ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2009 року № 22-а-17130/08/ 9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:
Пліша М.А.,
Стародуба О.П., Шавеля Р.М.,
Вітер І.П . ,
головуючого судді
суддів
при секретарі судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_5 до управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області про стягнення недоплаченої соціальної допомоги,-
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_5 03.09.2008 року звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Миколаївському районі Львівської області про стягнення недоплаченої соціальної допомоги «Дітям війни» за 2006-2007 роки в сумі 2733 грн. 30 коп.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16.10.2008 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково, зобов`язано управління Пенсійного фонду України у Миколаївському районі Львівської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_5 496 грн. 62 коп. щомісячної державної соціальної допомоги за період з вересня по грудень 2007 року, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції управління Пенсійного фонду України у Миколаївському районі Львівської області оскаржило його в апеляційному порядку вважає постанову суду прийнятою з порушенням норм матеріального права.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що у відповідності до п.15 Положення «Про Пенсійний фонд України» затв. Указом Президента України від 01.03.2001 року управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області здійснює свої повноваження по ефективному використанню коштів Пенсійного фонду України, реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду України джерел і відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного Фонду України.
Крім того апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення ч.1 ст.28 Закону України « Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки ч.3 ст.28 даного Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно із Законом України « Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Апелянт зазначає, що законодавством не прийнято жодного нормативного акту на виконання вказаних вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не визначено на законодавчому рівні за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір. Тому просить постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_5 є дитиною війни, а відтак має право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що остання має право на підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Тобто рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 має перспективну дію та преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, є остаточним і не може бути оскаржене.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо стягнення на користь позивача невиплаченого підвищення до пенсії з вересня 2007 року, оскільки ч.2 ст.152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, і на період до 09 липня 2007 року не поширюються.
Що стосується вимог позивача за 2006 рік, то суд вірно виходив з того, що вони задоволенню не підлягають, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було встановлено обмеження щодо подібної допомоги, яке на предмет конституційності не розглядалось та неконституційним визнано не було.
Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком, тому доводи апеляційної скарги управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області в цій частині є необґрунтованими.
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_5 в частині зобов`язання управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області провести нарахування та виплату на її користь підвищення до пенсії за період з 03.09.2007 року по 31.12.2007 року, а також правомірність задоволення цих вимог судом першої інстанції. Вказаний термін випливає із норми ч. 2 ст. 99 КАС України, який стороною позивача неоспорюється та підставно такий застосовано судом.
Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області, обов’язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачам у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.
Колегія суддів також звертає увагу, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
З врахуванням вище наведеного суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196 ч. 4, 198 п. 1 ч. 1, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Львівської області – залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2008 року у справі № 2а-2514/08 – без змін, уточнивши її резолютивну частину, а саме: зобов`язати управління Пенсійного фонду України у Миколаївському районі Львівської області нарахувати та виплатити ОСОБА_5 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 03 вересня 2007 року по 31 грудня 2007 року з врахуванням ст. 28 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум, в решті позовних вимог відмовити, виключивши з резолютивної частини рішення суду конкретну суму підвищення до пенсії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
М.А. Пліш
О.П. Стародуб
Р.М. Шавель
Головуючий суддя
Судді
Повний текст ухвали
виготовлений 29.12.2009 року