№ 2-2186/2009

 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ      

 18 листопада 2009р. Малиновський райсуд м.Одеси

в складі: головуючого судді      -         Савинської І.О.

при секретарі          -         Гриценко А.С.

      з участю адвоката                    ОСОБА_1

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3,  до ОСОБА_4, з участю 3-х осіб ОСОБА_5, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6  про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за законом, вселені, виселенні, заборони вчиняти певні дії,

 ВСТАНОВИВ:

 ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3  звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати не дійсним договір купівлі-продажу кв.№33 у буд.№32 по вул.Райдужна в м.Одесі, укладений 31.05.2005 р. між ОСОБА_5, який діяв від імені ОСОБА_7, та ОСОБА_4, як фіктивний.

Позивач посилався на те, що відповідач вчинив його без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Крім того, позивач просить визнати за сином право власності у порядку спадкування за законом на спірну квартиру.

 Також, позивач просив виселити відповідача зі спірної квартири, вселити у квартиру неповнолітнього і його, як батька та члена сім’ї  ОСОБА_3 , заборонити відповідачу вчиняти будь-які дії направлені на порушення прав неповнолітнього у проживанні, володінні та користуванні спірною квартирою.

Представник позивача ОСОБА_8 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.  

 Відповідач ОСОБА_4 та 3-я особа ОСОБА_5 просили у позові відмовити.

  3-я особа приватний нотаріус  ОСОБА_6  у судове засідання не зявилась, надала заяву, в якій просила розглядати справу без її участі.  

 Вислухавши пояснення зявившихся учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.  

 Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

 ОСОБА_2 та ОСОБА_7 знаходились у фактичних шлюбних відносинах, від яких 19.08.1997 р. народився син ОСОБА_3 (с.с.13).

16.01.1998 р. був зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 в відділі РАГС Малиновської райадміністрації Одеської міськради, актовий запис №15 (с.с.37).

На підставі договору дарування від 17.05.2004 р. власником кв.№33 у буд.№32 по вул.Райдужна в м.Одесі була ОСОБА_7 (с.с.64).

31.05.2005 р. між з одної сторони ОСОБА_5, який представляв на підставі довіреності інтереси ОСОБА_7, та з другої сторони ОСОБА_4 був оформлений договір купівлі-продажу спірної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (с.с.38).

У судовому засіданні ОСОБА_4 та ОСОБА_5  пояснили, що квартира фактично була придбана для сестри відповідача - ОСОБА_9, однак при цьому оформлена на ОСОБА_4, оскільки сестра на час оформлення правочину працювала в Італії та не мала можливості приїхати до України. Гроші за квартиру отримав ОСОБА_5 від ОСОБА_9 через установу банка та витратив на свої потреби, т.як ОСОБА_7 винна була йому гроші за лікування.

Як вбачається з протоколу допита у якості свідка ОСОБА_4 від 03.02.2006 р. у рамках кримінальної справи №1-308/2007 за обвинуваченням  ОСОБА_5 за ст.ст.190 ч.4, 357 ч.1, 367 ч.3, 356 КК України та ОСОБА_10 за ст.190 ч.4 КК України - при оформленні спірного договору, його не цікавила покупка квартири, т.як документи оформлювалися тільки на його ім’я для його сестри, зі змістом договору відповідач не був знайом, так як його це не цікавило, вказана квартира тільки оформлювалася на ім’я відповідача, в квартирі відповідач не мешкав, та її не бачив, гроші за вказану квартиру сестра відповідача, яка фактично виступала покупцем квартири, пересилала ОСОБА_5 (с.с.142).

Як вбачається із з протоколу допита у якості підозрілого ОСОБА_5  від 04.02.2006 р. у рамках вищезазначеної кримінальної справи – він отримав гроші за продаж спірної квартири від ОСОБА_11 через банківську установу, з яким вів розмови про продаж квартири. Договір купівлі-продажу оформили на імя ОСОБА_4, т.як його сестра ОСОБА_11 знаходилась в Італії. (с.с.138-141).  

Допитані у судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 підтвердили, що на час правочину останній з ОСОБА_9 працювали в Італії, тому не мали можливості юридично оформити квартиру на ОСОБА_9, однак покупку квартири сплатила через банківську установу по переказу «Вестерн-Юніон» безпосередньо сама  ОСОБА_9, переславши кошти ОСОБА_5 Спірна квартира фактично була придбана для ОСОБА_9, однак за вищевказаних обставин була оформлена на її брата ОСОБА_4

Як вбачається із довідок адресного бюро від 25.07.2008 р. та 02.06.2009 р. ОСОБА_4 значиться зареєстрованим в ІНФОРМАЦІЯ_1 (с.с.59,127).

Відповідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.  

Відповідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, припинення право відношення.

Відповідно до наведених норм матеріального права, ЦК України передбачає захист порушеного права неповнолітнього у судовому порядку і визначає шлях поновлення цього права.  

Правочини повинні відповідати загальним правилам, передбаченим ст.203 ЦК України, а саме:  

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином суд доходить висновку про те, що спірний договір вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, оскільки обидві сторони за договором діяли умисно з тим щоб не створювати юридичні наслідки за правочином, та за договором не відбулася передача квартири, а тому цей договір є фіктивним

 ОСОБА_4 не придбав спірну квартиру для себе та не сплатив за неї гроші продавцю.

 ОСОБА_5 не отримував гроші за спірну квартиру від ОСОБА_4 та не передавав їх ОСОБА_7

Ст.234 ЦК України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

 Крім того, ч.1 ст.216 ЦК України передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

 Суд не повертає другій стороні по договору ОСОБА_4 грошові кошти за покупку квартири, т.як у судовому засіданні доведено, що вони їм не передавались продавцю квартири.  

Оскільки спірний договір є недійсним то відповідно до ст.236 ЦК України він недійсний з моменту його вчинення, тобто власником спірної квартири після 30.05.2005р. як і раніше продовжувала оставатися  ОСОБА_7

25.01.2007р. ОСОБА_7 померла не залишивши заповіту. (с.с.12).

Ст.1216 ЦК України передбачає, що спадкуванням є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Крім того, ст.1218 ЦК України передбачає, що до складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.  

На підставі ч.1 ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадквання за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_7 залишились її син ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_2

Ч.1 ст.1268 ЦК України передбачає, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

У судовому засіданні ОСОБА_2 відмовився від своєї частини спадщини на користь сина ОСОБА_3

Відповідно до ч.ч.4-5 ст.1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважається такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених ч.ч.2-4 ст.1273 цього Кодексу. Незалежно від часі прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Як вбачається із відповідей 7-ої Одеської держнотконтори №6564/01-14 від 04.11.2009 р. та №6577/01-14 від 05.11.2009 р. спадкова справа у відношені ОСОБА_7 на заводилась.   (с.с.161-163).

Тобто, в інтересах неповнолітнього  ніхто не звертався з заявою про відмову від спадщини, тому вважається, що він прийняв спадщину, яка залишилась після смерті його матері.  

Згідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Основний закон України – Конституція України захищає право приватної власності неповнолітнього на спірну квартиру.

Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.  

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.  

Відповідно до ст.150 ЖК України, ст.ст.383 ЦК України неповнолітній ОСОБА_3, як власник спірної квартири, має право на користування квартирою для особистого проживання та проживання члена його сім’ї – батька.

Ст.391 ЦК України передбачає, що власник майна має прво вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїим майном.  

Також ст.155 ЖК України передбачає, що жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Тому суд вважає, що позивач, в інтересах неповнолітнього сина, має право вимагати усунення перешкод з боку відповідача у користуванні квартирою.

Згідно до ст.11 ЗУ „Про охорону дитинства”  дитина має право на проживання разом зі своїми батьками.

Позивач та неповнолітній син підлягають вселенню у вказану квартиру, а відповідач виселенню, оскільки мешкає у квартирі та користується квартирою без законних підстав. До того ж відповідач має інше помешкання для проживання де офіційно і зареєстрован.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 234, 236, 383, 391, 1216-1218, 1220-1224, 1258, 1261,1268 ЦК України, ст.150 ЖК України, суд -  

 ВИРІШИВ:

 Позовні вимоги  ОСОБА_2, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 31.05.2005 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Захарієм Захаровичем, який діяв від імені ОСОБА_7, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованої в реєстрі за № 4622, як фіктивний.

Визнати за ОСОБА_3 право власності у порядку спадкування за законом на квартиру  АДРЕСА_2, що залишилася після смерті ОСОБА_7, яка померла 25.01.2007 р.

Виселити ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Зобов’язати ОСОБА_4 звільнити квартиру АДРЕСА_1 від речей, які йому належать.

Вселити неповнолітнього ОСОБА_3 з членом його смі`ї батьком - ОСОБА_2 в  квартиру  АДРЕСА_2.

Заборонити ОСОБА_4 вчиняти будь-які дії направлені на порушення прав неповнолітнього  ОСОБА_3 та члена його смі`ї батька - ОСОБА_2 у проживанні, володінні та користуванні квартирою  №33 у будинку №32, по вул. Райдужна, в м.Одесі

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі протягом 10 днів заяви про апеляційне оскарження, та подальшою подачею протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

     Суддя: