ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" червня 2007 р. Справа № 6/75-07
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів:
при секретарі ,
за участю представників сторін:
від позивача: Бобриньова В.В. - представника за довіреністю від 31.10.06р., Буднікова В.С. - представника за довіреністю №89/1 від 17.07.06р.;
від відповідача: Вдовенка А.С. - директора;
Демещук О.С.- представника за довіреністю від 01.05.07р.,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Восход-України", с.Дерев"яна Обухівського району Київської області
на рішення господарського суду Вінницької області
від "20" лютого 2007 р. у справі № 6/75-07 (суддя Говор Н.Д.)
за позовом Приватного підприємства "Восход-України", с.Дерев"яна Обухівського району Київської області
до Малого приватного підприємства "Овис", м.Могилів-Подільський Вінницької області
про визнання договору неукладеним,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Вінницької області від 20.02.2007р. у справі №6/75-07 в позові Приватного підприємства "Восход-України" (с.Дерев'яна Обухівського району Київської області) до Малого приватного підприємства "Овис" (м.Могилів-Подільський Вінницької області) про визнання неукладеним договору №21/12 від 28.12.2005р. відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з наведених в скарзі підстав.
Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач, зокрема, вказує, що:
- в порушення ст.77 ГПК України, зокрема її пункту 1, місцевий господарський суд не відклав розгляд справи в зв'язку з неявкою в засідання суду представника позивача;
- в ухвалі про порушення провадження у справі господарський суд першої інстанції зазначив, що подані позивачем матеріали є достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду, в рішенні ж суд вказав, що даний спір не підвідомчий господарським судам та відмовив в позові, тоді як обов'язком суду у випадку, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах, було припинення провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України. Таким чином, фактично розглянувши спір по суті, місцевий господарський суд порушив норми процесуального права.
Представники позивача в засіданні суду підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважають рішення господарського суду Вінницької області від 20.02.2007р. необґрунтованим, в зв'язку з чим просять його скасувати та припинити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, вважаючи, що предмет спору не охоплюється ст.12 ГПК України.
Відповідач у відзиві №168 від 21.05.2007р. (а.с.68-69) та його представники в засіданні суду проти апеляційної скарги заперечують, вважають рішення місцевого господарського суду обґрунтованим та законним, а тому просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що місцевий господарський суд цілком обґрунтовано розглянув справу та прийняв рішення за відсутності представника позивача, який був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Крім того, як зазначає відповідач, надуманими є доводи апеляційної скарги про те, що місцевий господарський суд повинен був у відповідності до ст.80 ГПК України припинити провадження у справі, а не приймати рішення по суті спору, оскільки в задоволенні позову було відмовлено в зв'язку з тим, що позивач обрав непередбачений законом спосіб захисту свого порушеного права та в подальшому не скористався наданим йому правом уточнити предмет позову. Як вірно вказав в своєму рішенні суд першої інстанції, він не міг змінювати позовні вимоги на власний розсуд чи спонукати до їх уточнення, тому був змушений відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, зазначені в апеляційній скарзі, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом всіх обставин справи, дослідивши правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
28.12.2005р. між Малим приватним підприємством "Овис" (Продавець) та Приватним підприємством "Восход-України" (Покупець) був укладений договір №21/12 (а.с.9-11), згідно п.1.1 якого Продавець зобов'язався розробити, встановити та передати у власність Покупця автоматизовану систему управління борошномельного заводу потужністю 75-100 т/добу (Товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити його.
Відповідно до п.3.1 сума (ціна) даного договору встановлюється на підставі кошторису і складає 375000,00грн. (в тому числі ПДВ в сумі 62500,00 грн.).
Розділом 4 зазначеного договору передбачені порядок та строки здійснення розрахунків, зокрема згідно п.п.4.1, 4.2 та 4.2.1 оплата здійснюється у формі попередньої оплати (авансом) на розрахунковий рахунок Продавця на підставі актів виконаних робіт та в наступні строки:
- до 20 січня 2006р. - 75000,00грн. (в тому числі 12500,00 грн. - 20% ПДВ);
- до 10 лютого 2006р. - 120000,00грн. (в тому числі 20000,00 грн. - 20% ПДВ);
- до 15 березня 2006р. - 120000,00грн. (в тому числі 20000,00 грн. - 20% ПДВ).
Згідно п.11.1 даний договір діє з моменту підписання до 31.04.2006р.
Додатком №1 до договору №21/12 від 28.12.2005р. (а.с.12) сторони погодили перелік продукції, робіт та послуг, що має бути здійснений Продавцем.
21.12.2006р. (згідно дати на штемпелі відділення поштового зв'язку на конверті) Приватне підприємство "Восход-України" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до Малого приватного підприємства "Овис" про визнання неукладеним договору №21/12 від 28.12.2005р. (а.с.2-3).
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що при укладенні зазначеного договору між сторонами не було досягнуто згоди з усіх його істотних умов, зокрема щодо предмету та ціни.
Відповідач проти позову заперечував, вказуючи, зокрема, у відзиві №157 від 12.02.2007р. (а.с.40-41), що укладений між сторонами договір №21/12 від 28.12.2005р. відповідає визначеним в ст.837 ЦК України вимогам, що ставляться до договору підряду, за яким одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу; договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. А оскільки сторонами погоджені всі умови, що є істотними для даного виду договору, то він не може бути визнаний неукладеним.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 20.02.2007р., як вже вказувалось вище, в позові було відмовлено, з чим погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду, враховуючи таке.
Як встановлено ст.2 Закону України від 07.02.2002р. №3018-III "Про судоустрій України", завданням суду є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Згідно з ч.3 ст.6 названого Закону, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Можливість широкого застосування судової форми захисту ґрунтується, насамперед, на положеннях ст.124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція суду поширюється на усі правовідносини, які виникають в державі.
Статтею 129 Конституції України закріплено один з основних принципів судочинства - законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен не лише правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін, а й додержуватись норм процесуального права.
Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Однак, заявлена позивачем вимога про визнання договору №21/12 від 28.12.2005р. неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав, передбаченим статтею 16 ЦК та іншими законами України.
Як вказується в Постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 14.01.2002р., вимога про встановлення факту неукладення договору не призводить до поновлення порушених прав. Вона не може бути предметом спору й самостійно розглядатися в окремій справі.
Вимога про визнання договору неукладеним є нічим іншим як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.
Такий висновок не суперечить положенням Конституції України, зокрема щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Тобто, за наявності достатніх підстав суд може визнати договір неукладеним (при розгляді справи про право цивільне), однак, у даному випадку такі підстави відсутні.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 20 лютого 2007 року у справі №6/75-07 є обґрунтованим та законним, підстави для його скасування відсутні, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Восход-України" - без задоволення.
Крім того, посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що рішення місцевим господарським судом прийнято за відсутності представника позивача, яким 09.02.2007р. було подано заяву про відвід судді, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до ст.20 ГПК України подання заяви про відвід судді не зупиняє перегляду справи, а Приватне підприємство "Восход-України" було належним чином та своєчасно повідомлено про час і місце розгляду справи й, відповідно, не було позбавлено права направити в засідання суду свого повноважного представника.
Що ж до припинення провадження у справі, на чому наголошував скаржник, то з такою його позицією не можна погодитись з огляду на те, що провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України припиняється в тому разі, коли спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, а не в тому випадку, коли особа обрала не той спосіб захисту свого права.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Вінницької області від 20 лютого 2007 року у справі №6/75-07 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Восход-України" (с.Дерев"яна Обухівського району Київської області) - без задоволення.
2. Матеріали справи №6/75-07 повернути до господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя
судді:
Віддрук. 4 примірника:
1- в справу,
2,3- сторонам,
4 - в наряд