Справа № 22- 2952/ 2009р     Головуючий у 1- інстанції: Мягкоход Ю.В.

Доповідач : Кравець В.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

01   квітня  2009  року     колегія  суддів  судової палати  у  цивільних  справах Апеляційного суду м.  Києва в складі: Головуючої - Кравець В.А. Суддів - Мараєвої Н.Є.,    Побірченко Т.І. При секретарі -  Козачук ОМ.

Розглянула у відкритому судовому засіданні в м.  Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом»янського районного суду м.  Києва від 21 січня 20Qf року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3,  що діє в інтересах ОСОБА_4,  треті особи: ОСОБА_5,  Орган опіки та піклування Солом »янської РДА у м.  Києві,  ВГІРФО Солом»янського РУ ГУ МВС України в м.  Києві про визнання особи такою,  що втратила право користування житлом,  -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2008 року позивачка звернулася в суд з зазначеним позовом,  посилаючись на те,  що її неповнолітній онук ОСОБА_6 з 2002 року не проживає в квартирі,  що належить їй на праві власності ,  комунальні послуги та квартплату батьки онука не сплачують та не несуть витрати на утримання квартири.

Оскільки вона є пенсіонеркою і не взмозі сплачувати зайві кошти за дитину,  що не проживає в квартирі,  просила задовольнити її позовні вимоги.

Рішенням Солом»янського районного суду м.  Києва від 21 січня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим рішенням суду,  позивачка подала апеляційну скаргу,  в якій просить рішення Солом»янського районного суду м.  Києва від 21 січня 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення,  яким задовольнити позовні вимоги.

Так,  позивачка зазначає,  що з рішенням суду не згодна,  оскільки вважає його незаконним та необгрунтованим,  а висновки,  яких дійшов суд,  такими,  що не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.

В судовому .засіданні позивачка підтримала апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді Кравець ВА.,  пояснення осіб,  що з'явилися в судове засіданні,  обговоривши доводи апеляційної скарги,  перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення,  колегія суддів приходить до висновку,  що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав:

Відмовляючи в задоволенні позову,  суд виходив в з того,  що право малолітнього ОСОБА_4 на проживання на спірній житловій площі додатково захищене спеціальним законодавством в сфері захисту прав дитини та має бути дотримане до досягнення останнім повноліття.

Проте,  з таким висновком суду погодитись неможливо , оскільки такого висновку суд дійшов,  не в повній мірі з»ясувавши дійсні обставини справи та без належної оцінки доводів сторін. Вказані порушення норм матеріального та процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по суті заявлених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи,  відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 07.09.1995 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної (сумісної) власності позивачці та її сину ОСОБА_5,  в рівних долях.

Згідно довідки Ф-3 від 02.06.2008 року за № 332 в спірній приватизованій кв. АДРЕСА_1 на даний час зареєстровані позивачка її син ОСОБА_5 та онук ОСОБА_4

В апеляційній скарзі позивачка посилається на те,  що наявність реєстрації малолітнього ОСОБА_4 в спірній квартирі порушує її майнові права,  оскільки змушена нести додаткові витрати із сплати комунальних послуг,  крім того,  неповнолітній ОСОБА_4 тривалий час не проживає на спірній житловій площі,  тому вважає що останній втратив право користування житловим приміщенням.

Відповідно до вимог ч.1,  2  ст.  71 ЖК України,  при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців,  цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем,  а в разі спору - судом.

Згідно  ст.  72 ЖК України визнання особи такою,  що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки,  проводиться в судовому порядку. Проте,  зазначені статті Житлового Кодексу України передбачають підстави визнання особи такою,  що втратила право користування житлом у будинках державного і громадського житлового фонду.

Частина 2  ст.  405 ЦК України встановлює ,  що член сім'ї власника може втратити право на користування житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік.

Вказані відносини мають однакову правову природу,  підстави та засоби доказування.

Обґрунтовуючи позовні вимоги,  ОСОБА_1 посилалася на те,  що її онук після розлучення сина та невістки в 2002 році,  в квартирі не проживає,  є лише зареєстрованим,  фактично проживає зі своєю матір »ю.

Згідно з п.3  ст.  29 ЦК України місцем проживання фізичної особи ,  у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них,  з ким вона проживає,  опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо,  в якому вона проживає,  якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами,  опікуном) або організацією,  яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Як вбачається з копії рішення Жовтневого районного суду м.  Києва від 20 лютого 2001 року про розірвання шлюбу ОСОБА_7  та ОСОБА_5,  на день ухвалення даного рішення судом було встановлено ,  що їхсин ,  ОСОБА_4,  1997 року народження,  з часу припинення шлюбно - сімейних стосунків з 2000 року проживає з матір»ю за адресою АДРЕСА_1. Спору щодо місця проживання дитини у батьків не виникало,  дане питання предметом розгляду органу опіки та піклування не було.

Щодо членів сім'ї ,  які проживають з громадянином,  треба розуміти так,  що ці особи постійно проживають разом з громадянином в будинках приватного,  державного і комунального житлового фонду.

Будь - які докази щодо фактичного проживання дитини в спірній квартирі позивачки  з 2000 року суду не надані. Між тим,  відсутні докази того,  що дитині чинилися перешкоди в користуванні квартирою.

Факт реєстрації за місцем проживання дитини не може бути підставою для збереження права користування житлом за умови відсутності в квартирі понад один рік з причин ,  які судом не визнаються поважними.

Таким чином ,  аналізуючи наведене вище,  колегія суддів приходить до висновку,  що позов є обґрунтованим і таким,  що підлягає до задоволення.

Керуючись ч.2  ст.  405 ЦК України ,    ст.   ст.  303, 304,  309,  316 ЦПК України колегія суддів,  -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Солом»янського районного суду м.  Києва від 21 січня 2009 року -скасувати та ухвалити нове рішення,  в наступній редакції:

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_4,  ІНФОРМАЦІЯ_2 таким,  що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1. Зобов'язати ГІРФО Солом'янського РУ ГУМВС України в м.  Києві зняти з реєстрації ОСОБА_4,  ІНФОРМАЦІЯ_2,  що зареєстрований в АДРЕСА_1"

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення,  але може бути оскаржено протягом двох місяців до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.