Справа № 22ц-21192\08 Головуючий в 1 інстанції Коноваленко М.І.
Категорія № 40\1\ Доповідач - Митрофанова Л.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Митрофанової Л.В.
суддів: Михайлів Л.В., Соколан Н.О.
при секретарі: Іванюк О.В.
за участю: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, представника відповідача ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» - Доценко Тетяни Юріївни.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 19 травня 2008 року за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Північний гірничо збагачувальний комбінат» про визнання розпорядження про звільнення недійсним, зміни формулювання звільнення і розірвання трудового договору, стягнення середнього заробітку і вихідної допомоги та стягнення моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Північний гірничо збагачувальний комбінат» про визнання розпорядження про звільнення недійсним, зміни формулювання звільнення і розірвання трудового договору, стягнення середнього заробітку і вихідної допомоги та стягнення моральної шкоди, посилаючись на ті обставини, що працював у відповідача з 03.07.2003 року водієм автобусу.
02.01.2007 року подав заяву про звільнення його з 03.01.2007 року на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, так як відповідач не виконував законодавство про працю та вимагав виконання робіт не обумовлених трудовим договором.
Відповідач у вказаний в його заяві строк не звільнив, тому позивач вимушений був продовжувати працювати ще дві неділі передбачені ст.38 КЗпП України, тобто по 16.01.2007 року та з 18.01.2007 року на роботі не з*явився, так як вважав себе звільненим.
Згідно розпорядження №100-к від 06.06.2007 року позивач звільнений за п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин з 16.01.2007 року
Позивач ОСОБА_1 вважає, що його звільнення проведено відповідачем з порушенням трудового законодавства, тому просив суд визнати, що його звільнення за п.4ст.40 КЗпП України є незаконним, визнати
розпорядження про його звільнення недійсним. Змінити формулювання звільнення і розірвати трудовий договір від 04.04.2005 року між ним та відповідачем з 16.01.2007 року на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України за власним бажанням. Стягнути з ВАТ «Північний гірничо збагачувальний комбінат» на його користь середній заробіток з 17.01.2007 року до дня остаточного розрахунку в сумі 3905 грн. вихідну допомогу у розмірі 2343 грн., моральну шкоду у сумі 5000 грн., а також витрати по справі -500 грн.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 10.05.208 року в позові ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Північний гірничо збагачувальний комбінат» про визнання розпорядження про звільнення недійсним, зміни формулювання звільнення і розірвання трудового договору, стягнення середнього заробітку і вихідної допомоги та стягнення моральної шкоди відмовлено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду та просить постановити нове рішення про задоволення його позовних вимог з тих підстав, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не з*ясував обставин які стали підставою для його звільнення. Зокрема, суд не звернув уваги на те, що позивач згідно вимог ст.38 КЗпП України продовжував працювати дві неділі після попередження про звільнення та наполягав на звільненні та відповідач звільнив його без згоди профспілкового органу.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Згідно ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 02.01.2007 року та 04.01.2007 року подав заяву про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України, де визначив строк розірвання трудового договору з 03.01.2007 року. Однак, позивач знаходився на робочому місці до 16.01.2007 року включно вважаючи, що попередив відповідача про своє звільнення за два тижні, після чого іншої заяви про звільнення не подав та на роботу не вийшов, що стало підставою для його звільнення за п.4ст.40 КЗпП України. Відповідач не видав наказу про звільнення позивача за ч.3 ст.38 КЗпП України, так як між сторонами виник спір про наявність або відсутність порушень трудового законодавства з боку відповідача та позивач не надав доказів такого порушення.
Відповідачем неодноразово надсилалось письмове повідомлення позивачу про те, що заява про звільнення не підлягає задоволенню, оскільки оформлена неналежним чином, а саме, ОСОБА_1 не привів яких-небудь аргументів щодо порушень працедавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. Тобто, ОСОБА_1 достовірно було відомо, що відповідачем наказ про його звільнення не видано та самовільно покинув роботу.
Як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції не було становлено, що відповідач допускав порушення трудового законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору.
Згідно умов ч.1 п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьої годин протягом робочого дня) без поважних причин.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем було порушено порядок звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України і такі порушення призвели до здійснення ним прогулів без поважних причин та звільнення за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.
Тому, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи позивача ОСОБА_1 стосовно того, що суд при ухваленні рішення не звернув уваги на ті обставини, що відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні, що зроблено було позивачем та те, що відповідач звільнив його без згоди профспілкою органу спростовуються висновками суду та матеріалами справи.
Стаття 38 КЗпП України має вичерпний перелік умов звільнення працівника за власним бажанням та строки звільнення. Частиною 3 ст.38 КЗпП України передбачено право працівника у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, а власник зобов'язаний звільнити працівника за власним бажанням у строки, які вказав сам працівник, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Не маючи обгрунтованих підстав для звільнення позивача за ч.3 ст.38 КЗпП України, відповідач не видав наказ про його звільнення з визначеного строку самим працівником, а ОСОБА_1 продовжував працювати, мотивів яким чином власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору та нової заяви про звільнення
не надав. Тому, коли позивач після 16.01.2007 року не з*явився на роботі відповідач з дотриманням вимог трудового законодавства звільнив його за прогули без поважних причин.
Отже, на думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції про те, що відповідач звільнив ОСОБА_1 за п.4 ст.40 КЗпП України з дотриманням вимог трудового законодавства є обгрунтованими і доводами апеляційної скарги не спростовані.
Відповідно до ч.7 ст.43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.
Як вбачається з матеріалів справи, профспілковий комітет Вільної профспілки залізничників ВАТ Північний ГЗК", членом якого є ОСОБА_1, розглянув звернення адміністрації підприємства та вирішив про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору на підставі п.4ст.40 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 подав заяву про звільнення за власним бажанням \а.с.58т1\. Відповідно до ч.7ст.43 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що така відмова профспілкового комітету у наданні згоди на розірвання трудового договору є необгрунтованою.
Посилання в скарзі, що судом не вірно встановлено дата з якої позивач не виходив на роботу, спростовується позовними вимогами ОСОБА_1, де він вказує, що з 16.01.2007 року на роботі не з*влявся, так як вважав себе звільненим та просив суд розірвати трудовий договір між сторонами з 16.01.2007 року та стягнути з відповідача середній заробіток з 47.01.2007 року \а.с.1, 25, т.1\, місячного табеля підприємства виходу на роботу ОСОБА_1, де останній робочий день визначено 16.01.2007 рокуа.с.45-46т1\, картки фактично відпрацьованого часу за січень 2007 року, де відмічено, що останнім днем роботи ОСОБА_1 було 16.01.2007 року \а.с.76т1\. Днем звільнення працівника вважається останній день роботи. Як адміністрація, так і суд першої інстанції дійшли правильного висновку про звільнення ОСОБА_1 з 16.01.2007 року, оскільки з 18.01.2007 року є дата з якої позивач здійснив прогули без поважних причин \а.с.32-33т.1\.
Крім того, доводи в скарзі ОСОБА_1, що адміністрація підприємства в порушення трудового законодавства звільнила його за прогули з 16.01.2007 року лише 06.06.2007 року згідно розпорядження № 100-к, спростовуються матеріалами справи та висновками суду. Оскільки, ОСОБА_1 про причини відсутності на роботі з 18.01.2007 року адміністрацію підприємства не повідомляв, тому відповідач до 25.04.2007 року не міг знати причину відсутності ОСОБА_1 на роботі та прийняти рішення стосовно відсутності працівника на роботі.
За таких обставин колегія суддів, вважає, що судом по справі постановлено законне та вмотивоване рішення, а доводи скарги є безпідставними та спростовуються висновками суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 19 травня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.