справа №2– 1032

2010 рік

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М               У К Р А Ї Н И

    25 січня 2010 р .     Голосіївський  районний суд м. Києва в складі:

головуючого                                                         - судді  Іваненко Ю.Г.

при секретарях                                                   -      Семенович А.В.,

                                                                                            Арнаутові Я.Б.  

з участю позивача                                                        - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою           ОСОБА_2

до                                     Підприємства з іноземною інвестицією „Ukraine

                                         Leisure Company”

про                                   стягнення заборгованості по грошових виплатах та

                                         моральної шкоди ,

встановив:

Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості по грошових виплатах та моральної шкоди.

Свої вимоги мотивує тим, що наказом № ПР0058 від 17.06.2008 р. по Підприємству з іноземною інвестицією „Ukraine Leisure Company” ОСОБА_2 було прийнято на роботу на посаду касира казино з 01.03.2007 р. з окладом згідно штатного розкладу, з випробувальним терміном на три місяці.

Після закінчення строку випробування позивачку було допущено до виконання своїх трудових обов'язків на вказаній вище посаді.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Кодексу законів про працю, коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.

Таким чином, з 01.06.2007 р. позивачка вважалася такою, що витримала випробування та розірвання трудового договору допускається на загальних підставах, встановлених чинним законодавством України.

У зв'язку з ліквідацією підприємства, наказом № У0396 від 31.07.2009 р., позивачку було звільнено на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку з 31.07.2009 р. Цим же наказом встановлено виплатити позивачці компенсацію за невикористану відпустку за період з 01.03.2007 р. по 31.07.2009 р. (20 календарних днів).

Під час звільнення та отримання трудової книжки, в бухгалтерії відповідача позивачу було надано довідку про середню заробітну плату (дохід) (для розрахунку виплат на випадок безробіття), а також розрахунковий листок.

Як зазначено в довідці про середню заробітну плату, середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 за період з січня 2009 року по червень 2009 року складала 110,18 (сто десять гривень 18 коп.) грн.

Згідно з розрахунковим листком, який ОСОБА_2 було надано в день звільнення, під час звільнення відповідач повинен був виплатити позивачці 5605,34 (п'ять тисяч шістсот п'ять гривень 34 коп.) грн.

Однак, всупереч вимогам чинного законодавства України, грубо порушуючи трудові права, відповідач розрахунку зі ОСОБА_2 не здійснив. Видавши вказані вище документи, представники відповідача повідомили про те, що виплати належної ОСОБА_2 грошової суми зроблять пізніше. Станом на дату звернення до суду з цією позовною заявою жодних розрахунків зі ОСОБА_2 відповідач не здійснив, в зв’язку з чим позивачка звернулася до суду з даним позовом.

    В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві, просила їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання свого представника не направили, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, надали письмові заперечення в яких просили слухати справу у відсутності їх представника, та заперечували проти задоволення посилаючи на те, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.10.09 у справі №15/433-6 ТОВ порушено провадження у справі про банкрутство ПІІ „Ukraine Leisure Company”.

Пунктом 5 зазначеної ухвали з моменту   порушення провадження справі введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника (ПІІ „Ukraine Leisure Company” ) до закінчення справи про банкрутство.

Відповідно до ч.4 ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, в т.ч. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення.

Тобто, починаючи з 5 жовтня 2009 р . в силу закону відповідачу не повинні нараховуватись будь-які штрафні санкції за несвоєчасні розрахунки, в т.ч. по заробітній платі.

Разом з тим, на думку відповідача, відсутні правові підстави й для стягнення з відповідача середнього заробітку і за період до 5 жовтня 2009 р.

Так, 15 травня 2009 року Верховна рада України прийняла Закон України "Про заборону грального бізнесу в Україні" №1334-УІ, який заборонив в Україні гральний бізнес та участь в азартних іграх.

У зв'язку із цим у травні 2009 року відповідач попередив всіх працівників (в тому числі й позивача) про можливе вивільнення.

25 червня 2009 р. зазначений вище Закон вступив в силу. З цього дня здійснення на території України підприємницької діяльності в сфері грального бізнесу, а також участь в азартних іграх стали законодавчо неможливими.

На виконання вимог Закону в цей же день відповідач закрив всі гральні заклади, які були єдиним джерелом прибутку компанії.

Проте, норми Закону не врегулювали питання звільнення всіх працівників, задіяних у сфері грального бізнесу. Тобто, Закон зобов'язав закрити всі гральні заклади 25 червня 2009 р., але на надав діячам у сфері грального бізнесу право звільнити в цей же день всіх працівників.

В той час як статті 40,41 КЗпП України містять вичерпний перелік підстав звільнення працівника з ініціативи працедавця, серед яких відсутня така підстава для звільнення працівника як заборона на законодавчому рівні виду господарської діяльності, в якій цей працівник був задіяний.

Це призвело до того, що у період з 25 червня 2009 р. по 31 липня 2009 р. (день звільнення працівників) відповідач продовжував нараховувати всім працівникам заробітну плату, хоча працівники свої трудові обов'язки не виконували.

Враховуючи не проведення у цей період господарської діяльності та, як наслідок, відсутність будь-яких надходжень, відповідач не зміг вчасно розрахуватись зі всіма працівниками. У зв'язку з одно миттєвою забороною діяльності, збитки компанії сягають мільйонів гривень.

Таким чином, відповідач не розрахувався з працівниками саме з вини держави, яка не надала йому часу для поступового завершення господарської діяльності.

Стаття 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку тільки у тому разі, якщо невиплата належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, відбулась з вини власника або уповноваженого ним органу.

З позовної заяви вбачається, що для розрахунку середнього заробітку позивач безпідставно використав довідку про середню заробітну плату за останні шість місяців роботи, в той час як середній заробіток за затримку розрахунку розраховується за іншими правилами.

Згідно абз.З п.2 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 08.02.95 №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Тобто, для проведення розрахунку беруться два останні календарні місяці. Отже, розрахунок середньомісячної заробітної плати має бути проведений виходячи з виплат за червень та липень 2009 року.

Крім цього, згідно п.4 розділу 3 зазначено вище Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються, зокрема, виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника та одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Також, відповідач заперечував проти задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, посилаючись на ст.. 237і КЗпП України, Пленум Верховного Суду України в п.З постанови від 31.03.95 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Вважають, що викладені у позові обставини (до-речі, не підтверджені будь-якими доказами) не доводять факт завдання позивачу моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, порушення стосунків з оточуючими людьми, які є необхідними ознаками моральної шкоди. Позивач не надав жодного доказу того, що невиплата йому заборгованості по заробітній платі у розмірі завдала йому моральну шкоду на суму 3 000 грн.

    Суд, вислухавши позивачку, вивчивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

В даному судовому засіданні, встановлено, що відповідно до ст.. 43 Конституції України, кожен має право на заробітну плату. Ця ж стаття передбачає, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частина 1 ст. 117 КЗпП встановлює, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 Пленуму Верховного Суду України в своїй Постанові «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від «24» грудня 1999 року N 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення , якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, оскільки  відповідачем не доведено відсутності своєї вини у затримці розрахунку, а також, враховуючи те, що відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності, ПІІ « Ukraine Leisure Company”   зобов'язаний сплатити належні позивачці грошові виплати у сумі 12216,14 (дванадцять тисяч двісті шістнадцять гривень 14 коп.) грн., що також підтверджується матеріалами справи.

Також, судом не приймаються посилання представника відповідача як на підставу своїх заперечень на ухвалу Господарського суду м. Києва від 05.10.09 у справі №15/433-6, якою ТОВ порушено провадження у справі про банкрутство ПІІ „Ukraine Leisure Company”, оскільки провадження по справі про банкрутство порушено 5 жовтня 2009 року, а заборгованість /вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітку та компенсація за невикористану позивачкою відпустку/ під час звільнення ОСОБА_2, виникла  31.07.2009 року.

Разом з тим,   що в своїй позовній заяві позивачка просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 300 гривень, посилаючись на те, що  внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань та спричиненого цими діями грубого порушення встановлених Конституцією та міжнародними нормами трудових прав, позивачка  зазнала значного душевного страждання, яке полягає у втраті душевного спокою, моральних переживаннях у зв'язку з неотримання належних їй грошових коштів. Після звільнення позивачка практично позбавлена джерела доходів, а невиплата належних їй виплат поставила її в дуже скрутне матеріальне становище.

Однак, дана позовна вимога не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 237і КЗпП, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пленум Верховного Суду України в п. 3 постанови від 31.03.95 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно ст.119 ЦПК України у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Судом встановлено, що, викладені позивачкою у позові обставини не доводять факт завдання позивачу моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, порушення стосунків з оточуючими людьми, які є необхідними ознаками моральної шкоди, та не підтверджені матеріалами справи, а тому позивачка не надала жодного доказу того, що невиплата їй заборгованості по заробітній платі у розмірі завдала їй моральну шкоду на суму 3 000 грн.

    Відповідно до ст. 88 ЦПК України, на користь держави з відповідача підлягають стягненню сплачені позивачем судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду  цивільної справи.

На підставі викладеного та керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від «24» грудня 1999 року N 13, постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" ст. 43 Конституції України, ст.ст. 47, 116, 117, 237 і  Кодексу законів про працю України, ст.ст. 10, 57, 58, 88, 119, 154, 195, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

    Позовну заяву   ОСОБА_2 до Підприємства з іноземною інвестицією „Ukraine Leisure Company” про стягнення заборгованості по грошових виплатах та моральної шкоди  – задовольнити частково.

    Стягнути з Підприємства з іноземною інвестицією „Ukraine Leisure Company” (0113, м. Київ, бул. Л. Українки, 34, ідентифікаційний номер 24092880) на користь  ОСОБА_2 (03150, АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Голосіївським РУГУ МВС України в м. Києві  28 квітня 2002 року) – 12 216 (дванадцять тисяч двісті шістнадцять) гривень 14 копійок заборгованості по грошових доплатах при звільненні.

    В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Підприємства з іноземною інвестицією „Ukraine Leisure Company” (0113, м. Київ, бул. Л. Українки, 34, ідентифікаційний номер 24092880) на користь держави – 122  (сто двадцять дві) гривень 15 копійок  судового збору.

Стягнути з Підприємства з іноземною інвестицією „Ukraine Leisure Company” (0113, м. Київ, бул. Л. Українки, 34, ідентифікаційний номер 24092880) на користь держави - 120 (сто двадцять) гривень інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

Рішення в частині стягнення грошових доплат при звільненні за один місяць в розмірі 3 305 гривень 40 копійок підлягає негайному виконанню.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом

ГОЛОВУЮЧИЙ                                           Ю.Г.ІВАНЕНКО