Справа № 2-а- 8064/08/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2009 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Хлюстіна Ю.М.
суддів - Єфіменка К.С.
- Аблова Є.В.
при секретарі судового засідання - Череватому М.Ю.
за участю сторін:
позивач - ОСОБА_1
від відповідача представник - Кмита О.М. ( по довіреності)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення № 302-08 від 05.05.2008 року, яким позивачу було відмовлено в надані статусу біженця в Україні нечинним з моменту його прийняття, зобов’язання відповідача надати позивачеві статус біженця в Україні, -
ВСТАНОВИВ:
До суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення № 302-08 від 05.05.2008 року, яким позивачу було відмовлено в надані статусу біженця в Україні нечинним з моменту його прийняття, зобов’язання відповідача надати позивачеві статус біженця в Україні, мотивуючи це тим, що в березні 2007 року він звернувся до управління міграційної служби в Одеській області з заявою про надання статусу біженця в Україні. Рішенням Державного комітету України в справах національностей та релігій від 05.05.2008 року № 302-08 йому було відмовлено в наданні статусу біженця. У повідомленні №17-9-1068 від 23.06.2008 року зазначено, що позивачу було відмовлено в наданні статусу біженця відповідно до абз. 5 ст. 10 Закону України « Про біженців», у зв`язку з відсутністю умов, передбачених абзацом другим статті 1 цього Закону для набуття статусу біженця. Рішення Держкомнацміграції є неправомірним та необґрунтованим, оскільки він є громадянином Афганістану, але не може та не бажає користуватися захистом цієї країни внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи. Позивач постійно проживав у м.Кабул. Батько позивача довгий час працював в підрозділі служби безпеки. Під час режиму «Таліман» батько позивача звільнився з посади. В 1998 р. таліби вимагали від його батька надати їм документи служби безпеки, але батько відмовився. Батька неодноразово затримували таліби, погрожували, а згодом його було вбито. Наприкінці 2006 року таліби затримали старшого брата позивача, вимагали за нього велику суму грошей. Оскільки на родині позивача не мали змоги надати викрадачам такий викуп, його брата також було вбито. Ні уряд, ні поліція Афганістану не змогли надати ефективного захисту позивачу. В зв`язку з чим на території Афганістану для позивача не було жодного безпечного місця.
Позивач в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, мотивуючи це тим, що 26.03.2007 року громадянин Афганістану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся з письмовим клопотанням про надання йому статусу біженця в Україні до управління міграційної служби в Одеській області. Під час подання заяви про надання статусу біженця позивачем було повідомлено, що основною причиною виїзду з країни було те що батько заявника при правлінні Наджибулли працював в органах державної безпеки та коли до влади прийшли «Таліби», батька заявника почали переслідувати. У 1998 році батька заявника було вбито угрупуванням «Талібів». Після чого, як повідомив громадянин Афганістану його брата було викрадено вищезазначеним групуванням. Люди, які викрали брата заявника вимагали від родини викуп у розмірі 100000 доларів США. Звичайно у родини не було такої кількості грошей, тому через тиждень брата заявника було вбито. Та навіть після цього випадку, як розповідає громадянин Афганістану представники «Талібів» не залишили родину заявника у спокої. Вони приходили до його оселі та розшукували. Після чого мати заявника через загрозу життю свого сина вирішила відправити його у безпечну для нього країну. Жодних документів, які б підтверджували факт його розповіді, громадянин Афганістану не надав. Ніяких переконливих доказів переслідувань на батьківщині заявником не наведено. Як свідчить аналіз подій, викладених заявником, вони не є наслідком його політичних переконань, релігійної чи національної приналежності, тощо. В основі подій описаних заявником лежить напад на осіб з метою отримання викупу, що згідно з кримінальним кодексом кваліфікується як кіднепінг. Конкретних фактів, які б підтвердили наявність утисків, серйозних дискримінаційних заходів, переслідування чи хоча б загрози переслідувань щодо себе особисто, збоку органів державної влади країни, які б відповідали вимогам абзацу другого статті 1 Закону України «Про біженців», заявник не повідомив. Також не надано доказів того, що ОСОБА_1 використав своє право на відповідні форми захисту згідно з національним законодавством. Відповідно до анкети особи, яка звернулася з заявою про надання статусу біженця, заявник не був причетним до інцидентів із застосуванням фізичного насильства та до нього не застосовувалися адміністративні заходи. Згідно матеріалів особової справи, з огляду на незаконний перетин кордону України та відсутність паспортних документів, основною причиною звернення заявника за статусом біженця - є легалізація на території України через набуття статусу біженця. Беручи до уваги вищевикладене, причини еміграції заявника з Афганістану, та причини неповернення на батьківщину є безпідставними.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову повинно бути відмовлено у повному обсязі з наступних підстав.
Судом по справі встановлені наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що 05 травня 2008 року згідно абзацу 2 статті 1 Закону України «Про біженців» за результатами розгляду особової справи №07/78 Державним комітетом України у справах національностей та релігій було винесено рішення № 302-08 (аркуш справи 20) про відмову в наданні статусу біженця ОСОБА_1 відповідно до абзацу 5 ст. 10 Закону України «Про біженців», як особі стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом 2 ст. 1 цього Закону, відсутні.
На підставі прийнятого Державним комітетом України у справах національностей та релігій остаточного рішення про відмову в наданні статусу біженця № 302-08 від 05 травня 2008 року, начальником управління міграційної служби в Одеській області було видано наказ № 39 від 30.05.2008 року (аркуш справи 19) про прийняття остаточного рішення Державним комітетом України у справах національностей та міграції та видано повідомлення № 17-9-1068 від 11.06.2008 року (аркуш справи 18) про відмову в наданні статусу біженця ОСОБА_1, яке позивачем отримано 23.06.2008 року.
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України «Про біженців», відповідно до вимог абзацу 5 ст. 10 якого, статус біженця не надається особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом 2 статті 1 цього Закону, відсутні.
Відповідно до вимог абзацу 2 ст. 1 Закону України «Про біженців», біженець – це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
На підставі вивчених матеріалів справи та пояснень наданих позивачем у судовому засіданні, судом встановлено, що ОСОБА_1 за національністю таджик, за віросповіданням мусульманин, є уродженцем та постійно мешкав у м. Кабул, країни Афганістан. Неодружений, має незакінчену середню освіту. З 1987 по 1996 роки навчався в школі «Махмуд Тарзі» та закінчив 9 класів. Невійськовозобов'язаний. Склад родини: мати ОСОБА_2 - 50 років, та дві сестри ОСОБА_3 -24 роки та ОСОБА_4- 22 роки які проживають у Кабулі, Афганістан.
Згідно пояснень, наданих позивачем в судовому засіданні, судом встановлено, що позивач 19 березня 2007 року нелегально прибув на територію України. 05.03.2007 року здійснив виїзд з Афганістану літаком. Державний кордон перетинав вночі в пішому порядку поза пунктом пропуску за допомогою провідника. Після перетину державного кордону України позивач 20 березня 2007 року на легковому автомобілі був доставлений в м. Одеса, що також підтверджується протоколом співбесіди від 01.04.2007 року (арк. справи 37-44).
В судовому засіданні позивач пояснив, що причиною виїзду з Афганістану стали його побоювання стати жертвою переслідувань з боку бандитів.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Суд вважає, що позивач не довів суду обставини, якими Він обґрунтовує свої позовні вимоги.
Позивачем суду, не обґрунтовано обставини в підтвердження того, що у 1998 році талібами було вбито його батька, котрий працював в органах служби безпеки президента Афганістану. Щодо того, що у 2006 році його брата було викрадено представниками бандитського угрупування які вимагали викуп у розмірі 100000 доларів США, котрі, як вважає позивач, мали бути передані талібам. В зв`язку з тим, що у родині позивача не було такої кількості грошей його брата через тиждень було вбито. Також позивачем не надано ніяких доказів, в підтвердження того, що після вказаної події бандити приходили до оселі позивача та розшукували його.
В судовому засіданні встановлено, що фактів переслідування, насамперед на свою власну адресу позивач не на наводить.
В судовому засіданні встановлено, що позивач дає суду суперечливі пояснення відносно обставин, які мали місце відносно нього. Так, в позовній заяві позивач зазначив, що причиною виїзду з Афганістану стали його побоювання стати жертвою переслідувань з боку талібів, посилаючись на те, що наприкінці 2006 року таліби затримали його старшого брата і вимагали за нього велику суму грошей та оскільки родина позивача не мала змоги надати викрадачам такий викуп його брата було вбито, під час подання заяви про надання статусу біженця до управління міграційної служби в Одеській області позивач зазначив що наприкінці 2006 року саме бандити взяли в заручники його брата та через тиждень вбили. Після чого бандити шукали позивача, приходили до дому та погрожували йому смертю. (аркуш справи 23). Проте в протоколі співбесіди від 01.04.2007 року (аркуш справи 44) позивач вказує, що в літку 2006 року мафія вкрала його рідного брата, та вимагала за тиждень зібрати гроші для того щоб заплатити викуп, але так як у родини позивача не було такої кількості грошей через тиждень його брата було вбито. Після чого бандити почали приходити до дому позивача та шукали його. Позивач був змушений шість місяців скитатись та жити у різних родичів щоб бандити не знайшли його. В судовому засіданні позивач пояснив, що в 2006 році саме бандити викрали його брата, вимагали за нього 100000 доларів США, та стверджував, що ці гроші бандити мали передати талібам. Також в судовому засіданні позивач зазначив, що у 2006 році на территорії Кабулу талібів вже не було. Тобто сам позивач не дає суду однакові пояснення щодо причин його еміграції до України.
Крім того, згідно пояснень наданих позивачем в судовому засіданні, судом встановлено, що в даний час його мати та дві сестри проживають у Кабулі та ніяких погроз і переслідувань з боку бандитів на їхню адресу не встановлено.
В судовому засіданні громадянин Афганістану ОСОБА_1 зазначив, що не перебував в лавах політичних, релігійних, військових або громадських організацій, не брав участі у політичному житті країни, що також підтверджується матеріалами особової справи ОСОБА_1 №07/78 (арк. справи 16-45).
Враховуючи вище викладене, суд вважає, що причини, які спонукали позивача до виїзду з Афганістану не відповідають умовам визначеним абзацом 2 статті 1 Закону України «Про біженців» та є приватним випадком для цієї родини.
Також згідно частині 7 ст. 11 Закону України «Про біженців» крім заяви про надання статусу біженця в Україні заявником додаються документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.
Жодних документів, які б підтверджували переслідування позивача в Афганістані суду не надано.
Відповідно до Позиції ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців», факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Обов'язок надання доказів на користь повідомлених фактів покладаються на особу, яка висловлює це твердження.
Таким чином, позивач повинен доводити достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Також відповідно до вимог ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Суд вважає, що позивач не довів суду обставини, якими Він обґрунтовує свої позовні вимоги.
Відповідно до частини 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, суд прийшов до висновку, що суб’єкт владних повноважень – Державний комітет України у справах національностей та релігій прийняв рішення № 302-08 від 05.05.2008 про відмову в наданні статусу біженця відповідно до абзацу 5 ст. 10 Закону України «Про біженців» на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України і тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 1, 10 Закону України «Про біженців», ст.ст. 2, 71, 159 -163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні вимог ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення № 302-08 від 05.05.2008 року, яким позивачу було відмовлено в надані статусу біженця в Україні нечинним з моменту його прийняття, зобов’язання відповідача надати позивачеві статус біженця в Україні – відмовити у повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Головуючий суддя:
Судді: