передбачали, що: «призначені військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей пенсії перераховуються з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ».
Нова редакція ч. 3 ст. 63 Закону від 9 квітня 1992 р. (зміни від 16 грудня 2004 р.) вказує, що: «усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у строки, встановлені частиною другою статті 51 цього Закону».
Системний аналіз ч. 3 ст. 63 Закону від 9 квітня 1992 p., як в першій, так і в другій редакції, свідчить про наявність обов'язку в перераховуванні призначених військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів
3
внутрішніх справ та членам їх сімей пенсій. При цьому, вказана норма не містить будь-яких обмежень щодо реалізації цього права.
Щодо ч. 3 ст. 63 Закону від 9 квітня 1992 р., в редакції від 16 грудня 2004 р., то вона в логічній послідовності уточнює це право. Зокрема, вказує на такі види грошового забезпечення, як: надбавки, доплати, підвищення та премії. Водночас, ч. 4 цієї норми Закону обмежує право на перерахунок пенсії лише щодо чергових військових (спеціальних) звань.
Вказані вище норми мають суттєве значення для вірного вирішення спору.
В зв'язку з чим, постанова місцевого суду, яка ухвалена в порушення норм матеріального та процесуального права (п. 4 ст. 202 КАС України), підлягає скасуванню, але без ухвалення нової постанови, оскільки усунути зазначені вище порушення норм процесуального права можливо лише в місцевому суді з належним викликом сторін.
Разом з тим, положення ст. 204 КАС України, які передбачають підстави для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд, не вказують на таку підставу, яка зазначена, наприклад, в нормах ЦПК України.
Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання.
Згідно з ч. 7 ст. 9 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
Колегія суддів, враховуючи викладене, а також вік позивача, його вимоги, які направлені на захист соціальних прав, а також необхідність розгляду справи в «розумні строки», вважає за необхідне застосувати за аналогією п. 3 ч. і ст. 311 ЦПК України. В зв'язку з чим, справа після скасування постанови підлягає направленню на новий розгляд до того ж місцевого суду.
При новому розгляді справи місцевому суду необхідно врахувати викладене, але до ухвалення постанови по суті обговорити питання про можливість її розгляду (зупинення провадження) до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного судочинства (п.3 ч. 1 ст. 156 КАС України).
Керуючись ст.ст. 9, 195, 204, 206 КАС України та ст. 311 ЦПК України, колегія суддів:
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.
Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2006 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до того ж суду, але іншому судді.