ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
_____________________________________________________
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 вересня 2009 року Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого – Косцової І.П.
суддів – Стас Л.В.
– Турецької І.О.
розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Миколаєва на постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 лютого 2009 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва про зобов’язання здійснити перерахунок та виплату державної соціальної допомоги, -
В С Т А Н О В И Л А :
У жовтня 2008 року ОСОБА_2 з вернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду (далі –УПФ) України в Заводському районі м. Миколаєва про зобов’язання здійснити перерахунок та виплату державної соціальної допомоги.
Зазначив, що є пенсіонером за віком, має статус дитини війни, а відтак, з 01 січня 2006 року її щомісячна пенсія, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (Закон) від 18 листопада 2004 року №2195-VI, повинна збільшитись на 30% мінімальної пенсії за віком.
Посилаючись на наведене, позивач просив суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 2006 року по 2008 рік.
Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 лютого 2009 року адміністративний позов ОСОБА_2 - задоволено.
Зобов'язано УПФ в Заводському районі м. Миколаєва здійснити нарахування підвищення до пенсії позивачу у розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком з розрахунку за період з 2006 року по 2007 рік, а також з 01 січня 2008 року.
В апеляційній скарзі управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва ставить питання про скасування судового рішення в зв’язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга УПФ України в Заводському районі м. Миколаєва підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач має статус: «дитина війни» ( в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни»), що підтверджується відповідним посвідченням.
У період з 2006 року по 2008 рік позивач не отримував щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що Верховна Рада України Законом України №3235-IV від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік», ст. 77 та ст. 110, та Законом України №489-V від 19.12.2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік», стаття 71, пункт 12 зупинило дію ст. 6 Закону №2195, однак Рішенням Коституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 визнано неконституційним положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» щодо зупинення на 2007 рік дії статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», але відповідно до ч.2 ст.3 Закону №2195 державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншим нормативно-правовими актами.
З такими висновками колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду погодитися не може з наступних підстав.
Пунктом 17 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Згідно Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" - виключено пункт 17 статті 77, а стаття 110 викладена в іншій редакції. Зокрема установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році не визначив порядку виплати надбавки до пенсії дітям війни, то вимоги позивачки за 2006 рік не підлягають задоволенню, у зв’язку з чим протилежні висновки суду першої інстанції є помилковими.
Стосовно вимог за 2007 рік, судова колегія зазначає наступне.
Дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2007 рік було зупинено статтею 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (з урахуванням положень пункту 12 статті 71 цього закону) та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону, виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо такого зупинення дії статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, право позивача на підвищення пенсії у 2007 році виникло з 09 липня 2007 року.
Подібні відносини склалися і в 2008 році, оскільки зміни до статті 6 Закону, що внесені пунктом 41 розділу 2 Закону України від 28 грудня 2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-пр/2008.
Однак, вирішуючи спір про визнання неправомірним дій відповідача щодо відмови в нарахуванні підвищення пенсії в 2007, 2008 році відповідно до вимог статті 6 Закону та зобов’язуючи здійснити відповідне перерахування, суд першої інстанції не визначив конкретну дату, з якої та до якої має здійснюватись такий перерахунок.
Судова колегія не приймає доводи апелянта про те, що розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", не може застосовуватися для перерахунку пенсії позивачки, оскільки за чинним законодавством іншого визначення розміру мінімальної пенсії за віком не має.
Отже, положення ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", згідно якого - мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не може бути підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Також, є безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеного підвищення пенсії у вказаному розмірі, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та Законом України "Про соціальний захист дітей війни". Такі доводи апелянта не відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного, зокрема ч.1 ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, яка є частиною законодавства України, і практиці Європейського Суду з прав людини як джерела права (справи "Качко проти України" (заява №63134/00).
Враховуючи, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судова колегія, керуючись п. 4 ч.1 ст. 202 КАС України вважає необхідним, скасовуючи постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_2 до УПФ України в Заводському районі м. Миколаєва.
Керуючись ст. 195; ст. 197; п.3 ч.1 ст. 198; п. 4 ч. 1 ст. 202; ч.2 ст. 205; ст. 207; ч. 5 ст. 254 КАС України, судова колегія, –
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва задовольнити частково.
Постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 лютого 2009 року скасувати, прийняти по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Миколаєва задовольнити частково.
Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва неправомірними, зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 підвищення у розмірі 30% надбавки до мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 року до 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий:
Суддя:
Суддя: