АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     17 грудня 2009 року

    Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

                                                головуючого – Фащевської Н.Є.

                                                суддів – Дикун С.І., Жолудько Л.Д.

                                                при секретарі – Любчик Л.В.

                                                з участю –сторін та їх представників

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.  Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Бережанського районного суду від 13 жовтня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_3 до управління держкомзему в Бережанському районі, Бережанської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування та зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третіх осіб без самостійних вимог — приватних нотаріусів Бережанського нотаріального округу   про припинення права власності на земельну ділянку та визнання права власності  на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2006 року ОСОБА_3 звернувся в суд  з позовом до Бережанського районного відділу земельних ресурсів про продовження строку на прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно — земельну ділянку площею 0,25 га, що знаходиться АДРЕСА_1, і належала  померлій   ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 на підставі Державного Акту на право приватної власності від 4 лютого 1996 року.

Позивач вказав, що в нотаріальній конторі йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв’язку із пропуском строку на прийняття спадщини. Посилаючись на те, що він фактично прийняв спадщину, позивач просив визнати за ним право власності в порядку спадкування на земельну ділянку, яка належала матері.

В  січні 2008  року позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання за ними права власності  на земельну ділянку площею 0,25 га, яка необхідна для обслуговування житлового та господарського будинку, який знаходиться в  АДРЕСА_1. Позивачі вказали, що 7 серпня 2003 року купили вищезазначений будинок у батька відповідача. Посилаючись на те, що при переході права власності на будинок до них переходить право власності на земельну ділянку, одна частина якої  зайнята будинком та господарськими будівлями, а друга частина необхідна для їх обслуговування.

 12 червня 2008 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 доповнили свої позовні вимоги і просили скасувати Державний акт за № ТР 142, виданий 4 лютого 1997 року на ім’я ОСОБА_4, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.  Позивачі вказали, що при купівлі будинку вони не знали про наявність Державного Акту, а позивач ОСОБА_3 не вступив в управління спадковим майном, оскільки в будинку проживали вони.

6 жовтня 2008 року ОСОБА_1 Та ОСОБА_2 звернулись із заявою про зміну та доповнення своїх позовних вимог і просили припинити право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 у зв’язку зі смертю  ОСОБА_4І  через відсутність спадкоємців, визнавши за ними право власності на спірну земельну ділянку.

7 жовтня 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог, і просив визнати за ним право власності на спірну земельну ділянку після смерті матері, посилаючись на те, що він фактично прийняв спадщину після її смерті.

Рішенням Бережанського районного суду від 13 жовтня 2009 року  в задоволенні позову ОСОБА_3 до управління держкомзему в Бережанському районі, Бережанської міської ради, третіх осіб без самостійних вимог — приватних нотаріусів  Бережанського нотаріального округу Хрущ Д.С. та ОСОБА_8 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування — відмовлено за безпідставністю.

 В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третіх осіб без самостійних вимог — приватних нотаріусів  Бережанського нотаріального округу Хрущ Д.С. та Мойсенович Л.М.  про припинення права власності на земельну ділянку, визнання права власності та користуванні земельною ділянкою необхідною для обслуговування житлової та господарської будівлі — відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

 В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили скасувати рішення Бережанського районного суду від 13 жовтня 2009 року та ухвалити нове  рішення, яким визнати за ними право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1. Апелянти вказали, що суд порушив норми матеріального право, оскільки при переході права власності на будинок вони набули право власності на земельну ділянку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги, оскільки вважав, що набув право власності на земельну ділянку в порядку спадкування після смерті матері.  

Заслухавши доповідача, пояснення сторін та їх представника, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційних скаргах, судова колегія вважає, що апеляційна  скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до задоволення не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає до часткового задоволення.

    Відмовляючи ОСОБА_3 у визнанні права власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_4, суд виходив з того, що майно після смерті ОСОБА_4 успадкував ОСОБА_9, а позивач після смерті матері не прийняв спадщину.  

    Такий висновок суду не відповідає встановленим обставинам справи, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення відповідно до вимог п.3 ст.309 ЦПК України.

    Так, судом встановлено, що мати позивача ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що стверджується  свідоцтвом про смерть від 23 липня 1998  року за НОМЕР_1. Після  смерті ОСОБА_4 залишилось таке спадкове майно: ? частина будинковолодіння   та земельна ділянка, які знаходились в  АДРЕСА_1 та належали померлій на підставі відповідно  договору забудови та  Державного Акту на право приватної власності, виданого  4 лютого 1997 року і зареєстрованого в Книзі записів державних актів за № 233.

      Відповідно до вимог ст.529 ЦК України, який діяв на час відкриття спадщини  спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, дружина і батьки.

    Спадкоємцями її по закону стали чоловік ОСОБА_9 та син ОСОБА_3, що стверджується свідоцтвом про народження від 30 березня 1960 року та свідоцтвом про одруження від 9 червня 1953 року за НОМЕР_2.

    Згідно із п.5 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК  від 2004 року правила книги шостої Цивільного кодексу України (Спадкове право) застосовуються  також до спадщини, яка відкрилась, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

      Згідно із ст.548, 549 ЦК, який діяв на час відкриття спадщини, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

    Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1)якщо він фактично вступив в управління майном або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.  Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

    Судом встановлено, що спадщину після смерті прийняли чоловік померлої ОСОБА_9 Та її син ОСОБА_3, які фактично її прийняли. Так, ОСОБА_9   постійно був зареєстрований у спадковому будинку, проживав там, а син померлої— позивач по справі ОСОБА_3, обробляв спірну земельну ділянку, зберігав  ощадні книжки, видані на ім’я ОСОБА_9 31 січня 1990 року за НОМЕР_3 та від 31 грудня 1983 року за НОМЕР_4, з яких половина грошового вкладу належала померлій, та Державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку зареєстрований на ім’я померлої  

    31 жовтня 2002 року ОСОБА_9, батькові позивача та чоловіку померлої, Бережанською державною нотаріальною конторою було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно -  жилий будинок з надвірними будівлями, по АДРЕСА_1. Враховуючи наведене та вимоги закону, колегія вважає, що ? частину земельної ділянки успадкував чоловік померлої, який фактично  прийняв спадщину після її смерті, а також оформив свої спадкові права на іншу частину спадщини - ? частину будинковолодіння.

    Враховуючи  встановлені обставини справи та вимоги закону, колегія вважає, що  позивач належним чином прийняв спадщину після смерті матері, оскільки фактично вступив в управління майном, а тому набув право власності на ? частину земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1.

      Посилання на те, що ОСОБА_3 не може успадкувати  після смерті матері земельну ділянку, оскільки не оспорює свідоцтво про право на інше спадкове майно, видане батькові на ? частину будинку, колегія не приймає до уваги, оскільки відповідно до вимог ст.11 ЦПК України позивач вправі розпоряджатись своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

     Посилання відповідачів на те, що позивач сам  вважав себе таким, що не прийняв спадщину, оскільки в своїй позовній заяві від 9 липня 2006 року   просив продовжити строк для прийняття спадщини, суд не приймає до уваги, оскільки із зазначеної  позовної заяви   вбачається, що ОСОБА_3 просив поновити строк для прийняття спадщини в зв’язку з тим, що фактично прийняв її, що виразилось в догляді за спадковим майном, обробітком земельної ділянки, зберіганні ощадних книжок та правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

    Посилання апелянтів на те, що рішенням Бережанського районного суду від 17 лютого 2006 року ОСОБА_3 продовжено строк для прийняття спадщини, колегія не приймає до уваги, оскільки, зазначене рішення скасоване.

    Посилання апелянтів на те, що позивач не міг фактично вступити в управління спадковим майном, оскільки саме вони постійно проживали у будинку по АДРЕСА_1, колегія не приймає до уваги, оскільки   дії щодо фактичного вступу в управління спадковим майном повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1 .

    Відмовляючи ОСОБА_5 та ОСОБА_2   у задоволенні позовних вимог про припинення права власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку та визнання права власності  на цю земельну ділянку за ними, суд виходив з того, що позивачами не наведено підстав для припинення права власності на спірну земельну ділянку, оскільки після смерті ОСОБА_4 зазначена земельна ділянка перейшла до спадкоємців.  

    З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону та встановленим обставинам справи.

    Так, судом встановлено, що 7 серпня 2003 року ОСОБА_9 продав належне йому  будинковолодіння, що знаходиться по АДРЕСА_1 ОСОБА_6 та ОСОБА_2, що стверджується договором купівлі-продажу.  

      На час продажу будинку земельна ділянка площею 0,25 га належала ОСОБА_4 на підстав Державного Акту на право власності,  виданого  4 лютого 1997 року і зареєстрованого в Книзі записів державних актів за № 233.

      Враховуючи наведене, суд підставно прийщов до переконання, що відповідно до вимог ст.ст.346, 1216 ЦК  смерть ОСОБА_4 не є підставою для припинення права власності на спадкове майно.

    Таким чином рішення суду в цій частині ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

  Керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

                                        В И Р І Ш И Л А  :

    Апеляційну скаргу   ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.

    Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

    Рішення  Бережанського районного суду від 13 жовтня 2009 року в частині відмови у визнанні права власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

    Визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на ? (одну другу) частину земельної ділянки, площею 0,25 га, яка   знаходиться в  АДРЕСА_1.

    В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

     Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -        

Судді  –