П О С Т А Н О В А

Іменем України

    25 січня 2010 року                                                                   справа № 2а-5623/09/2370

    16 год. 20 хв.                                м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:                                                                                                                                    

головуючого судді Холода Р.В.

при секретарі судового засідання Шоколенко Т.М.,

за участю:

представника позивача – Гриценка О.М. за довіреністю,

відповідача – Порхун А.М. за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Шполянського районного центру зайнятості до Шполянського заводу запасних частин відкритого акціонерного товариства «Метровагонмаш» про стягнення штрафу,

ВСТАНОВИВ:

    Шполянський районний центр зайнятості звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Шполянського заводу запасних частин відкритого акціонерного товариства «Метровагонмаш» про стягнення заборгованості у вигляді штрафу за порушення ст.8 Закону України «Про зайнятість населення» при використанні праці іноземця в розмірі 850 грн. 00 коп.

    Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов повністю.

    Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував.

    Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

    Шполянський завод запасних частин відкритого акціонерного товариства «Метровагонмаш», відповідно до копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №105919, зареєстровано Шполянською районною державною адміністрацією Черкаської області 15.06.1995 р. №1 020 105 0001 000289, ідентифікаційний код 05745070.

    14 серпня 2009 року посадовими особами Інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Черкаського обласного центру зайнятості проведено перевірку додержання законодавства про зайнятість населення, за результатами якої складено акт №4 від 14.08.2009 р.

    Перевіркою встановлено, що з 01.04.2008 р. підсобним працівником на підприємстві працює ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідка на проживання видана ВГІРФО в Черкаській області 21.09.2008 р. (НОМЕР_1).

    14 серпня 2009 року винесено припис №4, в якому відповідачу приписано на виконання вимог статті 8 Закону України «Про зайнятість населення» надати повну інформацію щодо документів ОСОБА_3 на надати їх копії.

    15 вересня 2009 року посадовими особами Інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Черкаського обласного центру зайнятості складено акт №3 про порушення законодавства про працевлаштуванні іноземних громадян та осіб без громадянства.    

Перевіркою встановлено, що з 01.04.2008 р. підсобним працівником на підприємстві працює ОСОБА_3. Правові підстави використання праці громадянина Росії ОСОБА_3 з дотриманням вимог законодавства України підтверджені наступними документами: тимчасовим посвідченням, виданим 10.05.2008 р. СГІРФО Шполянського району та посвідкою на постійне проживання, виданою ВГІРФО в Черкаській області 21.09.2008 р. НОМЕР_1.

На підставі статті 8 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-XII відповідачу запропоновано сплатити штраф у сумі 850 грн. 00 коп.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, – за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26 Конституції України). Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64 Конституції України).

На підставі частини першої статті 22 Кодексу Законів про працю України, заборонена необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від місця проживання не допускається.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців і осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 року № 3929-XII, іноземець – особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а особа без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Відповідно до частини третьої статті 8 Закону України «Про правовий статус іноземців і осіб без громадянства», а також частини другої статті 8 Закону України «Про зайнятість населення» іноземці, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише при оформленні в установленому порядку в державній службі зайнятості України дозволу на працевлаштування в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 року № 2028 затверджено Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні (далі – Порядок), що набув чинності з 1 січня 2000 року. Порядок розроблено з метою упорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної із запрошенням для роботи в Україні іноземців.

Таким чином, законодавством України встановлено особливі умови реалізації іноземцями, які прибули в Україну на визначений термін, права на працю.

Дозвіл на працевлаштування оформляється іноземцеві, який має намір займатися в Україні трудовою діяльністю, за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Дозвіл на працевлаштування оформляється та видається Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України або за його дорученням відповідними центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя роботодавцеві, що запросив іноземця на певну посаду (за фахом), тобто конкретному роботодавцеві для працевлаштування іноземця на конкретне робоче місце або посаду (п.4 Порядку).

Як вбачається з матеріалів справи, дозвіл на працевлаштування ОСОБА_3 центром зайнятості не видався.

В матеріалах справи, є копія посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 27.09.2008 р., тимчасове посвідчення від 10.05.2008 р. №18 та копія паспорта громадянина СРСР серії НОМЕР_2.

Досліджуючи питання про належність документа, який дає право на постійне проживання та працевлаштування в Україні, суд враховує положення пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», якими визначено осіб, яких вважають такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну. Серед них іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на постійне місце проживання до набрання чинності цим Законом і мають у паспорті колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про реєстрацію або отримали посвідку на постійне проживання в Україні.

Судом встановлено, що відмітка у паспорті колишнього СРСР зразка 1974 року відсутня, посвідка на постійне проживання видана 27.09.2008 р., а працевлаштувався ОСОБА_3 до Шполянського заводу запасних частин ВАТ «Метровагонмаш» 01.04.2008 р., про що свідчить копія трудової книжки серії НОМЕР_3.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що відповідач неправомірно прийняв на роботу громадянина ОСОБА_3, оскільки відсутні документи, які надають право іноземному громадянину на працевлаштування в Україні.

Аналізуючи статтю 8 Закону України «Про зайнятість населення» судом встановлено, що позивачем застосовано норму Закону, що діяла в редакції до 12 січня 2009 року (включно), яка говорить, що у разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу у п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Ці кошти спрямовуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.  

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення», який набрав чинності 13.01.2009 р. внесені зміни до статті 8 Закону України «Про зайнятість населення», в якій зазначається, що   у разі використання роботодавцем праці іноземців або осіб без громадянства на умовах трудового договору без дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства державна служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом. Порядок накладення штрафу визначається центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики. 

Стаття 58 Конституції України закріплює принцип, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, судом встановлено, що позивач своїм актом від 15.09.2009 р. застосував статтю 8 Закону України «Про зайнятість населення» станом на 01.04.2008 р., хоча на день винесенні акта діяла норма Закону в редакції від 13.01.2009 р., відповідно до якої у разі використання роботодавцем праці іноземців або осіб без громадянства на умовах трудового договору без дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства державна служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Представник відповідача у судовому засіданні не зміг пояснити підстав застосування статті 8 Закону України «Про зайнятість населення» станом на 01.04.2008 р.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що  позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.2, 11, 14, 70, 71, 89, 94, 159 – 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Шполянського районного центру зайнятості до Шполянського заводу запасних частин відкритого акціонерного товариства «Метровагонмаш» про стягнення штрафу відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня  її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                                       Р.В. Холод      

Повний текст постанови виготовлений 26 січня 2010 року