ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2018 року

м.Суми

Справа №585/3075/17

Номер провадження 22-ц/788/1648/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Собини О. І.

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2018 року в складі судді Машини І.М., ухваленого в м. Ромни, повний текст якого складений 25 травня 2018 року,

в с т а н о в и в:

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 ч. 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

16 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до суду першої інстанції, вимоги якої 15 травня 2018 року уточнив та просив встановити факт його проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Зазначені вимоги заявник обґрунтував тим, що вироком Апеляційного суду Донецької області від 29 вересня 2003 року його засуджено до довічного позбавлення волі. Після затримання та засудження він звернувся до Роменського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області із заявою про видачу паспорта громадянина України, проте, йому було відмовлено з посиланням на те, що він не надав документів, які підтверджують його особу та не надав даних щодо наявності у нього громадянства України (свідоцтво про народження, тощо). На думку заявника, факт його громадянства підтверджується вставленими у вироку обставинами. Також ОСОБА_1 зазначив, що всі документи, які посвідчують його особу, зокрема, і паспорт, були втрачені, оскільки залишились на тимчасово окупованій території Донецької області, тому просив його заяву задовольнити.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2018 року заява ОСОБА_1 задоволена.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 20 серпня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описки у вказаному вище рішенні суду відмовлено.

ОСОБА_1 з рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2018 року не погодився і оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, заявник просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким встановити факт його постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року у неповнолітньому віці.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що міграційна служба відмовляється видавати йому паспорт громадянина України, оскільки суд першої інстанції у резолютивній частині рішення не вказав, що заявник постійно проживав на території України станом на 13 листопада 1991 року саме у неповнолітньому віці.

Відзив на апеляційну скаргу від Роменського міськрайонного відділу державної міграційної служби України у Сумській області не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції вірно встановлено, що вироком Апеляційного суду Донецької області від 29 вересня 2003 року заявник ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі і відбуває покарання у Державній установі Роменська виправна колонія № 56 (а.с. 6-14, 15,16).

З довідки Роменського міськрайонного відділу державної міграційної служби України у Сумській області від 05 листопада 2016 року № 28/3662 вбачається, що ОСОБА_1 звертався до вказаної служби з приводу видачі паспорта замість втраченого. Проведеною міграційною службою перевіркою встановлено особу заявника, але не встановлено належність ОСОБА_1 до громадянства України, оскільки, як зазначено у довідці, у зв'язку з проведенням антитерористичної операції в Донецькій області міграційна служба не має доступу до будь-яких архівних обліків осіб, які проживають або проживали на території проведення антитерористичної операції в Донецькій області (а.с. 5).

Згідно копії свідоцтва про неповну середню освіту НОМЕР_1 від 11 червня 1991 року ОСОБА_1, 1976 року народження, навчався в неповній середній школі № 11 м. Донецька, яку закінчив у 1991 році (а.с. 62).

Відповідно до копії диплома кваліфікованого робітника НОМЕР_2, виданого ОСОБА_1 23 червня 1994 року за реєстраційним № 1216, він 01 вересня 1991 року вступив до професійно-технічного училища № 26 м. Донецька і 23 червня 1994 року закінчив його за професією столяр будівельний, тесляр з отриманням середньої освіти (а.с. 63).

З копії довідки за формою № 16 Комунального підприємства «Керуюча компанія Калінінського району міста Донецька», яка станом на 10 січня 2017 року була посвідчена паспортистом ОСОБА_2, вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцю м. Донецька, українцю, який 14 листопада 2000 року прибув з місць позбавлення волі, 28 січня 1993 року Калінінським РВВС м. Донецька видавався паспорт (серія нерозбірлива) № 515809, а 19 лютого 2002 року Калінінським РВ м. Донецька був виданий паспорт (серія нерозбірлива) № 686089 (а.с. 67).

У вказаній вище копії довідки за формою № 16 також містяться відмітки про прописку та виписку ОСОБА_1 Калінінським РВВС м. Донецька за період з 06 березня 1996 року по 07 червня 2005 року (зворот а.с. 67).

Копією довідки № 103453 від 17 січня 2001 року підтверджується присвоєння ОСОБА_1 ідентифікаційного номера ДПІ у Калінінському районі м. Донецька та занесення цього номеру до Державного реєстру фізичних осіб 15 вересня 1998 року (зворот а.с. 68).

Задовольняючи заяву ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявником доведено та підтверджено письмовими доказами, що він станом на 13 листопада 1991 року постійно проживав на території України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У судовому порядку, крім перелічених у ч. 1 ст. 315 ЦПК України фактів, що мають юридичне значення, можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України).

Відповідно до ст. 318 ЦПК України у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено наступне: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Як зазначалось вище, заявник ОСОБА_1 пов'язує встановлення факту постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року із необхідністю отримання ним паспорта громадянина України замість втраченого. Про неможливість встановити належність заявника до громадянства України, тобто, про відмову у видачі паспорта взамін втраченого, йдеться у зазначеній вище довідці Роменського міськрайонного відділу державної міграційної служби України у Сумській області від 05 листопада 2016 року № 28/3662.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України від 18 січня 2001 року «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, згідно яких громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Особи, зазначені у п. 1 ч. 1 цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, а особи, зазначені у п. 2 - з 13 листопада 1991 року.

Указом Президента України № 215/2001 від 27 березня 2001 року, в редакції Указу Президента України №588/2006 від 27 червня 2006 року, затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень. Цей Порядок визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Зазначений Порядок передбачає особливий порядок вирішення питань громадянства, визначає компетентні органи, які наділені повноваженнями щодо вирішення питань пов'язаних з громадянством, визначає документи, що подаються для встановлення належності до громадянства України, серед яких визначено рішення суду, яке підтверджує факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Отже, у даному випадку юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності зазначеним вище Законом України (13 листопада 1991 року), який дає право відповідним органам вирішувати питання про надання громадянства України.

Зібраними у справі письмовими доказами підтверджується факт того, що ОСОБА_1 станом на 13 листопада 1991 року постійно проживав на території України, зокрема, навчався у цей час у професійно-технічному училищі № 26 м. Донецька. Доказів на спростування цієї обставини матеріали справи не містять.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі зібраних у справі письмових доказів дійшов вірного висновку про те, що заявник довів факт його постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, тому обґрунтовано задовольнив заяву ОСОБА_1 про встановлення цього юридичного факту.

Як на підставу для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового заявник апеляційної скарги посилається на відсутність в резолютивній частині рішення суду вказівки про те, що він постійно проживав на території України станом на 13 листопада 1991 року саме у неповнолітньому віці.

Проте, з огляду на те, що ОСОБА_1 така вимога у суді першої інстанції не заявлялась, та, крім того, зазначені вище норми законодавства, якими врегульоване питання належності до громадянства України, не містять вимог щодо встановлення факту проживання на території України саме у неповнолітньому віці, тому з цих підстав судове рішення не може бути змінено чи скасовано.

Колегія суддів зауважує, що відмова органу міграційної служби видавати заявнику паспорт громадянина України може бути предметом адміністративного спору.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з обґрунтованим і законним висновком суду першої інстанції про задоволення заяви ОСОБА_1 щодо встановлення факту його постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.

За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому вказане судове рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 03 жовтня 2018 року заявнику було відстрочено сплату судового збору в сумі 704 грн 80 коп. за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у даній справі. Однак, ураховуючи майновий стан заявника, що він перебуває у місцях позбавлення волі, відсутні докази того, що він там працює, тому колегія суддів вважає за можливе звільнити його від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 15 травня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач - С.Г.Хвостик

Судді: Т.А.Левченко

О.І.Собина