ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.06.2007 Справа № А38/337-06(17/145)
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Дмитренко А.К. (доповідач)
суддів: Крутовських В.І., Прокопенко А.Є.
секретар судового засідання Врона С.В.
Представники сторін:
від позивача: Палій Є.А., довіреність №2/81 від 02.01.07, представник;
від позивача: Полторак С.О., довіреність №1436/9 від 15.02.07, представник;
від відповідача: Моїсєєв Д.В. довіреність № 4652/10/08-10-05, від 21.03.07р. представник
від відповідача: Бобченко А.Є., довіреність №116/10/08-10-034 від 10.01.07, головний державний податковий інспектор юридичного відділу;
від відповідача: Логойда Т.В., довіреність №144/10/08-10-034 від 10.01.07, головний державний податковий інспектор;
розглянувши апеляційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.06 р. у справі № А38/337-06(17/145)
за позовом: відкритого акціонерного товариства "Північний Гірничо-збагачувальний комбінат", м. Кривий Ріг
до: спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі
про: визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2006 р. (колегія суддів у складі: головуючий Бишевська Н.А., судді: Добродняк І.М, Кощеєв І.М.) визнано недійсними податкові повідомлення-рішення спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі №0000412330/3; № 0000142330/3, № 0000342330/3, № 0000232600/3, №0000122600/1 від 05.07.04.
Не погоджуючись з постановою суду, спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі просить її скасувати, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Відкрите акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" вважає, що постанова господарського суду прийнята у відповідності з приписами норм матеріального та процесуального права та наголошує на відсутності інших підстав для скасування або зміни постанови. Просить постанову господарськогу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд
В С Т А Н О В И В :
З 08.09.03 по 10.12.03 працівниками спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі проведено планову комплексну документальну перевірку відкритого акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.02р. по 01.07.03р.
За результатами перевірки складено акт від 24.12.2003р. № 31/233/-111/00191023, на підставі якого 26.12.2003р. податковою інспекцією винесені податкові повідомлення-рішення, якими визначено зобов’язання позивача зі сплати податку на прибуток, зокрема, за податковим повідомленням-рішенням:
№ 0000232600/0 –в сумі 15 922 469 грн. 34 коп. (основний платіж); №0000412330/0 –в сумі 31 288 741 грн. 77 коп. (основний платіж); №0000342330/0 –в сумі 31 009 542 грн.11 коп., з яких 3 917 667 грн. 40 коп. - основний платіж 27 091 874 грн.71 коп. –штрафні санкції; №000014233/0 –в сумі 172 689 грн.,66 грн. (основний платіж).
Внаслідок адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень у порядку ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ із змінами та доповненнями (в подальшому –«Закон №2181») спеціалізованою ДПІ винесені податкові повідомлення-рішення, якими зазначено зобов’язання позивача зі сплати податку на прибуток та застосовано штрафні санкції.
№ 0000232600/3 –в сумі 15 922 469 грн. 34 коп. (основний платіж);
№ 0000412330/3 –в сумі 31 288 741 грн. 77 коп. (основний платіж);
№ 0000342330/3 –в сумі 31 009 542 грн. 11 коп.
№ 000014233/3 –в сумі 172 689 грн.66 коп. (основний платіж);
№ 0000122600/1 –в сумі 13 468 630 грн. 95 коп. (штрафні (фінансові) санкції).
Податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі п.п.4.2.2. п.4.2 ст. 4, п.п. 17.1.3, п.п 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181 та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Щодо відновлення в податковому обліку „простроченої” кредиторської заборгованості.
Протягом перевіряємого періоду позивачем відновлено в податковому обліку раніше списану кредиторську заборгованість, строк позовної давності щодо якої минув, але є рішення господарського суду про стягнення з позивача даної суми заборгованості та судом видані відповідні накази. Перелік кредиторів та суми заборгованості наведені в додатку № 21 до акту перевірки.
Також в ІІІ кварталі 2002р. позивачем було відновлено в бухгалтерському та податковому обліку десять простих векселів на загальну суму 8 135 330 грн виданих позивачем 14.09.99р. підприємству «Брінкфорд Конс. Лімітед»зі строком погашення «за пред’явленням». Перелік векселів зазначено на стор. 48 акту перевірки.
При перевірці зазначеного питання СДПІ дійшла висновку про неправомірне відновлення в обліку в IV кварталі 2002 р. та першому півріччі 2003 р. раніше списаної кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув, на суму 14 411 105 грн. та 22 718 194 грн. 76 коп. відповідно.
Відповідач вважає, що судом були порушені норми ст.ст. 4,12 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Доводи відповідача ґрунтуються на твердженні, з посиланням на пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, про необхідність віднесення до складу валових доходів сум кредиторської заборгованості, щодо яких є рішення господарського суду, що вступили в силу та строк позовної давності по якій минув.
Позивач не погоджується з даним висновком відповідача про заниження валового доходу позивачем, посилаючись на наступне.
Кредиторська заборгованість, щодо якої є рішення господарського суду, що вступили в силу, не є безнадійною заборгованістю та не підлягає списанню.
Дніпропетровський апеляційний господарський суд вважає що рішення у цій частині повністю відповідає вимогам законодавства в силу наступного.
У підпункті 1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” визначено, що до безповоротної фінансової допомоги відноситься, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася не стягнутою після закінчення строку позовної давності.
Згідно ст. 79 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності переривається пред`явленням позову в установленому порядку.
Законодавство, що діяло в перевіряємий період, передбачало лише один випадок, коли строк давності не переривався після пред’явлення позову, - пред’явлення позову, залишеного без розгляду, - у відповідності до ч. 4 ст. 79 ЦК Української РСР. Оскільки кредитори комбінату подали позовні заяви в межах строку позовної давності та винесені рішення на їх користь, то висновок відповідача в акті перевірки про те, що до складу валових доходів потрібно віднести вищезазначені суми кредиторської заборгованості, по яких строк позовної давності минув, є помилковим та не може бути прийнятий судом.
Також суд враховує посилання позивача на обов’язок платника податку виправлення помилок в обліку, що передбачено п. 5.1 ст. 5 Закону України №2181. Такою помилкою, на думку позивача, було попереднє віднесення спірної заборгованості на валові доходи, оскільки чинним законодавством прямо передбачений обов’язок виправлення помилок в обліку, чим і було попереднє віднесення такої заборгованості на валові доходи. Тобто при отриманні рішення суду, платник податків згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами” у межах термінів, встановлених ст. 15 цього ж Закону, виправив помилку у податковому обліку та відновив заборгованість у бухгалтерському обліку.
З матеріалів справи видно, що відповідачем було перевірено питання про відкриття виконавчого провадження згідно з наказами господарського суду (стор. 48 акту) та було отримано відповідь, про перебування документів на виконавчому провадженні. Зупинення виконавчого провадження у зв’язку з дією мораторію лише відстрочує погашення заборгованості та не скасовує зобов’язання в цілому.
Судова колегія також, враховує ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16.06.06 у даній справі, де зазначено, що «колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що стягнення коштів, попередньо віднесених до складу валового доходу, має наслідком зменшення валового доходу та відновлення кредиторської заборгованості. Є правомірним також висновки судів про те, що на заборгованість, відносно якої існують рішення судів, не поширюються строки позовної давності". Однак в ухвалі Вищого адміністративного суду України вказано, що судами не надано належної оцінки твердженням відповідача, про те, що позивачем зменшено валовий дохід і на ту частину сум , відносно якої існує рішення господарських судів про відмову у позові.
Суд першої інстанції, враховуючи вказане в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.06.06, дійшов висновку, що позивач не зменшував валовий дохід на ту частину сум заборгованості, по яких є рішення господарських судів про відмову у позові.
Щодо рішень, за якими були зменшені валові доходи, то всі рішення є в матеріалах справи і були перевірені судом першої інстанції, про що зазначено у постанові.
Оскільки всі питання були досліджені судом першої інстанції та надано належну правову оцінку доводам обох сторін, апеляційний господарський суд вважає дії позивача по відновленню кредиторської заборгованості на загальну суму 45 551,0 тис. грн правомірними, оскільки дана заборгованість не відповідає терміну „безнадійна”, який наведено у п.1.25 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, та була відображена у податкових деклараціях, що додатково підтверджується висновком Вищого адміністративного суду України від 16.06.06 у даній справі.
Щодо визначення доходу у сумі курсових різниць по основному боргу за кредит.
Як вбачається з матеріалів справи колегія суддів Вищого адміністративного суду України від 16.06.06 посилається на недослідженість стану фактичного виконання позивачем зобов’язань за контрактами від 19.07.1996 р. №18/01-128 та №18/01-129.
Заборгованість виникла за угодами від 19.07.1996 р. №18/01-128 та №18/01-129, в сумі 38 433 650 яп. ієн. та 401 664 093 яп. ієн відповідно. Угоди укладено між Міністерством фінансів України, Укрексімбанком України та позивачем з метою залучення кредиту Японії для фінансування частини вартості за зовнішньоторгівельними контрактами від 20.07.1995р. №LJME-95-0617 і №LJME-95-0617-SP, укладеними між Північним державним гірничо-збагачувальним комбінатом і фірмою “Сумітомо корпорейшн” (Японія).
Відповідач дійшов висновку про неправомірність віднесення до валового доходу в IV кварталі 2002 р. 10 925 289 грн. 54 коп. та до валових витрат 12 817 274 грн. 60 коп. курсових різниць за заборгованістю в іноземній валюті, а також про неправомірність віднесення у першому півріччі 2003 р. до складу валового доходу 7 942 800 грн. та до валових витрат 8 128 700 грн.
Позивач не згоден з твердженням відповідача про те, що дана заборгованість за кредитами не відповідає поняттю фінансовий кредит, посилаючись на те, що дана заборгованість виникла за угодами від 19.07.1996 р. №18/01-128 та №18/01-129, у п. 6.2 статті 6 яких вказано, що позичальник зобов’язаний здійснити всі платежі по основному боргу, відсотках та інших витратах належним чином, без контрпретензій і відрахувань безумовно, в японських ієнах, на позабалансові рахунки, вказані в п.9.2 ст. 9 даних угод. Пунктом 7.1 згаданих угод передбачено, що всі платежі по кредитам повинні бути здійснені в японських ієнах.
У даних угодах при визначенні самого терміну „Угода” вказано, що це угода, яка укладається між Міністерством фінансів України , Укрексімбанком та Північним державним гірничо-збагачувальним комбінатом про права та обов’язки сторін щодо залучення, обслуговування та погашення іноземного товарного кредиту. При отриманні запчастин з Японії їх вартість була відображена у складі валових витрат.
Крім того, на підтвердження того, що заборгованість за кредитом враховується комбінатом в ієнах, у матеріалах справи є копії виписок банку, в яких обчислюються курсові різниці на залишок заборгованості.
Суд вважає, що облік курсових різниць по цій заборгованості у складі валових витрат відповідає вимогам п. 7.3. ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а пп. 7.9.1, 7.9.2, на порушення яких посилається відповідач, регулюють лише операції з борговими зобов’язаннями та є відсильними, тому при використанні норм п. 7.9 ст. 7 повинні враховуватись норми, встановлені іншими статтями Закону, зокрема п.7.3.
Судом апеляційної інстанції встановлено наступне.
На час розгляду справи у суді першій інстанції суму заборгованості, яка виникла за угодами від 19.07.1996 р. №18/01-128 та №18/01-129, погашено векселем № 0298823 серія АА відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 15.03.06р. № 315 "Про затвердження Порядку продажу прав вимоги погашення простроченої понад три роки заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі". Аукціон по продажу даного векселя проведено 28.11.06р. (копії підтверджуючих документів є в матеріалах справи).
Виходячи з умов постанови Кабінету міністрів України від 15.03.06 р. №315 "Про затвердження Порядку продажу прав вимоги погашення простроченої понад три роки заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками та фінансовою допомогою, наданою на поворотній основі" проводився аукціон з продажу прав вимоги за векселем, а на підставі п. 35 згаданого Порядку Державне казначейство подає Мінфіну інформацію про надходження коштів за договорами купівлі-продажу прав вимоги. Тобто в незалежності від того чи є погашеним даний вексель державне казначейство отримало кошти від продажу векселя на аукціоні.
Апеляційна інстанція також погоджується з доводами позивача, що дана заборгованість не є заборгованістю перед бюджетом, оскільки Угоди від 14.10.1996 р. укладені Міністерством фінансів України, яке діє від імені Уряду України за Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 27.02.1993 р. №147. Згідно п.1 названого Положення Міністерство фінансів України є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Міністерство забезпечує реалізацію державної фінансової політики і здійснює загальне керівництво у сфері державних фінансів.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про бюджетну систему України", що діяв на час виникнення спірних відносин, бюджет –це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими Радами народних депутатів. Принципом бюджетного устрою, зокрема, є принцип повноти, який полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків. Законом України "Про державний бюджет України на 1996 рік" серед видатків державного бюджету, у тому числі і за рахунок кредиту Ексімбанку Японії, не передбачено фінансування ВАТ "Північний ГЗК" (на той час Державного Північного гірничо-збагачувального комбіната) чи інших підприємств в рахунок зовнішньоторговельних контрактів. Отже, грошові кошти, які ВАТ "Північний ГЗК" отримало відповідно до умов угод №№18/01-128/685 і 18/01/129/685, не є бюджетними коштами.
Дані кошти отримані на поворотній основі, ознак фінансової допомоги кредит не має. В рамках зазначених угод позивач отримував не бюджетні кошти, що також підтверджується в п. 9.1.5 самих угод, де вказано, що у разі невиконання позичальником своїх зобов’язань по кредиту, Мінфін передає в арбітражний суд всі необхідні документи для вирішення питання в цивільно-правовому порядку». Заборгованість в іноземній валюті саме за товарним кредитом має обліковуватись за правилами п.п. 7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Погашення кредиту та витрат, пов’язаних з його обслуговуванням, позивач має здійснювати за рахунок власних валютних коштів.
Правомірність вимог позивача підтверджена листом ДПА України від 31.12.99р. №7552/6/1-1116, листом ДПА України від 27.10.1998р. №11474/11/22-1216, листом Комітету Верховної Ради України з питань фінансів та банківської діяльності від 18.07.2000р №06-10/491, про що зазначено в рішенні суду.
Таким чином, Дніпропетровський апеляційний господарський суд вважає висновок господарського суду з питання віднесення в IV кварталі 2002 р. до складу валового доходу 10 925 289 грн. 54 коп. та до валових витрат 12 817 274 грн. курсових різниць, а також віднесення в першому півріччі 2003 р. до складу валового доходу 7 942 800 грн. та до валових витрат 8 128 700 грн. за заборгованістю в іноземній валюті правомірним.
Щодо амортизаційних відрахувань.
Перевіркою встановлене завищення суми амортизаційних відрахувань за ІІ-ІV квартали 2002р на загальну суму 20 327 грн. 57 коп. Завищення амортизаційних відрахувань сталось внаслідок нарахування амортизації на автомобілі БілАЗ, які були зняті з обліку та списані у грудні, квітні 1997р. Позивач не погоджується з висновком відповідача про завищення суми амортизаційних відрахувань.
Відповідач вважає що позивачем порушені вимоги ст.7 Закону України «Про Державний бюджет на 2002р.” та ст. 9 “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”.
Посилаючись на пп. 8.4.6 п. 8.4 статті 8 Закону України „Про оприбуткування прибутку підприємств” позивач зазначає, що не змінював балансову вартість груп 2 та 3 основних засобів у разі ліквідації об’єктів. Так, при ліквідації та знятті з обліку БілАЗів (інвентарні номери 078963 та 078966) у 1997 р., підприємство не порушувало чинного законодавства та продовжувало амортизувати данні об’єкти.
Суд вважає, що посилання на ст. 7 Закону України „Про державний бюджет України на 2002 рік” зі змінами та доповненнями є неправомірним, тому що вона регулює порядок амортизації основних фондів, ліквідованих у 2002 р., і не має зворотної сили.
Апеляційний господарський суд також враховує, що в Наказі Державної податкової адміністрації України від 13.02.2002 р. № 68 "Щодо затвердження податкового роз"яснення "Щодо застосування абзацу третього статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2002 рік" платниками податку на прибуток підприємств", зазначено, що балансова вартість окремого об’єкту основних засобів групи 2 та 3, виготовленого самостійно або придбаного за плату до 01.01.2002 р., визначається виходячи із загальної суми балансової вартості відповідної групи основних фондів, розподіленої пропорційно питомій вазі суми первинної вартості окремого об’єкту, який входить до складу відповідної групи, у сукупній первинній вартості групи. При цьому, у прикладі, який наведений у Роз’ясненні, між об’єктами основних засобів розподіляється уся вартість групи основних засобів на початок періоду, а не тільки вартість об’єктів, які залишились в експлуатації.
Колегія суддів також враховує посилання відповідача на відсутність актів списання БілАЗів (інвентарні номери 078963 та 078966), однак факт списання не заперечується і позивачем, а неможливість надати докази обґрунтовується Наказом Головного архівного Управління України, яким встановлено трирічний строк для зберігання бухгалтерської документації. Акт ліквідації автомобілів, який підтверджує фактичне виведення автомобілів з експлуатації, не може бути наданий суду, оскільки автомобілі ліквідовано у 1997 році, і за терміном зберігання в 2000р. документи передані в архів та знищені.
Застосування відповідачем ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2002рік”, яка регулює порядок амортизації основних фондів груп II та III у 2002р, що виведені з експлуатації, до набрання чинності даним Законом, суперечить Конституції України та чинному законодавству.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду про те, що зменшення амортизаційних відрахувань в IV кварталі 2002 р. та першому півріччі 2003 р. на загальну суму 20 742 грн. 48 коп. та 140 грн. 37 коп. відповідно, є неправомірним.
Щодо збільшення валових доходів на суму 3 224 498 грн. 18 коп. (“безповоротної фінансової допомоги”).
Внаслідок відображення в обліку станом на 01.04.2002 р. кредиторської заборгованості в сумі 1 305 718 грн. 18 коп. –по нарахуванню до Фонду охорони праці, в сумі 1 918 780 грн. –по нарахуванню до Фонду України соціального захисту інвалідів, відповідачем встановлено завищення за період II кв. 2002 р. валових доходів на суму 3 224 498 грн. 18 коп.,
Позивач не погоджується з такою думкою відповідача посилаючись на наступне.
Заборгованість по нарахуванню штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів не є безповоротною фінансовою допомогою у розумінні ст. 1.22.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки у відповідності до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк позовної давності встановлюється в три роки.
Згідно зі ст. 79 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності переривається пред'явленням позову в установленому порядку. Після перериву перебіг строку позовної давності починається спочатку. Час, що минув до перериву, до нового строку не зараховується.
Дніпропетровське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів в межах позовної давності в установленому порядку звернулося до господарського суду з позовом до ВАТ “Північний ГЗК” про стягнення 924971 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2001р. у справі № 18\28 позовні вимоги Фонду були задоволені в повному обсязі, а також з відповідача було стягнуто держмито в сумі 924 грн. 27 коп. та 69 грн. за інформаційно–технічне забезпечення судового процесу, про що було видано наказ. Рішення господарського суду було належним чином надане спеціалістам СДПІ. Позивач звернувся до господарського суду із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення. 23.05.2003 р. ухвалою господарського суду Дніпропетровської області було зупинено провадження у справі № 18/28.
Наведене свідчить про перерив строку позовної давності, відсутність підстав для списання зазначеної вище кредиторської заборгованості і, отже, про помилковість висновків СДПІ про необхідність віднесення даної заборгованості до складу валового доходу. ВАТ “Північний ГЗК” належним чином відображає суму 924 971 грн. в бухгалтерському та податковому обліку.
Станом на 01.04.2002р. існувала кредиторська заборгованість до Фонду охорони праці по нарахованим штрафам за нещасні випадки та профзахворювання у сумі 1 305 105 грн. 85 коп., яка виникла за період:
з 1994 р. по 01.09.1997р. у сумі 337 244 грн. 33 коп. Вказана заборгованість, у відповідності до п.п15.1.1 п.15.1 статті 15 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, не підлягає стягненню, тому що по ній скінчився термін 1095 днів та платник податків вважається вільним від такого зобов’язання (перевірка комбінату розпочата 08.09.2003р., податкове повідомлення-рішення датоване 26.12.2003р.);
з 01.09.1997 р. по 01.04.2001 р. у сумі 968 473 грн. 85 коп.
З 01.04.2001р. набрав чинності Закон України „Про обов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань” і Фонд соціального страхування від нещасних випадків став правонаступником Фонду охорони праці, який ліквідовано.
ВАТ „ПівнГЗК” 06.07.2001р. надіслало лист №16-77/3061 до Фонду соціального страхування з проханням списати вказану заборгованість, на що Фонд листом від 19.07.2001р. № 266 повідомив, що заборгованість списанню не підлягає та повинна бути сплачена.
Судом першої інстанції встановлено, що висновок відповідача про необхідність включення кредиторської заборгованості в сумі 2 230 689 грн. 18 коп. до складу валового доходу був необґрунтованим, що підтверджується рішенням ДПА у Дніпропетровській області про результати розгляду скарги №9378/10/25-008 від 09.04.04р.
Але, відповідач не скасував дану суму в податковому повідомленні-рішенні всупереч п. 5.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженому наказом Державної податкової адміністрації від 06.07.2001р. № 0567, хоча рішення ДПА у Дніпропетровській області від 09.04.04р. №9378/10/25-008 з цього питання було прийнято на користь позивача.
Враховуючи викладене господарський суд правомірно задовольнив вимоги позивача у цій частині позову і підстав припинення провадження у справі в даній частині не вбачається, оскільки визначена сума податкового зобов’язання не була зменшена.
Дніпропетровський апеляційний суд не приймає доводи відповідача про невідповідність судового рішення приписам п. 1 Пленуму Верховного суду України від 29.12.76р. № 11 "Про судове рішення", тому що визначена сума податкового зобов’язання не була зменшена та припинення провадження в даній частині неможливе, а дане посилання відповідача суперечить обставинам справи.
Судом також враховуються норми п. 2. ст. 71 КАС України, яким визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин судова колегія вважає, що постанову прийнято господарським судом першої інстанції обґрунтовано, відповідно до норм податкового законодавства.
Керуючись ст.ст 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У Х В А Л И В :
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.06 у справі № А38/337-06(17/145) залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця з дня складання її в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий А.К.Дмитренко
Суддя В.І. Крутовських
Суддя А.Є.Прокопенко
З оригіналом згідно
Помічник судді О.В. Поштаренко