ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"06" червня 2006 р. | Справа № 13-10/36-06-564 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів Л.І. Бандури, В.Б. Туренко
при секретарі судового засідання Г.В. Селіховій,
за участю представників сторін
від позивача: Т.В. Тернова
від відповідача: О.А. Кулібаба
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ВАТ „Вилківський завод пресових вузлів”
на рішення господарського суду Одеської області
від 18.04.2006р.
у справі № 13-10/36-06-564
за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до ВАТ „Вилківський завод пресових вузлів”, м. Вилкове
про стягнення 4756,82 грн.,
встановив:
Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом про стягнення з ВАТ „Вилківський завод пресових вузлів” на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2004 році у сумі 4756,82грн. на підставі статей 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. № 875-ХІІ із подальшими змінами та доповненнями (далі - Закон № 875).
Рішенням господарського суду Одеської області від 18.04.2006р. (суддя О.Л. Панченко) позов задоволено. Рішення мотивовано тим, що ВАТ „Вилківський завод пресових вузлів” не виконало встановлений Законом № 875 норматив одного робочого місця для працевлаштування інваліда у 2004 році тому повинно сплатити штрафні санкції у розмірі 4756,82 грн.
ВАТ „Вилківський завод пресових вузлів”, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, в позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 18, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст. 43 ГПК України.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що зобов’язання товариства щодо створення робочого місця для інваліда ніяк не супроводжується із обов’язком підбирати і працевлаштовувати останніх на створені робочі місця. Відповідач виконав свій обов’язок щодо повідомлення уповноважених органів про наявність вакантних посад для інвалідів, що підтверджується звітом за формою № 3-ПН, а тому відповідальність у вигляді штрафних санкцій за те, що органи, відповідальні за працевлаштування інвалідів, не здійснюють заходів щодо працевлаштування останніх, не може бути покладена на нього.
Враховуючи положення п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, що набрав чинності з 01.09.2005р., розгляд апеляційної скарги здійснюється за правилами цього кодексу.
Колегія суддів, приймаючи до уваги рамки перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин повноту їх з’ясування і доведеність, правильність застосування норм матеріального і процесуального права при прийнятті рішення, встановила наступне.
Статтею 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено для підприємств (об’єднань), установ і організацій норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотка від середньооблікової численності штатних працівників облікового складу за рік.
Обчислення загальної численності працюючих на підприємствах здійснюються відповідно до Інструкції зі статистики численності працівників, зайнятих в народному господарстві України, затв. Наказом Міністерства статистики України від 07.07.1995р. № 171 (із змінами та доповненнями, внесеними наказом Державного комітету статистики України від 18.02.1999р. № 67) і зареєстр. в Мінюсті України 07.08.1995р. № 287/823.
Згідно вказаної Інструкції встановлений Законом № 875 норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається за показником середньооблікової численності всього персоналу в еквіваленті повної зайнятості. Правила обчислення середньооблікової численності працівників передбачені пунктами 3.1 – 3.4 вищезазначеної Інструкції.
В зв’язку з тим, що середньооблікова численність працівників на даному підприємстві складає 44 чоловіка (відповідно до наданих відповідачем уточнень), то кількість інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875 складає 44:100Ч4%=1,76, тобто отриманий показник кількості працюючих інвалідів округлюється за загальними правилами математики до цілого числа відповідно до прикладу округлення, наведеного в п.п. 3.3.1 Інструкції.
За поданим звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-ПІ (річна) за 2004р. вбачається, що на підприємстві працював один інвалід.
Статтею 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Підприємства (об'єднання) установи і організації, де кількість працюючих інвалідів є меншою ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Середньорічна заробітна плата штатного працівника, що працював у відповідача в 2004 році, визначається діленням сум, нарахованих із фонду оплати праці штатних працівників на середньооблікову численність штатних працівників та складає 4756,82 грн. (209300:44). Отже, позивач нарахував відповідачу штрафні (фінансові) санкції у розмірі середньорічної заробітної плати на підприємстві 4756,82 грн. за одне нестворене робоче місце у 2004 році.
Згідно ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів” підприємства, установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлена нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції.
Згідно пунктів 1, 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (із змінами), робоче місце інваліда –це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об’єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до п. 5 вказаного Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно ст. 18 Закону № 875, п. 10 означеного Положення, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Отже, обов’язок підприємства із створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Пунктом 14 вказаного Положення передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до п. 2.1. Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН „Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках”, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. № 244, звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до ст. 5 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про зайнятість населення”; для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: ...14 –інваліди. Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.
Отже, працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами, вищезазначеними у ст. 18 Закону № 875, лише за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Як вбачається із матеріалів справи, у звітах за формою № 3-ПН за січень-жовтень 2004р. ВАТ „Вилківський завод пресових вузлів” не зазначало про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для інвалідів. (а.с.34-43). Про ненадання такої інформації свідчить лист Кілійського районного центру зайнятості від 27.03.2006р. № 415(а.с.33).
Отже, апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно задоволення позову.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
ухвалив:
Рішення господарського суду Одеської області від 18.04.2006р. у справі № 13-10/36-06-564 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом місяця з дня складення ухвали в повному обсязі до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя Л.І. Бандура
Суддя В.Б. Туренко