справа № 22-2916 головуючий у 1-й інстанції: Волкова С. Я.
категорія: доповідач: Наумчук М. І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі.
головуючого: Наумчука М. І. суддів: Олійник А.С. , Поліщук С. В.
при секретарі Голуб К.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, третя особа: ЖБК «Гіпроградовець», про визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним, визнання права на спільну сумісну власність
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2009 року, -
встановила:
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21.01.2009 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить це рішення скасувати і ухвалити нове по суті позовних вимог. Апелянт вказує на те, що ухвалене по справі рішення є необгрунтованим, судом порушені норми матеріального і процесуального права. Суд не взяв до уваги, що членом житлово-будівельного кооперативу була не тільки відповідач, а і він. Рішення про виключення його із членів кооперативу не приймалось. Сторони внесли вступні внески на отримання однокімнатних квартир. Після укладення шлюбу в 1968 році ними було проведено обмін однокімнатних квартир на двокімнатні і ОСОБА_2 надано двокімнатну квартиру на сім'ю з двох осіб, до складу якої крім неї входив і він. Пайові внески за цю квартиру сплачувались сторонами в період їх перебування в шлюбі, в зв'язку з чим вона є їх спільною сумісною власністю. Суд не дав правильної оцінки вказаним обставинам та поданим сторонами з цього приводу доказам і зробив помилкові висновки про відсутність підстав для задоволення позову.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1, його представник підтримали апеляційну скаргу з наведених в ній підстав. Представник позивача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважала, що спір судом вирішений правильно.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість постановленого по справі рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як встановив суд і вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 26.09.1968 року, який розірвано рішенням Печерського районного народного суду м. Києва від 26.12.1989 року. Судовим рішенням по справі про розірвання шлюбу встановлено, що сторони не ведуть спільного господарства, не підтримують шлюбно-сімейних відносин протягом двох років, тобто з 1987 року (а. с. 65-67). Зазначена обставина вважається встановленою і не підлягає доказуванню по справі, що є предметом розгляду (ч.3 ст. 61 ЦПК України).
Рішенням виконавчого комітету Печерської районної ради народних депутатів від 07.06.1971 року №358 квартира АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_2, яка була членом ЖБК «Гіпроградовець», на сім'ю з двох осіб, до складу якої, крім неї, входив і позивач (а. с. 11-12, 104-107, 139). В обгрунтування заявленого позову про визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним, визнання права на спільну сумісну власність ОСОБА_3 посилався на те, що в період перебування в шлюбі з відповідачкою ними, шляхом внесення пайових внесків, було придбане спільне майно: кооперативна квартира АДРЕСА_1 в житлово-будівельному кооперативі "Гіпроградовець". Тому, видача в 2007 році свідоцтва про право власності на цю квартиру лише на відповідача є незаконною (а. с. 3-4, 23-24).
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про власність» член житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває права власності на неї.
Пайові внески за квартиру АДРЕСА_1 повністю сплачені в серпні 1990 року (а. с. 8). Вступний внесок був сплачений за рахунок власних коштів відповідача, чого позивач не заперечував.
Оскільки ст. 44 КпІПС України було визначено, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану, та враховуючи, що розлучення між сторонами в цих органах зареєстроване ОСОБА_3 01.02.2000 року, про що йому видане відповідне свідоцтво, то формально пайові внески за квартиру були сплачені в період перебування сторін в шлюбі (а. с. 7).
Разом з тим, частиною 2 ст. 28 КпІПС України встановлено, що суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу власністю кожного з них.
З врахуванням наведеної норми права, того, що право власності на квартиру виникло після повної сплати пайового внеску в серпні 1990 року, тобто після розірвання судом шлюбу між сторонами та майже через три роки після припинення ведення ними спільного господарства і підтримання шлюбно-сімейних відносин, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя.
Зазначені правові норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вони були чинними на час їх виникнення.
Як правильно зазначено в рішенні суду першої інстанції, позивач може вимагати визнання за ним права на частину паю, який був сплачений сторонами в період перебування в шлюбі і до припинення ведення ними спільного господарства та ігідтримання шлюбно-сімейних відносин. Відповідно до встановленої частки у паєнагромадженні ОСОБА_3 може мати право власності і на відповідну частку у спірній кооперативній квартирі.
Виходячи із встановленого судом та наведеного вище він міг ставити питання про визнання квартири спільною частковою, а не спільною сумісною власністю.
Позивачем такі вимоги заявлені не були. ОСОБА_3 не посилався на наведені вище обставини в обгрунтування вимог, що були предметом розгляду, вказував інші від цих підстави позову.
Ухвалене по справі рішення не перешкоджає йому заявити позов про визнання права на частку у квартирі з інших підстав.
За таких обставин доводи апелянта про незаконність оспорюваного рішення підлягають відхиленню.
Безпідставними є посилання апелянта на те, що він був членом ЖБК «Гіпроградовець» та що спірна квартира була отримана в порядку обміну сторонами наданих їм однокімнатних квартир.
Доказів, які б свідчили, що у встановленому порядку відповідно до"чинного на той час законодавства сторонам були надані в користування по однокімнатній квартирі кожному у цьому кооперативі, а згодом вони провели їх обмін на двокімнатну, не подано ( ст. 278, 309, 311 ЦК Української РСР 1963 року).
Двокімнатна квартира була надана ОСОБА_2 в загальному порядку, а не в порядку проведення її обміну.
Підлягають відхиленню доводи апелянта про те, що він був членом житлово-будівельного кооперативу «Гіпроградовець».
Додаток до протоколу №5 від 05.08.1968 року, на який він посилається, не може бути документом, що підтверджує цю обставину. Членами житлово-будівельного кооперативу з дня реєстрації його статуту вважаються громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом відповідної ради списку осіб, що вступають до організованого житлово-будівельного
кооперативу, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу. Відповідного рішення про затвердження включення позивача до списку осіб, що вступили до організованого кооперативу, або ж про його прийом до кооперативу, не надано (а. с. 9).
З врахуванням викладеного колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу і залишає без змін рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.